158872 (737274), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Кун дуже добре зрозумів, де знаходиться ахіллесова п'ята поп-періанського раціоналізму. Його критика і спрямована в це уразливе місце. Вона торкається двох центральних понять "критичного раціоналізму": поняття "істини" і поняття"раціональності". З поняттям "істини" у Поппера були складні відносини. З одного боку, він завжди називав себе "реалістом", тобто був упевнений, що наука досліджує реальні об'єкти і її судження - це більш-менш вірні здогадки про те, яка є реальність "насправді ". З іншого боку, він був упевнений у тому, що ніяке емпіричне судження не може претендувати на точний і повний збіг з цією самою реальністю. Зате можна гарантувати, що всяка пропозиція науки, що суперечить фактам, повинна бути відкинута як помилкова. Тому наука в точності знає, які її судження помилкові, але не може гарантувати остаточної істинності жодного зі своїх суджень. Але що таке факти, здатні спростувати будь-як теоретичну гіпотезу? Раніше багатьох Поппер зрозумів і визнав так звану "теоретичну навантаженість" фактів, тобто їхня залежність від теоретичного знання, що дозволяє не тільки відбирати ті спостереження, що у своїй сукупності дають опис "фактів", але і витлумачувати їх саме як дані факти, а не щось інше. Але тоді виходить, що в суперечці фактів і теоретичних гіпотез насправді на стороні фактів виступають інші теорії, які самі по собі також потребують емпіричної перевірки. І, отже, не факти судять теорію, а одні теорії судять інші, тобто має місце спор різних здогадів і гіпотез. Таким чином, усе наукове знання має можливий (гіпотетичний) характер. З цього випливає, що судження наук, про реальність, якимсь чином "причетні" до істини, але ніколи не можна остаточно установити ступінь цієї причетності. Тому для того, щоб не змішувати свою точку зору з позицією"наївного реалізму" (для який істинність судження - це збіг його змісту з реальністю як такий), Поппер придумав витончену логічну концепцію, що дозволяє встановлювати зміни "істинностного" змісту в наукових судженнях у міру їх експериментальної перевірки. "У науці (і тільки в науці), - підкреслює Поппер, - можна говорити про справжній прогрес: про те, що ми знаємо більше, ніж раніше". У цьому змісті зміна "концептуальних каркасів" чи фундаментальних теорій сприяє науковому прогресу, якщо вона дозволяє одержувати більш правдоподібні наукові судження і при цьому рятує від конфліктів з відомими фактами. От чому так важливі "наукові революції" - це ті випадки в історії науки, коли зміна фундаментальних основ здатна різко збільшити "запас істинності", що міститься в корпусі наукового знання. Правда, це зовсім не захищає від того, що судження, нині визнані істиними, завтра виявляться помилковими під тиском "фактів". Але в цьому доля науки - вона неспинно йде вперед, відкидаючи свої власні припущення, і висуваючи все нові, будучи упевнена, що таким способом тільки і можна здійснювати пізнання світу. Це мужній (можна сказати, стоїчний) ідеал науки. Звичайно,він може бути підданий (і багаторазово піддавався) критиці. У суперечці ідеалу і реальності жодна зі сторін не має вирішальної переваги: якщо реальна історія відрізняється від "раціонального" ходу подій, то або дійсністьне розумна, або дефектний розум, що претендує на те, щоб диктувати свої закони дійсності. Однак ідеал усе-таки більш значимий, чим реальність, що відхиляється від нього, тому що він виступає як орієнтир людського поводження, що вказує убік духовного росту і, отже, матеріального буття. Якщо люди вибирають цей орієнтир, вони здатні змінювати дійсність, додаючи їй подібність з Розумом. Але куновский образ науки і її історії пориває з цим ідеалом. Вирішальна роль у проголошенні вердикту - науково чи ненауково,раціонально чи нераціонально - приділяється "колективному суб'єкту". Науковий процес, як його розуміє Кун, полягає в тому, що "наукове співтовариство" бере участь у конкурентній боротьбі з іншими співтовариствами за право виступати від імені наукової раціональності, а також зазнає тиску Великого Соціуму, тобто всього соціально-культурного життя суспільства, у якому наукові коллективи складають невелику частину. Ясно, що "за спиною" попперовского і куновского образів науки і наукової раціональності стоять різні світоглядні установки, різні ставлення обох мислителів до культурного ідеалу. Людська розумність, за Поппером, - це тільки більш-менш "правдоподібне" відображення "істинної раціональності", що володіє самостійним і самоцінним буттям. Успішність людських, у тому числі пізнавальних, дій, знаходиться в прямої залежності від ступеня"правдоподібності" цього відображення. Людська розумність, по Куну, - це те, що належить людині і змінюється разом з нею. Для нього це не ідеал, а реалістична характеристика умов, у яких знаходяться як окремі індивіди, так і людські колективи. Ці умови такі, що людина зобов'язана, змушена постійно доводити свою раціональність не посиланнями на "чистий Розум", а успіхами своєї діяльності. Тому, досягаючи успіху, він вправі називати свою діяльність розумною, відстоюючи цей погляд перед обличчям конкуруючих з ним поглядів і представлень як про розумність, так і про успішність дій.

Висновок

Робота Т. Куна стала визначальним, по суті революційним кроком в нашому розумінні розвитку науки. І хоча книга породила багато дискусій та поставила і залишила невирішеними велику кількість запитань її значення важко переоцінити. Автор представляє цілісну концепцію розвитку науки, а не обмежується описом тих чи інших подій з історії науки. Ця концепція рішуче пориває з цілим рядом старих традицій в філософії науки. Він рішуче відкидає позитивізм - пануючу в з кінця XІX століття течію в філософії науки. На противагу позитивістській позиції в центрі уваги Куна не аналіз готових структур наукового знання, а розкриття механізму розвитку науки, тобто,власне кажучи, дослідження руху наукового знання. На відміну від широко розповсюдженого кумулятивістського погляду на науку, Кун не вважає, що наука розвивається по шляху нарощування знання. У його теорії нагромадження знань допускається лише на стадії нормальної науки.

Основною метою книги для Куна було: „ добитись зміни в сприйнятті та оцінці добре відомих усім фактів” і безперечну цю задачу автор виконав з честю. Кожна наукова революція змінює історичну перспективу для співтовариства, яке переживає цю революцію і відповідно впливає на структуру і напрямок подальших досліджень. Праця Т. Куна залишила великий простір для пошуків та розвитку не лише в царині філософії науки, дуже цікаво було б спробувати провести паралелі в інших галузях існування людського суспільства. Вона не є остаточною відповіддю на усі запитання, а швидше дороговказом нового перспективного напрямку розвитку.

Література

1. Кун Т. Структура научных революций: Сб.: Пер. С англ../ Т. Кун.-М.:ООО „Издательство АСТ”: ЗАО НПП „Ермак”, 2003.

2. Поппер К. Нищета историцизма. М., „Путь”, 1995.

3. Поппер К. Логика и рост научного знания. Избранные работы М., Прогресс, 1983.

4. Лакатос И. Доказательства и опровержения. М., «Наука», 1967

5. Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. - М., 1998

6. Философский Энциклопедический Словарь. М., Политиздат, 1987.

7. Введение в философию. Учебник для вузов. М., Политиздат, 1989.

8. Нарский И.С. Современная буржуазная философия: два ведущих течения начала 80-х годов ХХ века. М.: Мысль, 1983.

9. Мельвиль Ю.К. Пути буржуазной философии ХХ века. М.: Мысль, 1983.

10. Современная философия науки: знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей запада. М.: Логос, 1996 г.

11. Современная западная философия: словарь. М.: Политиздат, 1991.

Характеристики

Список файлов реферата