159233 (737477), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Ідеологія, говорячи абстрактно, є артикуляція якоїсь установчої дії. І тоді те, що формує/систематизує приватного індивіда, теж можна вважати ідеологією. Але ця систематизація не припускає наявності універсального коду. Тому що тут ціль - сформувати індивідуума й привести в гармонію собою. Сучасність - це якась нова можливість бути суб'єктивним у нашому світі, де існують досить тверді вимоги, які потрібно виконувати.

Вище було відзначено, що філософи типу Руссо потрібні тоді, коли потрібна нова ідеологія, що кличе до кардинальних соціальних змін, філософи типу Вольтера затребувана, коли потрібна розвиненість мови, що задовольняє потреби уяви. Руссо - винаходив переконання, Вольтер формував дискурс.

Є різниця між формуванням сфери переконань, і формуванням сфери дискурсу. Філософія, зв'язана зі сферою переконань, в істотному ступені орієнтована на публічність, а переконання вимагають заняття однозначної позиції по тому або іншому питанню. Дискурс же, припускає формування висловлень, пов'язаних з конституюванням індивідуальності, а це вже, як правило, сфера приватного. В одному випадку важлива система логічних аргументів, в іншому - аргумент побудований на риториці. У першому випадку є ідея, і людина повинен її довести. У другому випадку, головне - артикуляція й додання форми. У першому випадку головне - логіка, а в другому - виразність. У першому випадку - ми формуємо переконання із приводу ідеалу, уже, так чи інакше, визнаного в суспільстві. У другому випадку, ми наділяємо здатністю людини, артикулювати свої індивідуальні погляди. У першому випадку, ми вчимо користуватися вже готовими ідеями, а в другому, - користуватися мовою. У першому випадку філософ відповідає за процедуру легітимації колективно признаних ідей, у другому випадку - за процедуру легітимації індивідуальних поглядів.

Парадигма історичності формувала переконання й колективну ідентичність для здійснення єдиного переживанні загальних переконань, предметів віри, але, повторюємо, час ідей як предметів віри пройшло. Парадигма сучасності, у свою чергу, формує дискурс, спосіб артикуляції. У рамках такої парадигми ми дистанціюємося від спільності переживання, тому що в приватній сфері ми не повинні бути носіями переконань, але ми повинні бути згідно із самим собою, адекватні навколишньому світу. Ніяке переконання цієї адекватності із самим собою не забезпечує, а дає тільки істерію й параною. Переконання це не те, що становить інтимну характеристику індивідуума.

Зараз час філософів типу Вольтера, час філософів формуючих дискурс індивіда. Але якщо сам Вольтер апелював до елітарного співтовариства, пред'являючи філософію як елітарне знання, і, таким чином, він задовольняв соціальну потребу у філософському знанні, те сучасні філософи, тобто філософи прагнучі бути сучасними й стурбовані проблемою адекватності свого знання потребам сучасності, орієнтовані вже на проблеми приватного індивіда. Це - проблеми пов'язані зі зразками легітимного поводження.

У класичній філософії індивідуум підкорявся системі явних і неявних правил, і ці правила філософові важливо було розкрити. У такому ракурсі індивід був усього лише функцією (у тій же системі шлюбних відносин), його індивідуальність розглядалося як випадковість, яку можна було винести за дужки.

Сучасна філософія визнає, що поводження індивіда - почасти довільно, і це довільне поводження залишається соціально значимим. Таке поводження дає нам зразки можливого поводження. Ці зразки можливого поводження не можуть бути плодом уяви й раціональної конструкції. Ці зразки поводження - результат індивідуальної волі, і в таких зразках суспільство бідує. Філософ, у свою чергу, покликаний і може легітимувати ці зразки індивідуального поводження.

Філософ класичного періоду в історії філософії, думав, що людина розумна, а розумна людина має переконання, а з переконання - випливають правильні дії. Але зараз уже можна вважати очевидним, що первинно дії, тому що вони не випливають із переконань, а з мотивацій. Ці мотиви виникають у сфері приватного як первинні факти. Але, тому що, не всі мотиви індивідуальних дій можуть претендувати на статус зразка, то суспільство зацікавлене у фіксації саме тих мотивів, які можуть претендувати на цей статус.

Є поводження, орієнтоване на вже сформовані зразки. Як приклад можна вказати чоловіче поводження. Інша справа, що сформовані зразки чоловічого поводження сформовані Історією. І цим обумовлена їхня звичність, легітимність, а в чомусь уже й архаїчність. Архаїчність полягає в визначенні зразків чоловічого поводження. Легітимні зразки чоловічого поводження й зараз передбачають доказ того, що ти не: а) жінка, б) дитина, в) гомосексуаліст .

У випадку з жіночим поводженням ми бачимо разючу невідповідність між зразками жіночого поводження сформованого Історією, і зразками жіночого поводження, виробленими Сучасністю. У виді цього, дослідникам зараз цікаві, у першу чергу, зразки сучасного жіночого поводження, тому що ці два види зразків нині перебувають у разючому протиріччі. Тому gender studies , що розуміють , по перевазі, як women ' s studies , одержали такий величезний імпульс до розвитку.

Сучасний російський філософ В.М. Межуєв абсолютно прав, коли говорить про імператив звертання до іншого в роботі філософа, указуючи, що «філософи ... мислять у просторі публічного життя» . Але варто уточнити, що саме філософське знання, звернене широкої аудиторії може стосуватися сугубо часток, приватних моментів у житті індивіда.

Зараз філософія затребувана саме як приватне знання, що задовольняє потребу індивіда в певній суб'єктивності. Невипадково й сучасний герой - це герой приватної, а не публічної сфери, це - чеховський герой. Ми стаємо усе більше чутливі до приватних сторін життя публічних людей, їхній імідж і рейтинг уже прямо залежить від «якості» їхнього приватного життя. Історичних здійснень для широкої аудиторії вже не досить для визнання й легітимації того або іншого політика, потрібна значимість і його приватного життя. Типовим прикладом такого дисонансу двох сфер свого життя є фігура кубинського лідера Фиделя Кастро. Він безумовний історичний герой, але він, аж ніяк, не герой приватної сфери, тому що його приватне життя вбоге й безглузда.

Сучасний філософ виступає своєрідним стражем сфери приватного буття людини. Він бере на себе відповідальність за особливий рід експертизи, яка обмірковує можливі наслідки для приватної сфери життя індивіда при великомасштабній трансформації інституціональної сфери життя суспільства.

Існує сфера людського поводження, де важливо погодити не переконання й принципи, а - зразкові моделі поводження й мотивації. Ця сфера людського поводження окреслює приватну спільність. Говорячи про здатності суспільства до трансформацій, звичайно мають на увазі соціальні зміни, що супроводжуються трансформацією інститутів й, у змінах такого роду, логіка змін для приватного індивіда незрозуміла. Не зрозуміла, тому що в ній діє інша логіка, де важливо погодити не переконання, не принципи, а зразкові моделі поводження й мотивації. Це - співтовариство ми називаємо приватним і миметичним. Миметичне співтовариство - співтовариство створюване на основі зразків, а не переконань. У змінах, що стосується трансформації моделей приватного поводження, логіка приватного поводження орієнтується на зразки миметичного поводження, на відміну від інституціонального співтовариства, що будується на установчих актах.

Філософ повинен створювати систему стимулів приватним індивідам з тією метою, щоб вони змогли подивитися на себе як на філософів, тобто як на вільні розуми. Існування приватного індивіда, що володіє автономною волею - суспільна потреба. Тому всі соціальні проекти, орієнтовані на вільних індивідів, повинні бути перевірені по цій підставі на їхню конгруентність приватній сфері, у противному випадку ми ризикуємо одержати наслідки, аналогічні наслідкам перетвореного в життя проекту Руссо. «Це не означає, що держава повинне віддати перевагу принципам філософа рішенням юриста (представника державної влади); це лише означає, що його варто вислухати».

Позиції Вольтера й Руссо - дві полярних позиції філософського дискурсу у своїй ідеологічній проекції. Вольтер формував суб'єктивність індивіда, надаючи йому мова висловлень, Руссо декларував і формулював надіндивідуальні цілі, викладені в соціальних проектах. Зараз, повторюємо, час філософів типу Вольтера, але з певним виправленням: сучасний філософ покликаний формувати суб'єктивність із обліком запропонованого суспільству, тими або іншими агентами, соціального проекту.

Сучасний філософ, що аналізує соціальний проект, виражений у вигляді ідеологічного висловлення, повинен брати до уваги наслідку реалізації даного соціального проекту для приватної сфери в житті людей. Звичайно, і при аналізі приватної сфери й апеляції до приватного індивіда теж мають місце ідеологічні висловлення. Інша справа, що в приватній сфері ідеологія виступає не як система політичних переконань, а як артикуляція установчої дії індивіда, що емансипує, від пануючого контексту публічного ідеологічного дискурсу, виробленого вже філософами, а політиками. Але ця емансипація вже припускає не соціальну революцію, а - збереження свого приватного життя й формування приватної спільності. Приватна спільність формується на основі наслідування тим або іншим зразкам поводження й мови. Не всім людям потрібна емансипація від пануючого контексту публічного ідеологічного дискурсу, але є люди, яким ця емансипація потрібна. Є люди, стурбовані формуванням своєї суб'єктивності й проблемою формування приватної спільності. Саме для них і повинен працювати зараз філософ, якщо хоче бути сучасним.

Має сенс ураховувати наступне зауваження: якщо сучасне суспільствознавство виключає світоглядні побудови й припускає лише систематичне коментування повсякденності, те наскільки виправдано відносити цей рід занять до єпархії філософії, а не до соціології?

Література

1.Рябова Л.В. Філософ як учитель. К, 2002

2. «Философия в современной культуре: новые перспективы» // Вопросы философии, 2004, №4

3.Жижек С. Піднесений об'єкт ідеології. К.,1999

4.Жан-Люк Нанси. Corpus . М., 1999

5.Фюре Ф. Збагнення Французької революції. К, 1998

Характеристики

Список файлов реферата