158642 (737135), страница 3
Текст из файла (страница 3)
В першому розділі книги Фромм порушує питання про те, чи є свобода психологічною проблемою. Розглядаючи фашистські режими і відзначаючи той факт, що "у Німеччині мільйони людей відмовилися від своєї свободи з таким же запалом, з яким боролися за неї", Фромм робить висновок: "якщо на свободу нападають в ім'я антифашизму, погроза не стає менше, ніж при нападі самого фашизму" [5,с.15], припускаючи під фашизмом диктатуру типу італійської чи німецької. Крім цього, для результативної боротьби з фашизмом необхідно розуміти його сутність, боротьба ж без розуміння неадекватна і марна. У числі тих, хто "насмілився потривожити добросердий оптимізм дев'ятнадцятого століття" [5,с.17] автор називає Ніцше, Маркса і Фрейда. Фромм закладає в основу свого аналізу фундаментальні відкриття Фрейда -- роль підсвідомих сил у людському характері і залежність цих сил від зовнішніх впливів, підкреслюючи, що його аналіз, крім того, заснований на припущенні про наявність особливого зв'язку індивіда з зовнішнім світом і динамічності зв'язку між людиною і суспільством.
Далі Фромм порушує питання про те, що змушує людей пристосовуватися майже до будь-яких умов життя і про границі цієї пристосовності. Відповідаючи на нього, він виділяє придбані потреби (споконвічно не властивій людині) і потреби фізіологічні (обумовленою людською природою). Для задоволення потреб людина повинна трудитися, умови ж її роботи визначаються тим суспільством, у якому вона народилася. Обидва фактори -- потреба жити і соціальна система -- не можуть бути змінені окремим індивідом і саме вони визначають розвиток тих його рис, що мають велику пластичність [5,с.25]. Крім фізіологічних потреб існує потреба зв'язку з навколишнім світом, не зв'язана з фізичним контактом, незадоволення якої (моральна ізоляція) приводить до виникнення психічних розладів.
По Фромму, існує ще одна причина, що обумовлює необхідність приналежності до суспільства: суб'єктивне самопізнання [5,с.27]. Здатність мислити дозволяє людині усвідомити себе як індивідуальну істоту; усвідомлюючи свою окремість, неминучість хвороб і старості, людина не може не почувати свою незначність у порівнянні з навколишнім світом. Якщо людина не має можливості віднести себе до якої-небудь системи, яка б направляла її життя і додавала їй зміст, її переповняють сумніву, що у підсумку паралізують її здатності діяти, тобто жити. Основні положення соціальної психології Фромма полягають у тім, що а) людина є продукт історичної еволюції в синтезі з уродженими законами, але не те чи інше окремо; б) у людини існують фізіологічні потреби і йому властиво уникати моральної самітності; в) у процесі динамічної адаптації в індивіда розвивається ряд стимулів, що мотивують його почуття і дії; г) прагнення до задоволення цих нових потреб стає силою, що впливає на процес суспільного розвитку [5,с.28].
Головна ідея книги, по Фромму полягає в наступному: "Людина переростає свою первісну єдність із природою і з іншими людьми, людина стає "індивідом" -- і чим далі заходить цей процес, тим категоричнее альтернатива, що встає перед людиною. Вона повинна зуміти возз'єднатися зі світом у спонтанності любові і творчої чи праці знайти собі якусь опору за допомогою таких зв'язків з цим світом, що знищують її природу й індивідуальність" [5,с.29].
У другому розділі Фромм обговорює концепцію, необхідну для аналізу питання про те, що є свобода для сучасної людини. Цією концепцією є твердження про те, що свобода визначає людське існування як таке, причому поняття свободи прогресує разом зі ступенем усвідомлення людиною себе самого як незалежної й окремої істоти. Зв'язок, що існує між індивідом і зовнішнім світом, що існує до того моменту, як процес індивідуалізації приводить до повного відокремлення індивіда, Фромм називає "первинними узами", протиставляючи їх тим новим зв'язкам, що з'являються після звільнення від первинних уз. Як приклад він приводить дитину, що зв'язана з матір'ю перші роки життя, зв'язок первісної людини з плем'ям [5,с.31].
Звільненню від первинних зв'язків супроводжує процес усвідомлення дитиною своєї індивідуальності. Крім заміни одних зв'язків іншими, на думку Фромма, у дитини в міру росту розвивається прагнення до свободи і незалежності. Для з'ясування характеру цього прагнення автор розглядає два аспекти процесу зростаючої індивідуалізації: розвиток і інтеграція фізичної, емоційної й інтелектуальної сфер -- розвиток особистості, обумовлений в основному соціальними умовами. Другий аспект -- зростаюча самітність, що супроводжує звільненню від первинних уз, що забезпечували раніше фундаментальна єдність з навколишнім світом і відчуття повної безпеки. Виникаюче прагнення побороти почуття самітності приводить у нормі до утворення нових зв'язків, відмінних від первинних: спонтанних зв'язків з людьми і природою [5,с.32]. Однак існує небезпечне відхилення, що полягає в тому, що індивід, активно не бажаючи будувати нові зв'язки, прагне повернутися до колишніх, а оскільки це фізично неможливо, подібне підпорядкування приводить до розвитку в дитини ворожості і бунтівливості, спрямованих проти людей, від яких він продовжує залежати.
Розрив між процесом індивідуалізації, що відбувається автоматично і процесом розвитку особистості, що стримується поруч психосоціальних причин, приводить, по Фромму, до сильного почуття ізоляції, що запускає в роботу психічні механізми, названі автором механізмами втечі ("бегства" -- рос.). Далі, зіставляючи ступінь розвитку інстинктів у тварин і в людини, Фромм дійде висновку про те, що людське існування і свобода нероздільні із самого початку [5,с.37], розуміючи під свободою негативну свободу від інстинктивної зумовленості дій. По Фромму, саме біологічна недосконалість людини привела до появи цивілізації. Зв'язок між людиною і свободою добре відображений в біблійному міфі про вигнання з раю. Порушення встановленого порядку є, по суті, актом свободи -- першим людським актом узагалі. Таким чином, акт свободи (непокори) прямо зв'язується з початком людського мислення. Процес розвитку свободи носить, по Фромму, діалектичний характер: з однієї сторони -- це розвиток людини, з іншої -- посилення ізоляції, що приводить до росту почуття безсилля.
Дуже важливим пунктом для розуміння положення індивіда в сучасному суспільстві є етичні погляди на економічну діяльність. Для пояснення цього відношення Фромм приводить двох передумов: "Економічні інтереси другорядні і повинні бути підлеглі справжній справі людського життя -- порятунку душі; економічне поводження є однієї зі сторін особистого поводження взагалі, так що на нього -- як і на інші сторони поводження -- поширюються вимоги моралі". Економічний розвиток капіталізму супроводжувалося серйозними змінами в психологічній атмосфері. Час і праця придбали велику цінність, відношення до роботи стало набагато вимогливішим, всіх охопило прагнення до багатства. З приходом капіталізму середньовічна соціальна система була зруйнована, а разом з нею була зруйнована і та стабільність і відносна безпека, що вона давала індивіду. "Індивід став самотнім; усе тепер залежало не від гарантій його соціального статусу, а від його власних зусиль" [5,с.59].
Таким чином, завдяки впливу соціально-економічних змін, що відбулися в XV--XVI століттях, індивід 1) звільняється від економічних і політичних обмежень; 2) здобуває позитивну свободу, але при цьому звільняється від зв'язків, що давали йому почуття впевненості.
Інші риси характеру представника середнього класу того часу -- ворожість і заздрісність. Гіпертрофований розвиток цих рис обумовлено серйозним придушенням емоцій і почуттєвих потреб людини. Посиленню ворожості сприяла розкіш, у якій купалися представники церковної верхівки і капіталісти. Однак на відміну від нижчого класу, відкритий прояв ворожості представниками середнього класу було неможливе: вони самі, по більшій частині, прагнули процвітати в загальному розвитку. Подавлена в такий спосіб ворожість розросталася і захоплювала людей цілком, визначаючи відношення до навколишніх і до себе [5,с.87].
Унаслідок падіння середньовічної феодальної системи індивід став вільний. Однак крім свободи дій індивід позбавився почуття впевненості. Найбільш позитивно нова свобода подіяла на вищий клас. У нижчого класу пошук нової свободи викликав бажання покінчити зі зростаючим гнобленням, тому що втрачати було вже нічого. На середній клас нова свобода подіяла негативно. Лише нові релігійні течії вказали індивіду шлях до подолання тривоги.
Висновок, що робить Фромм в третьому розділі, полягає в наступному. Соціальний процес, що визначає спосіб життя (відношення до людей і до праці), формує характер індивіда, що, у свою чергу, впливає на процес суспільного розвитку; виникаючи і розвиваючись як реакція на погрозу з боку нових економічних сил, новий характер сам стає продуктивною силою, що сприяє розвитку нового економічного ладу [5,с.93].
Разом із самоствердженням індивіда капіталізм приніс із собою самозаперечення й аскетизм: метою життя стала економічна діяльність, фінансовий успіх і матеріальна вигода. Принцип роботи заради нагромадження капіталу об'єктивно зіграв велику позитивну роль у розвитку людства -- саме ріст продуктивних сил дозволяє створити таке майбутнє, пише Фромм, у якому припиниться боротьба за задоволення самих насущних матеріальних нестатків, -- але суб'єктивно цей принцип змусив людину працювати на чужі цілі і підсилив у ньому почуття особистої незначності і безсилля.
Панування ринку у всіх суспільних і особистісних відносинах привело до того, що усі вони перейняті байдужністю. Особистості стають об'єктами маніпуляцій, інструментами. Таким же стало і відношення до праці: виробник не зацікавлений у своїй продукції, він робить те, що забезпечує максимальний прибуток від вкладеного капіталу. Однак найбільше сильно ефект "об'ектизації" проявився у відношенні індивіда до самого себе: особистість стала товаром, що продається і купується за законами ринку.
В індивіда є два шляхи. Перший -- спонтанно зв'язати себе з навколишнім світом через любов і працю, через прояв усіх своїх здібностей, знаходячи в такий спосіб єдність з людьми, світом і самим собою, не відмовляючись від незалежності свого "я" -- в термінах Фромма це шлях, що веде до позитивної свободи. Другий -- відмова від свободи в спробі подолання виниклої самітності. Цей шлях, шлях до негативної свободи, не в силах забезпечити індивіду колишнє єднання і спокій, тому що відокремленість від минулого неминуча; шлях цей зв'язаний з відмовлою від своєї індивідуальності, він пом'якшує тривогу і робить життя терпимим, але проблеми не вирішує. При обранні останнього шляху життя перетворюється в автоматичну діяльність, що не має мети і нездатне дати результат.
Один з механізмів утечі від свободи -- відмова від своєї особистості і зв'язок її з якою-небудь зовнішньою силою для одержання сили, що не дістає індивіду. Ці механізми виражаються в мазохистских і садистських тенденціях, що мають місце бути як у невротиків, так і в нормальних людей, але виражені в різному ступені. Найбільш частий прояв мазохистских тенденцій -- почуття власної неповноцінності, безпорадності. У цих людей є прагнення позбутися цих почуттів, але несвідомий зв'язок з бажанням підкоритися їм дуже сильний.
Спостереження за мазохістами допомогли Фромму встановити, що усі вони переповнені страхом самітності; страх цей може бути неусвідомленим чи замаскованим, але він є, і обумовлений негативною свободою. Мазохізм же є один зі шляхів позбутися від цього страху за рахунок зняття із себе тягаря свободи, іншими словами -- відмовлення від власної особистості. Але подібне рішення рятує лише від усвідомленого страждання, схована ж незадоволеність залишається.
Спостереження Фромма показали, що сутність будь-якого неврозу, так само як і нормального розвитку, складає боротьбу за свободу і незалежність. Багато хто з "нормальних" людей, що принесли в жертву особистість, стали добре пристосованими і тому вважаються нормальними. Невротики ж, по суті справи, продовжують пручатися повному підпорядкуванню і являють собою приклад недозволеного конфлікту між внутрішньою залежністю і прагненням до свободи [5,с.153].
Інші механізми втечі, по Фромму, складаються в повній відмові від світу чи в "психологічному самозвеличенні" до такого ступеня, що світ стає малий у порівнянні з людиною, однак вони не представляють інтересу в змісті суспільної вартості. Ще один важливий у соціальному плані механізм полягає в тім, що індивід цілком засвоює тип особистості, запропонований йому суспільством і перестає бути самим собою. Спосіб цей характерний для нормальних людей у загальноприйнятому змісті цього слова, однак у цьому випадку виникає протиріччя з представленнями про нашу культуру, одне з яких полягає в тім, що більшість членів суспільства -- особистості вільні і незалежні.
Остання глава книги присвячена аналізу свободи індивіда в демократичному суспільстві. Вважається, що відсутність зовнішньої влади привела до розвитку індивідуалізму. Далі Фромм зауважує те, що "право виражати свої думки має сенс тільки в тому випадку, якщо ми здатні мати власні думки" [5,с.201]. Свобода від зовнішньої влади стає надбанням тільки в тому випадку, коли внутрішні психологічні умови дозволяють затвердити свою індивідуальність. Ідеал нашого часу -- жити і мислити без емоцій; емоційність стала символом неврівноваженості чи душевного нездоров'я.
Багато людей чи рано пізно задаються питанням, чому вони прагнуть досягти тих чи інших цілей. Якщо таке питання з'являється, то воно лякає, тому що торкається основи діяльності людини -- знання того, що він хоче. Тому люди прагнуть скоріше забути це питання і продовжити погоню за цілями, які вони вважають своїми [5,с.210]. Сучасна людина живе в стані ілюзії, начебто вона знає, чого хоче. Насправді вона хоче це, що повинна хотіти відповідно до загальноприйнятого шаблона. Знати свої справжні бажання, пише Фромм, набагато складніше, ніж здається; це одна з найскладніших проблем людського буття. Визначити, наскільки наші бажання не є нашими власними, дуже складно; причому ця складність тісно зв'язана з проблемою влади і свободи. У ході нової історії влада церкви перемінилася владою держави, влада держави перемінилася владою совісті, влада совісті сьогодні витиснута анонімною владою здорового глузду і суспільної думки. Ми перетворилися в роботів, пише Фромм, але живемо під впливом ілюзії, ми -- самостійні індивіди [5,с.211].
Так що ж означає свобода для сучасної людини? Людина стала вільна від зовнішніх зв'язків. Вона могла б діяти по своїй волі, якби зналі, чого вона насправді хоче. Замість цього вона пристосовується до анонімної влади і засвоює "я", що анітрошки не відбиває її власну сутність. Усупереч видимому благополуччю, сучасна людина подавлена глибоким почуттям безсилля і пасивно зустрічає катастрофи, що насуваються.
Чи можливий стан позитивної свободи, у якому індивід існує як незалежна особистість, але не ізольована, а з'єднана зі світом, іншими людьми і природою? Придбання такої свободи можливо, по Фромму, через реалізацію своєї особистості. З погляду ідеалістів, особистість може бути реалізована тільки зусиллями інтелекту, коли розум придушує й опікує людську натуру. Однак при цьому розум стає в'язнем, і обидві сторони (розум і почуття) калічать одне одного. Фромм думає, що самореалізація досягається шляхом активного прояву всіх емоційних можливостей. Іншими словами, позитивна свобода полягає в спонтанній активності всієї цілісної особистості людини. Проблема спонтанності -- найскладніша проблема психології, але Фромм дає наступне визначення. Спонтанна активність -- це не змушена активність, нав'язана індивіду його ізоляцією і безсиллям; це не активність робота, обумовлена некритичним сприйняттям шаблонів, що вселяються ззовні. Спонтанна активність -- це вільна діяльність особистості. Передумовою спонтанності є ліквідація розриву між розумом і натурою. На думку Фромма, прикладом спонтанної діяльності є художники (у широкому змісті) та діти.
Секрет того, що проблему свободи вирішує спонтанна діяльність, криється, на думку Фромма, у любові і праці. У любові, що є добровільним союзом на основі збереження власної особистості. Інша складова частина спонтанності, праця, повинна бути творчою, а не змушеною діяльністю з метою рятування від самітності. Основне протиріччя, що властиве свободі, -- народження індивідуальності і біль самітності -- розв'язується спонтанністю всього життя людини. При всякій спонтанній діяльності індивід зливається зі світом, але його особистість при цьому сильнішає, оскільки вона діяльна. Володіння цінностями сили не дає. Тільки якості, що випливають зі спонтанної активності, додають особистості силу і тим самим формують основу її повноцінності. Нездатність же діяти спонтанно, виражати справжні думки і почуття і випливаюча із цього необхідність виступати під маскою псевдоособистості є, по Фромму, джерелом почуття слабкості і неповноцінності. З цього випливає, що важлива саме діяльність сама по собі, а не її результат; у суспільстві ж загальноприйнятою є протилежна точка зору. Якщо людина виявляється здатна жити не автоматично, а спонтанно, то її сумніви зникають. Людина усвідомлює себе як творчу особистість і розуміє, що в житті є лише один зміст -- саме життя [5,с.219]. Злившись зі світом в акті спонтанної реалізації свого життя, індивід набуває впевненості; впевненість, відмінну від тієї, котра була характерна для доіндивідуального стану. Нова впевненість динамічна; вона заснована на спонтанній активності самої людини. Це впевненість, яку може дати тільки свобода, і вона не має потреби в ілюзіях, оскільки усунула умови, що викликали потребу в цих ілюзіях.
Позитивна свобода як реалізація особистості розуміється як беззастережне визнання унікальності індивіда. Органічний розвиток індивіда можливий тільки за умови найвищої поваги до особливостей особистості -- як чужої, так і власної. Позитивна свобода також постулює, що людина є центром і метою свого життя; що розвиток його індивідуальності, розвиток особистості -- це вища мета, що не може бути підлегла іншим, нібито більш гідним цілям [5,с.220].
Отже, справжній ідеал по Фромму -- це мета, досягнення якої сприяє розвитку, свободи і щастю особистості. Ірраціональні цілі, досягнення яких шкідливе для життя, є помилковими ідеалами. Звідси випливає, що справжній ідеал -- виразне вираження найбільш повного твердження особистості. Любий "ідеал", що суперечить цьому, виявляється метою патологічного прагнення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
