159379 (737569), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

З розумінням діяльності й призначення людини тісно зв'язаний другий важливий аспект ціннісних і світоглядних орієнтацій, що характерний для культури техногенного миру, - розуміння природи як упорядкованого, закономірно влаштованого поля, у якому розумну істоту, що пізнала закони природи, здатне здійснити свою владу над зовнішніми процесами й об'єктами, поставити їх під свій контроль. Треба тільки винайти технологію, щоб штучно змінити природний процес і поставити його на службу людині, і тоді приборкана природа буде задовольняти людські потреби в усі масштабах, що розширюються.

Що ж стосується традиційних культур, то в них ми не зустрінемо подібних подань про природу. Природа розуміється тут як живий організм, у який органічно убудований людина, але не як знеособлене предметне поле, кероване об'єктивними законами. Саме поняття закону природи, відмінного від законів, які регулюють соціальне життя, було чужо традиційним культурам.

У свій час відомий філософ і наукознавець М.К. Петров запропонував своєрідний уявний експеримент: як подивилася б людина, вихований у системі цінностей традиційної цивілізації, на ідеали новоєвропейської культури. Посилаючись на роботу С. Поуела «Роль теоретичної науки в європейській цивілізації», він приводив свідоцтва місіонерів про реакцію китайських мудреців на описи європейської науки. «Мудреці знайшли саму ідею науки абсурдної, оскільки, хоча володареві Піднебесної й дано встановлювати закони й вимагати їхнього виконання під погрозою покарання, виконувати закони й підкорятися їм дано лише тим, хто здатний ці закони «зрозуміти», а дерево, вода й камені, про які тлумачать містифікатори-європейці, очевидно цим властивістю тямущості не володіють: їм не можна пропонувати закони й від них не можна вимагати їхнього виконання».

Характерний для техногенної цивілізації пафос скорення природи й перетворення миру породжував особливе відношення до ідей панування чинності й влади. У традиційних культурах вони розумілися насамперед як безпосередня влада однієї людини над іншим. У патріархальних суспільствах і азіатських деспотіях влада й панування поширювалися не тільки на підданих государя, але й здійснювалися чоловіком, главою родини над дружиною й дітьми, якими він володів так само, як цар або імператор тілами й душами своїх підданих.

У техногенному світі також можна виявити чимало ситуацій, у яких панування здійснюється як чинність безпосереднього примуса й влади однієї людини над іншим. Однак відносини особистої залежності перестають тут домінувати й підкоряються новим соціальним зв'язкам. Їхня сутність визначена загальним обміном результатами діяльності, що здобувають форму товару.

Влада й панування в цій системі відносин припускає володіння й присвоєння товарів (речей, людських здатностей, інформації як товарних цінностей, що мають грошовий еквівалент).

У результаті в культурі техногенної цивілізації відбувається своєрідний зсув акцентів у розумінні предметів панування чинності й влади від людини до зробленій їм речі. У свою чергу, ці нові змісти легко з'єднуються з ідеалом перетворюючого призначення людини.

Сама перетворююча діяльність розцінюється як процес, що забезпечує владу людини над предметом, панування над зовнішніми обставинами, які людина покликана підкорити собі.

Людина повинна з раба природних і суспільних обставин перетворитися в їхнього пана, і сам процес цього перетворення розумілося як оволодіння чинностями природи й чинностями соціального розвитку. Характеристика цивілізаційних досягнень у термінах чинності (продуктивні чинності, чинність знання й т.п.) виражала установку на знаходження людиною всі нових можливостей, що дозволяють розширювати обрій його перетворюючої діяльності.

Змінюючи шляхом додатка освоєних чинностей не тільки природну, але й соціальне середовище, людина реалізує своє призначення творця, перетворювача миру.

Ідеал творчої, суверенної, автономної особистості займає одне із пріоритетних місць у системі цінностей техногенної цивілізації. Ми, що народилися й живуть у світі техногенної культури, сприймаємо це як щось зрозуміле. Але людина традиційного суспільства не прийняла б цих цінностей. У традиційному суспільстві особистість реалізується тільки через приналежність до якої-небудь певної корпорації, будучи елементом у строго певній системі корпоративних зв'язків. Якщо людина не включена в яку-небудь корпорацію, він не особистість.

У техногенній цивілізації виникає особливий тип автономії особистості: людина може міняти свої корпоративні зв'язки, вона жорстко до них не прив'язана, може й здатна дуже гнучко будувати свої відносини з людьми, увімкнуться в різні соціальні спільності, а часто й у різні культурні традиції.

Як підкреслював М.К. Петров, оскільки індивід, що формується в лоні новоєвропейської культури й соціальності, жорстко не пов'язаний із сімейно корпоративною традицією передачі професійного й соціального досвіду, те це було б сприйняте людиною традиційного суспільства як ознака явної ущербності європейця, якому з дитинства прищеплюють нісенітну думку про те, що він здатний стати всім, і, коли європеєць дорослішає, включається в спеціалізовану діяльність, він до кінця життя залишається розчарованою людиною, носієм незбутніх і, природно, що не збулися надій, озлоблення й заздрості до ближніх, які, на його думку, зайняті саме тим, чим краще їх міг би зайнятися він сам. Ні замолоду, ні в зрілі роки європеєць не знає орієнтирів власного життя, не в змозі зрозуміти її мети, нерозважливо метається від однієї спеціальності до інший, всю життя щось освоює...

Цей уявний експеримент, запропонований М.К.Петровим, можна продовжити, але вже помінявши систему відліку, і подивитися на систему цінностей традиційних культур очима людини техногенної культури. Тоді прихильність людини традиційного суспільства до строго певних, що консервативно відтворюються видам діяльності і його тверда приналежність від народження до смерті до якоїсь корпорації, клану або касті буде сприйматися людьми, вихованими в новоєвропейській культурі, як ознака несвободи, відсутність вибору, розчинення індивідуальності в корпоративних відносинах, придушення в людині творчих, індивідуальних початків. Може бути, це відношення в трохи загостреній формі виразив А.Герцен, написавши про традиційні східні суспільства, що людина тут не знала волі й «не розуміла свого достоїнства: тому що вона була або раб, або неприборканий деспот».

Стабільність життя традиційних суспільств із позицій цієї системи життєвих змістів оцінюється як застій і відсутність прогресу, яким протистоїть динамізм західного способу життя. Вся культура техногенних суспільств, орієнтована на інновації й трансформацію традицій, формує й підтримує ідеал творчої індивідуальності.

Навчання, виховання й соціалізація індивіда в новоєвропейській культурній традиції сприяє формуванню в нього значно більше гнучкого й динамічного мислення, чим у людини традиційних суспільств. Це проявляється й у більше сильної рефлективності повсякденної свідомості, його орієнтації на ідеали доказовості й обґрунтування суджень, і в традиції мовних ігор, що лежать у підставі європейського гумору, і в насиченості повсякденного мислення здогадами, прогнозами, передбаченнями майбутнього як можливими станами соціального життя, і абстрактно логічними структурами, що організують міркування.

Такого роду логічні структури часто взагалі не присутні у свідомості людини традиційних суспільств. Дослідження мислення груп у Середній Азії, проведених на початку 1930-х років А.Р.Лурія, виявили, що представники цих груп не можуть вирішити завдання, що вимагають формального міркування за схемою силогізму. Але ті люди традиційних суспільств, які одержали шкільну освіту, що включає навчання математиці й іншим наукам, вирішували ці завдання досить легко.

Подібні результати були отримані при дослідженнях мислення людини традиційного суспільства інших регіонів (зокрема, дослідженні М.Коулом релігійні групи Ліберії).

Всі ці особливості функціонування свідомості в різних типах культур детерміновані властивими даним культурам глибинними життєвими змістами й цінностями. У культурі техногенних суспільств система цих цінностей базується на ідеалах креативної діяльності й творчій активності суверенної особистості. І тільки в цій системі цінностей наукова раціональність і наукова діяльність знаходять пріоритетний статус.

Особливий статус наукової раціональності в системі цінностей техногенної цивілізації й особлива значимість науково-технічного погляду на мир, визначені тим, що наукове пізнання миру є умовою для його перетворення в масштабах, що розширюються. Воно створює впевненість у тім, що людина здатна, розкривши закони природи й соціального життя, регулювати природні й соціальні процеси у відповідності зі своїми цілями.

Тому в новоєвропейській культурі й у наступному розвитку техногенних суспільств категорія науковості знаходить своєрідний символічний зміст. Вона сприймається як необхідна умова процвітання й прогресу. Цінність наукової раціональності і її активний вплив на інші сфери культури стають характерною ознакою життя техногенних суспільств.

Література

1.Петров М.К. Язык, знак, культура. - М., 1991.

2. Кеседі Ф.Х. Від міфу до логосу. К., - 1996.

3. Вінер Н. Кібернетика й суспільство. - К., 1998.

4. Бернал Дж. Наука в історії суспільства. - К., 2002

5. Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. - К., 1997.

Характеристики

Список файлов реферата