Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Міфопоетична творчість збуджує людську фантазію, уяву, дає змогу людині відчути свою єдність із незрозумілим для неї світом стихий, злитися воєдино з космосом, навколишніми реаліями буття" [6]. Якщо з нашими сучасними знаннями світу і буття, ми звернемося к структурі міфу, можливо тоді ми знайдемо нові форми показу цілісності світу і наші нащадки зможуть усвідомлювати нові знання у яскравій збуджуючий творчість формі.

Але слід чітко уявляти,що "сутність міфологічного світосприйняття з великими труднощами сприймається сучасним поколінням мислителів, оскільки вони звикли перекладати основні уявлення первісної епохи на мову сучасної науки. Міф же слід тлумачити міфічно, виходячи із самого міфу. Міфічний зміст світобудови досить глибокий і тонкий, багатий і цікавий. Міф є саме буття, сама реальність і сама конкретність буття.

Однак початковому етапу розвитку наукових уявлень було притаманне органічне вплетіння мови міфу в мову науки, надання науковим поняттям та категоріям символічного забарвлення. Від такого погляду не були вільні мислителі доби середньовіччя й нового часу, у тому числі й наш співвітчизник Г. Сковорода, який поділяв дійсність на три світи - макрокосм, тобто світ природи, мікрокосм, тобто світ людини, і надчуттєву, надприродну дійсність, тобто світ символів, у якому закодоване все багатство людської культури. Ще більше зближували різноякісні засоби відображення дійсності античні мислителі, які, наприклад: бачили у літерах слів закодовані символи буття, його якісні та кількісні параметри.

Міфотворча діяльність людського розуму, взята сама по собі, спрямована на пояснення дійсності. Найелементарніші міфи містять відповіді на питання: чому ворон чорний? чому кажан погано бачить удень? чому ведмідь без хвоста? та ін. Проте коли міфи пояснюють явища соціального життя, походження світу, глибинних явищ людського буття, вони трансформуються в обгрунтування соціальної практики, моральних приписів і дають їм сакральне, культове, ритуальне тлумачення. Сакралізовані соціальні норми, приписи, заборони стають обов`язковими для всіх членів громади і є непорушними. Міф у такому разі немовби роз`яснює й обгрунтовує релігійні церемонії, таїнства. Міфи є витворами народної фантазії, вони породжені природною допитливістю людини" [6].

Розділ ІІ. Відображення відношення українців к географічному середовищу в українських міфах

"Міфологія - сукупність міфів того чи іншого народу. Міфи слід відрізняти від казок, які вже у стародавні часи сприймалися як вигадки, плід фантазії, в той час, як до міфу ставилися як доймовірних подій. Міфи також відрізняються від легенд, які найчастіше розповідають про реальних осіб, або справжні події.

Українські міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов`язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Їхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини й дочки, їхня худоба та поля. Міфологічні сюжети яскраво забарвлені родинним побутом княжої доби" [1]

Іван Нечуй-Левицький писав: "Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та рогатих богатирів зі страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія" [7].

"У найархаїчніших колядках і щедрівках знаходимо прославляння господаря не якоїсь конкретної родини людей, навіть не князівської чи гетманьської, але швидше - відгомін прославляння сім`ї небесних світил та природних явищ: сонця, місяца, зорі, дрібного дощику, вітру та ін.

Труднощі досліджень української міфології полягають насамперед у тому,що всі писемні згадки про стародавні вірування носять характер критики і засудження язичницьких Богів (бісів), яких кожен літописець не вважав за потрібне пояснювати, лише трактував як пережитки малокультурних звичаїв, неприйнятих для християн. Розвиток української міфології був перерваний зненацька. Християнські проповідники знищили безліч язичницьких творів, які писалися волхвами для потреб богослужіння та практичного життя. Людина жила в повній гармонії з природою і тому й Боги та міфічні істоти були для неї природними і рідними.

До нас дійшли переважно уривки прадавніх міфів, часто засмічені пізнішими християнськими нашаруваннями, які нині так нелегко розпізнати, щоб зібрати й вибудувати струнку систему української міфології.

Характерною особливістю української міфології є пантеїзм (від гр. pan - все, і theos - Бог), тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою. Обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння багатьом богам називається політеїзмом, тобто багатобожжям.

В українців існувала своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стояли найстарші Боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом Боги, а також демони, які надавали послуги старшим Богам; а внизу стояли люди, обдаровані великою силою. Що могли конкурувати з демонами. Форма релігії, в якій є багато Богів, але на чолі з одним верховним Богом, називається генотеїзмом. Творцем Всесвіту, Богом над Богами Українці вважали Рода. Він живе на небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині долю. Род уособлював також і нащадків одного предка, тобто був пов`язаний з усім родом у сукупності: померлих предків, живих нащадків і майбутні, ще не народжені покоління, єднав Род.

Жіночі божества Рожаниці були пов`язані з народженням і мали таємний зв`язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню - зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Роду і Рожаницям приносили жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної страви куті, на Різдво (Родздво), батько кидає першу ложку вгору в святий куток - покуть. Цей звичай побутує і досі в Україні. Походження ж його глибоко архаїчне і означає саме принесення жертви Роду і Рожаніцям, яке в давнину здійснював волхв або жрець. Батько родини ототожнювався зі служителем культу.

Культ Роду розвинувся, вірогідно, за часів патріархату (епоха бронзи), в той час, як Рожаниці, що виникли в матріархаті, вже втілилися в образи Лади та її доньки Лелі. Отже, логічно припустити, що Рожаниці - Богині плодючості - виникли у наших предків раніше чоловічого божества Роду.

Зображувалися Рожаниці у вигляді пари (як близнюки), що вважалося ознакою найвищої плодючості і святості. Рожаниці (або мати Лада і дочка Леля) в народі ототожнювалися з сузір`ями Великої та Малої Ведмедиць.

Сварог, Прабог, владика світу, батько українського олімпу. Назва Бога походить від давньоіндійського сварга, що означає небо, вхід у небо. Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги - Сварожичі. Деякі вчені схильні вважати Сварога не окремим божеством, а цілим зодіакальним пантеоном, або сонячним роком. Культ Сварога зародився, на межі бронзового і залізного віків. Його знали вже кіммерійці і скіфи-орачі. В Україні поширені назви з коренем Свар - на значній території: Свароме на Київщині, село Саварка на Росі, село Сваричів на Івано-Франківщині та багато ін.

На небосхилі Сварогові відповідав Плуг (сузір`я Оріона), яке пов`язують зі скіфською легендою про небесні дари, яки впали перед трьома синами Таргітая (серед них був плуг). В Україні залишком ритуального вшанування плуга є новорічні обходи хат з плугом, покладання плуга під різдвяним столом тощо. За легендами, які передають наші літописи, Сварог - Бог ковальства і шлюбу, що викував золотий плуг і золоту обручку, які так широко оспівуються в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях українців.

Дажбог. Сонячний Бог, якому поклонявся весь слов`янський світ, має прозору назву: даждь - "дай" і бог - "багатство", тобто дослівно Даждьбог - "податель" добра багатства. Найархаїчніші обряди і молитви до Дажбога пов`язані з проханням багатого врожаю. Під час жнив жрець підіймав над головою чашу, наповнену зерном, і проказував молитву: "Господи, ти, котрий звернень до Дажбога було пов`язані саме з хліборобськими обрядами.

Хорс. Йому поклонялися південні племена, вірогідно ще роксолани, які вшановували Хорса так само, як поляни Дажбога. Як і Дажбогові, Хорсу приносили жертви у вигляді хлібних виробів: паляниць, медяників, калачів, калити. В Україні досі поширені ритуальні коржі, які нині вже втратили давнє значення обрядової їжі і вживаються як повсякденна страва. Слово "корж" співзвучне з іменем Хорса, воно давнього індоєвропейського походження і означає "коло".

Перун. Володар блискавок і грому, покровитель воїнів X ст. Все більше заступає Сварога. слово перун існує в українських діалектах як синонім блискавки і грому, наприклад у Карпатах кажуть: " Бодай тя Перун вдарив".

Цей Бог також залишив на нашій землі чимало географічних назв: Перунова рінь (на Дніпрі), село Перунове, урочище Перуни (на Черкащині).

Стрибог. Бог - родоначальник всіх вітрів. Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він був не тільки творцем негоди, алей творцем музичних мелодій. Адже саме "подих вітру" - дихання, дмухання в найпростіші музичні інструменти (сопілка, дудка, ріжки) - створювало музику.

Пізніше Стрибог отримав назву Пзвізда або Посвистача, що означало покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай, на свято тощо.

Велес (Волос). Це один з найстаріших Богів. Що вважався Богом достатку. Відома його друга назва "скотій бог", що стає зрозумілою, якщо врахувати, що скот у давнину вважався символом багатства взагалі. Крім того Велес був опікуном купецтва, торгівлі, як римський Меркурій.

Новорічні обряди донесли до нас відгомін колишніх "волових свят" - вивернуті кожухи на учасниках ритуального карнавалу символізують багатство: "Будь багатий, як кожух волохатий" - бажають на Різдво й на весіллі

З ім`ям Велеса (Волоса) пов`язана назва зодіакального сузір`я Волосожар (Тілець), яке означає "небо Волоса".

Мокоша. Мокоша пов`язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. Їй приносили жертву у вигляді снопів льону, вишитих рушників. Мокоша вірогідно була близькою до Рожаниць (Дів Життя), покровителькою пологів, захисницею породіль.

Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих богінь, вона була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері.

Мокоша походить від ще давнішого культу води - Богині Дани. Слово Дана уже в скіфо-сарматський період перестало бути ім`ям Богіні, а стало позначати просто річку. Таке ж значення має й слово дон ("вода", "ріка") або дунай - назви українських річок, оспіваних у багатьох піснях. Якщо Дана залишила своє ім`я в назвах річок, то Мокоша переважно в назвах поселень: Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії. Подібні назви існують у всіх слов`янських народів.

Купайло. Бог літнього сонця. Купальське вогнище запалювалося від "живого вогню", добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання в серцях парубків і дівчат, парує їх у цю чарівну ніч.

Ярило. Божество близьке за своєю сутністю до Купайла, тільки діє навесні. Бог любові й пристрасті, весняного розквіту природи, Ярило вважається символом плодючості. Це чоловічий символ запліднюючої сили. Свято Ярила близьке до купальського ще й тому, що під час його святкування парубки викрадали собі дружин.

Крім головних Богів українського пантеону, існувало ще багато різних духів та демонів. Вони належать до нижчих рівнів міфологічної системи. Якщо Боги в ієрархії займають високе місце, як вияв духовної сили, то духи й демони пов`язані переважно з людиною, її тілом і життєвим простором.

В українській міфології не існує духів злих чи добрих, адже добро і зло, яке приносять духи, визначається не стільки природою самих духів, скільки їхньою роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, які могли чинити зло, щоб задобрити їх відвернути від себе небажані події чи явища.

Домовик - образ, що походить, вірогідно, від культу предка і домашнього вогнища. Недаром він живе за піччю або під порогом хати. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину.

Лісовик - дух лісу, дикий чоловік, пастух, який випасає лісову худобу. Тому справжні пастухи укладають з Лісовиком угоду, приносячи йому жертву у вигляді яйця або печива із житнього борошна, яку кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді худобу не будуть забирати дикі звірі. Пізнати лісовика можна з того, що він при всій схожості з чоловіком не має тіні.

Водяник - втілення водяної стихії в образі водяного царя. Уявлявся в образі старого довгобородого діла, який панує над Русалками.

Характеристики

Список файлов реферата