159527 (737650), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Основні принципи підходу Кроче до осягнення смислу історії поділяв й інший теоретик неогегельянства — Р.Дж.Коллінгвуд, дія якого характерна поглиблена розробка цієї проблеми з врахуванням практики історіографії. Як і Кроче, Коллінгвуд оголосив себе прихильником об’єктивного ідеалізму гегелівського зразка, що приводить до ототожнення історичного процесу та історичної самосвідомості. Постійна наявність історичної самосвідомості забезпечує єдиний погляд на історію, узагальнення її досвіду. Історична свідомість для Коллінгвуда є «уявна картина минулого». Причому уява відіграє в історичному пізнанні не декоративну роль, вона володіє конструктивною роллю, несе саму історичну конструкцію. Універсальна здатність, через яку історик може здобути осмислену картину динаміки суспільного розвитку, названа Коллінгвудом «апріорною уявою», різноманітні форми якої знайомі багатьом (наприклад, діяльність художника). Історична уява відрізняється від інших форм уяви не своєю апріорністю, а тим, що у неї особливе завдання — уявити минуле. Робота історичної уяви стимулюється певною соціокультурною ситуацією, внутрішніми проблемами, пов’язаними з накопиченням, зростанням історичною знання. Коллінгвуд йде шляхом пошуку «апріорних основ», осягнення смислу історії, робить історію філософською дисципліною. Вчений проголосив, що ні емпіричні дані, ні здібності і професійні навики дослідника не можуть стати підставою для отримання істинної осмисленої картини історії. Такою, на його думку , є лише апріорна ідея історії, притаманна людині, що спрямовує діяльність своєї уяви. «Ця ідея належить кожній людині як елемент структури її свідомості і вона відкриває її у себе, як тільки починає усвідомлювати, що значить мислити». Історії притаманна смислова єдність, не завдяки наявності такої в полі ЇЇ подій, а внаслідок присутності в свідомості людини апріорної ідеї історії. Історик ніколи не досягає цієї ідеї, користуючись «апріорною уявою», але прагне до цієї незримої перспективи. Наукова історіографія уявлялась Коллінгвуду такою, що займалася б не пасивним збиранням і склеюванням джерел, а постановкою проблем, які б дозволили наповнити картину історії новим смисловим звучанням. Предметом пошуку історії є дії людей, здійснені в минулому. Історія є інтерпретацією фактичних даних, причому «фактичні дані» - - це збірне ім’я для речей, які - кожне окремо - називаються документами.
Звідси, — історична процедура чи метод полягає в сутності інтерпретації фактичних даних.
Знаходячись в контексті сучасної ситуації, історик намагається, за Коллінгвудом, постійно переосмислити сенс всесвітньо-історичного процесу. Історія — програвання минулого (програвання в значенні відтворення). Істинне філософське мислення починається з переосмислення наново — з історичної реконструкції попереднього процесу мислення для того, щоб зрозуміти, яка нова проблема виникне із зіткнення нового досвіду з попереднім рішенням. На відміну від Гегеля, Коллінгвуд заперечує об’єктивну історичну необхідність і відмовляється бачити прогресивне здійснення свободи в історії. Для Коллінгвуда не існують ні прогрес людської цивілізації, ні прогресивне становлення єдності історії, універсальним критерієм осмисленості історії є лише апріорна організація свідомості.
У неогегельянців філософія історії постала перш за все як рефлексія з приводу історичного пізнання, досвіду минулого, що живе в сучасному. Вони правильно помітили, що осягнення смислу історії може бути тільки підсумком органічної єдності філософського та історичного знань.
Неопозитивістська теорія історії
Одним із варіантів «критики історичного розуму» є англо-американська аналітична філософія історії, що розвивалась в річищі різноманітних модифікацій неопозитивістського світогляду. Саме в межах цього філософського напрямку в найбільш радикальній формі висловлюється скепсис з приводу здатності історичного розуму судити про цілісність історії і будувати глобальні прогнози майбутнього. Серед представників цього напрямку, що доклали немало зусиль для заперечення існування глобальних систем історичного процесу, особливо виділяється К.Поппер. Погляди Поппера і сьогодні мають вплив на розвиток англо-американської аналітичної філософії історії, хоч вона звертається до нових проблем.
Протягом довгих років Попнер вів боротьбу проти «історицизму», під яким розумів підхід до соціальних наук, який передбачає, що історичний прогноз є їх принциповою метою і бачить шлях її досягнення у відкритті нових «ритмів» чи «типів», «законів», «тенденцій», що визначають еволюцію історії. Якщо не існує смислової єдності, то неможливий і прогноз майбутнього. Як прихильник поміркованого погляду на процес соціального розвитку, Понпер не приймає ніяких революційних потрясінь, глобальних змін, а отже, намагається довести відсутність історичної необхідності в них. Тому «історицизм», проти якого він виступає, бачиться йому в двох виглядах «холізму» (прагнення зрозуміти цілісний смисл історії) і «ессенціалізму» (бажання зрозуміти сутнісні сили соціального розвитку). Політичний підтекст критики «історицизму» проглядається в тому, що всю історію соціальної думки Поппер розглядає як боротьбу «історицистських» концепцій і теорій, що відкривають простір людині, яка творить свою долю, ведуть до захисту «відкритого суспільства». Творцями «історицизму» Поппер вважає Геракліта і Гесіода; Платон і Арістотель наповнили «історицизм» притаманним йому «ессенціалізмом». Джерелом сучасного «історицизму» була філософія Гегеля, якого Поппер вважав відповідальним за появу марксизму «як найбільш роздробленої і небезпечної форми історицизму». Історицистські концепції поділяються на «антинатуралістичні» і «натуралістичні», віддані фізичному ідеалу знання. Поппер доводить неспроможність цих форм «історицизму,»які так чи інакше претендують на «схоплення» смислу історії та передбачення її майбутнього курсу. Своєрідна заборона Поппера на світоглядне узагальнення стосовно ходу всесвітньої історії у підсумку виливається в полеміку з марксистським світоглядом з приводу створення універсальних прогнозів майбутнього людства.
У своєму «антихолізмі» і «антиессенціалізмі» Поппер виходив із методологічної передумови номіналізму. За Поппером, номіналізм передбачає відмову від пошуку прихованих сутностей. «Історицисти» незалежно від їх «натуралізму» чи «антинатуралізму» єдині у пошуку сутності історичного розвитку. Поппер не приймає ніяких сутнісних характеристик історичних явищ. Історик, на його думку, не повинен підійматись до світоглядних узагальнень і сутностей. У книзі «Відкрите суспільство і його вороги» Поппер ставить питання про існування універсального смислу історії і дає на нього негативну відповідь, яка випливає із його критики «історицизму». Пізніше Поппер намагався поєднати гносеологічну позицію критики «історицизму» з концепцією визначаючої ролі науки, духовної культури в житті суспільства. Він прямо говорить про те, що наука є визначальним фактором суспільного розвитку. Однак в історії думки, вважає учений, не можна побачити необхідність, що задавала б єдність, а тому неможливий і глобальний прогноз. Для пізнього Поппера характерна плюралістична позиція, яку можна звести до утвердження множинності раціонально осмислених історій.
Щодо питання про об’єктивність інтерпретації історії, тут Поппер говорить про неможливість відрізнити правильність однієї історичної інтерпретації від іншої, бо смисл історії виявляється тільки при наявності різноманітності розуміння її подій. Поппер повністю розводить сфери філософії та історії. І навіть заперечує тезу Коллінгвуда про існування ідеї історії як константного заклику до осягнення її смислової єдності.
Погляди К. Поппера мали надзвичайно сильний вилив на англо американську аналітичну філософію історії. І сьогодні такі провідні представники нарративістської філософії історії як В.Б.Галлі, А.К. Данто, Х. Фейн повертаються до теми смислу історії, піднятої Поппером.
Використана література
1. Вебер М Избранные произведения. М., 1990; Протестантська етика і дух капіталізму. К., 1994.
2. Виндельбанд В. Избранное: Дух и история. М, 1995.
З. Дильтей В. Наброски к критике исторического разума // Вопросы философии. 1988. №4.
4. Коллингвуд Р.Д. Идея истории. Автобиография. М, 1980; Ідея історії. К, 1997.
З. Кроче Б. Исторический материализм и марксистская экономия. Критические очерки. Спб., 1902.
6 Поппер К. Злиденність історицизму. К., 1994.; Відкрите суспільство і його вороги. Т. І-2. К., 1994.
7. Губман Б.Л. Смысл истории: очерки современных западных концепций. М., 1991.
9. Киссель М.А. Р.Дж.Коллингвуд — историк и философ // Коллингвуд Р.Дж. Идея истории: Автобиография. М., 1980.
Ю.Момзен В. Макс Вебер и историческая наука // Новая и новейшая история. 1990. № 4.
11. Плотников Н.С. Жизнь и история. Философское наследие Вильгельма Ди-льтея // Вопросы философии. 1995. № 5.
12. Порк А.А. Историческое обяснение. Критический анализ немарксистских теорий. Таллин, 1981.
13. Розов Н.С. Возможность теоретической истории: ответ на вызов Карла Потіпера//Вопросы философии. 1995. № 12.
14. Хайдеггер М. Иследовательская работа Вильгельма Дильтея: борьба за историческое мировоззрение в наши дни // Вопросы философии. 1995. №11.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
