159252 (737484), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Витгенштейн, якому потрібно було насамперед установити логіко-лінгвістичний статус подібних пропозицій, пішов іншим шляхом. Він запропонував досить радикальне, сміливе й новаторське рішення питання. Він заявив, що пропозиції логіки й математики є абсолютно щирими, тому що нічого не говорять, нічого не зображують, не виражають ніякої думки. Строго говорячи, вони навіть не є пропозиціями. На думку Витгенштейна, це тавтології.

Мовні вираження Витгенштейн ділить на три види: пропозиції — вони щирі, якщо відповідають дійсності; тавтології — завжди щирі, наприклад, (а + b)2 = а2 + 2аb + b2; протиріччя — ніколи не щирі.

Тавтологія й протиріччя - не образи дійсності. Вони не зображують ніякого можливого положення речей, оскільки перша допускає будь-яке можливе положення речей, а друге не допускає ніякого. Але, згідно Витгенштейну, «те, що образ зображує, є його зміст». А тому що тавтологія, як і протиріччя нічого не зображує, то «тавтологія й протиріччя не мають змісту». Як ми сказали б зараз, тавтології (тобто пропозиції логіки й математики) не несуть ніякої інформації про світ.

«Я не знаю, наприклад, нічого про погоду, якщо я знаю, що дощ іде, або, що дощ не йде». А V A. Це не виходить, по Витгенштейну, що тавтологія взагалі безглузда, вона є лише частиною символізму, необхідного для перекладу одних пропозицій в інші.

Ці думки Витгенштейн висловив в «Трактаті» досить фрагментарно, але вони були докладно розвинені діячами «Віденського кружка» і склали одну з фундаментальних догм логічного позитивізму.

Але іноді Витгенштейн говорить і щось інше. Адже для нього логічна структура мови тотожна логічній структурі миру. Тому, хоча пропозиції логіки й математики беззмістовні, хоча вони нічого не висловлюють про світ, проте вони показують нам дещо самою своєю формою.

Це розходження тим часом, що пропозиція говорить, і тим, що воно показує, досить істотно для Витгенштейна. «Логікові миру, що пропозиції логіки показують у тавтологіях, математика показує в рівняннях».

Ця думка Витгенштейна логічними позитивістами була відкинута.

Але як зрозуміти зауваження Витгенштейна про те, що пропозиції логіки показують логікові миру? Візьмемо таку тавтологію: «Дощ іде або не йде» або А або не - А. Отож, ця тавтологія, по Витгенштейну, розкриває нам структуру миру. Ця структура така, що допускає альтернативи.

Візьмемо математичне вираження 2 + 2 = 4. Це вираження вказує на дискретність світу, на існування в ньому різних частин. Світ Парменида не такий. Він являє собою абсолютну єдність.

Така справа із пропозиціями логіки й математики. Але крім них, і крім висловлень про факти, існують ще філософські пропозиції. Як бути з ними? Тут Витгенштейн надходить не менш радикально. Оскільки ці пропозиції не говорять про факти й не є тавтологіями, здебільшого вони безглузді.

«Більшість пропозицій і питань, висловлених із приводу філософських проблем, не помилкові, а безглузді. Тому ми взагалі не можемо відповідати на такого роду питання, ми можемо тільки встановити їхня безглуздість. Більшість питань і пропозицій філософів випливає з того, що ми не розуміємо логіки нашої мови». Тому, якщо філософія хоче мати хоч якесь право на існування, вона повинна бути нічим іншим, як «критикою мови».

Згідно Витгенштейну, це значить, що «філософія не є однієї із природничих наук».

«Ціль філософії - логічне прояснення думок.

Філософія - не теорія, а діяльність.

Філософська робота складається, по суті, з роз'ясненні.

Результат філософії - не деяка кількість "філософських пропозицій", але прояснення пропозицій.

Філософія повинна проясняти й строго розмежовувати думки, які без цього є як би темними й розпливчастими». Це розуміння філософії, в основному, було прийнято логічними позитивістами.

У наведених вище словах Витгенштейна висвітлюється не тільки концепція філософії, але й ціла світоглядна концепція. Вона припускає, що єдиною формою зв'язку людини з навколишнім його природним і соціальним миром є мова. Людина пов'язаний з миром і іншими способами, практичним (коли він оре, сіяє, робить, споживає й т.д.), емоційно, коли він випробовує якісь почуття стосовно інших людей і речей, вольовим і т.п. Але його теоретичне, інтелектуальне відношення до миру вичерпується мовним відношенням, або навіть є мовне відношення. Інакше кажучи, картина миру, що людина створює у своєму розумі або в поданні, визначається мовою, його структурою, його будовою й особливостями.

У цьому змісті світ людини - це світ його мови. У свій час неокантіанці Марбургської школи вчили про те, що світ, як його розуміє наука, конституюється в судженні. У Витгенштейна ми знаходимо відгомін цієї ідеї, але з упором не на акт мислення, а на акт говоріння, мови, на мовний акт. Світ конституюється в мовному акті.

Таким чином, всі проблеми, які виникають у людини в процесі його теоретичного відношення до миру, являють собою мовні проблеми, що вимагають мовного ж рішення. Це значить, що всі проблеми виникають у результаті того, що людина щось говорить про світ, і тільки тоді, коли він говорить про нього. А тому що говорити він може правильно, відповідно до природи його мови, і неправильно, тобто в порушення його природи, то можуть виникати труднощі, плутанина, нерозв'язні парадокси й т.д. і т.п. Але існуюча мова досить недосконала, і це його недосконалість теж є джерелом плутанини. Так на даному етапі вважав Витгенштейн.

Література

1. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. - М., 1958.

2. Витгенштейн Л. О достоверности. Отрывки // Вопр. филос. 1991. № 2.

3. Рассел Б. Людське пізнання. - К., 1999.

4. Куайн У. ван О. Слово й об'єкт. - К., 2000.

Характеристики

Список файлов реферата