158183 (736860), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Ця обчислювальна машина була свого роду попередником сучасного комп'ютера. Вона ознаменувала собою першу спробу людини рукотворним образом відтворити розумовий процес і створити щось подібне до штучного інтелекту. Популярною темою міркувань багатьох учених і винахідників були безмежні можливості машини і її здатність відтворювати будь-які людські функції.
Становлення сучасної науки
Як ми вже відзначали, саме в XVII столітті беруть початок ті тривалі процеси, яким зобов'язана своїм існуванням сучасна наука. За старих часів мислителі шукали відповіді на всі питання в минулому, зверталися за роз'ясненнями до праць Аристотеля або інших древніх авторів, до Біблії. У своїх дослідженнях людина повинна була керуватися догмою, установленнями пануючої церкви або думкою авторитетних авторів. В XVII же сторіччі з'являється нова методологічна установка - емпіризм, орієнтація на пізнання за допомогою спостереження й експерименту. Знання, орієнтоване тільки на традицію й авторитет, тепер сприймалося як щось сумнів, що вселяє. У період свого розквіту XVII століття піднесло миру ряд значних відкриттів і прозрінь, які відбивали зміни, що відбулися, у способі наукового мислення.
Серед тих учених, чия творчість ознаменувала собою даний період, у першу чергу варто згадати Декарта, який зробив безпосередній внесок у розвиток сучасної психології. Саме його роботи дозволили наукової думки звільнитися від сковуючих теологічних упереджень, що панували до того століттями. Саме ім'я Декарта символізує собою перехід до нової ери в сучасній науці. Їм же вперше була розвинена ідея розгляду людського організму як подоби годинного механізму. А тому можна із упевненістю сказати, що саме з його роботами зв'язане становлення ери сучасної психології.
Рене Декарт (1596-1650) народився у Франції 31 березня 1596 року. Він успадкував від батька невеликий стан, що дозволило йому присвятити своє життя наукам і подорожам. З 1604 по 1612 роки він навчався в єзуїтському коледжі, де одержав гарну гуманітарну й математичну освіту. Також він виявив більші здатності в області філософії, фізики й психології. Через слабке здоров'я директор коледжу звільнив Декарта від відвідування ранкових богослужінь і дозволив йому залишатися в постелі аж до полудня - звичка, що збереглася в Декарта на все життя. Саме ці тихі ранкові годинники були для нього особливо плідними у творчому відношенні.
Після завершення освіти Декарт вів у Парижу безтурботне життя, повне задоволень. Але зрештою такий спосіб життя став обтяжувати його, і він усамітнився для того, щоб присвятити себе математичним дослідженням. Коли йому здійснився 21 рік, він кілька років служив добровольцем в арміях Голландії, Баварії й Угорщині. За цей час він придбав непогані військові навички, а також деякі авантюристичні риси характеру. Йому подобалися бали й азартні ігри - причому гравцем він був досить щасливим, у чому чималу роль зіграв його математичний талант. Ніщо людське йому не було чужо - правда, єдино тривалий його любовний роман тривав усього лише три роки. Його кохана була якась голландська жінка, що в 1635 році народила йому доньку. Декарт обожнював дитину й був глибоко вражений раптовою смертю дочки в п'ятирічному віці. Він завжди говорив про цю втрату як про найбільше нещастя у своєму житті.
Декарт надавав великого значення практичному використанню наукових знань. Так, його цікавило, яким образом можна охоронити волосся від посивіння.
Під час служби в армії Декарту один раз привидівся сон, що мав величезне значення для всього його життя. Весь день 10 листопада він провів на самоті у своїй кімнаті, міркуючи над науковими й математичними проблемами. Це було в стародавньому баварському будинку, де кімната опалювалася великою дров'яною піччю, що, очевидно, сприяло творчому процесу. Непомітно для себе Декарт задрімав, і йому приснилося - як він згодом розповідав, - що перед ним став якийсь «дух істини» і прийнявся дорікати його за лінощі. Цей дух повністю опанував свідомістю Декарта й переконав його в тім, що йому в житті призначено довести, що математичні принципи застосовні при пізнанні природи й можуть принести величезну користь, надаючи науковому знанню строгість і визначеність.
Для продовження занять математикою Декарт повернувся в Париж, але столичне життя знову швидко знудило йому. Продавши маєток, що дістався йому від батька, він перебрався у відокремлений сільський будинок у Голландії. Його тяга до самітності й самоти була настільки велика, що протягом двадцяти років він перемінив 24 будинку в 13 різних містах - і притім тримав свою адресу в секреті навіть від близьких друзів, з якими підтримував постійну переписку. Його єдиною й незмінною вимогою до нового місця проживання були близькість до католицького собору й університету.
Декарт прославив своє ім'я цілим рядом трактатів в області математики й філософії, і, зрештою, на нього звернула свою увагу шведська королева Христина. Вона запросила Декарта давати їй уроки філософії. І як би не були йому дороги воля й тихій спосіб життя, він не міг не виявити поваги до королівського прохання. Королева послала за ним військовий корабель, і в результаті 1649 року він ступив на землю Швеції. Однак королева Христина виявилася не занадто старанною ученицею. Вона змогла виділити для зустрічей з великим філософом лише ранні ранкові годинники - біля п'яти годин ранку. До того ж заняття проходили в погано опалювальній бібліотеці, а зима в тім році видалася надзвичайно суворої. Тендітний і хворобливий Декарт непохитно переносив ранні підйоми й жорстокі ранкові холоди протягом майже чотирьох місяців. Однак зрештою він занедужав запаленням легенів і вмер II лютого 1650 року.
Цікавим постскриптумом до смерті цієї великої людини, що, як ми побачимо далі, віддав багато сил вивченню взаємодії тіла й душі, може послужити посмертна історія його власного тіла. Через 16 років після його смерті друзі вирішили, що тіло його повинне спочивати у Франції. Але труна, що для цієї мети була відіслана у Швецію, виявилася занадто короткою. А тому шведська влада, не довго думаючи, вирішили відокремити голову Декарта від тіла й поховати ъї окремо - до тієї пори, поки не будуть отримані відповідні розпорядження з Парижа.
Поки останки філософа готовили до відправлення у Францію, французький засіл у Швеції вирішив, що непогано було б йому мати щось на пам'ять про великого співвітчизника. А тому він відітнув вказівний палець на правій руці Декарта. Тим часом тіло, позбавлене голови й пальця, було з великою помпою й пишними церемоніями перепоховане в Парижу. По закінченні декількох років один армійський офіцер викопав череп Декарта як сувенір, що потім протягом 150 років переходив від одного колекціонера до іншого, поки, нарешті, не був похований у Парижу.
Всі особисті папери й рукописні роботи Декарта були зібрані й після його смерті морем відправлені в Париж. Однак корабель затонув, не дійшовши до причалу. Папери протягом трьох днів перебували під водою. Сімнадцять років треба було згодом для того, щоб реставрувати їх і зробити придатними для печатки.
Внесок Декарта: механіцизм і проблема співвідношення душі й тіла
Мабуть, самим значним внеском Декарта в становлення сучасної науки є його спроба вирішити одну з найбільш заплутаних філософських і психологічних проблем - проблему співвідношення душі й тіла. Протягом багатьох сторіч мислителі ламали голову над тим, як розрізнити душу, ідеальне, і тіло, матеріальне. Спочатку центральне питання тут представляється абсолютно простим: чи різняться взагалі між собою душа й тіло, мир ідеальний і мир реальний. Але ця легкість оманна. Протягом тисячоріч мислителі займали по цьому питанню, в основному, дуалістичну позицію: душу (розум, мислення, дух) і тіло мають зовсім різну природу. Однак прийняття подібної позиції спричиняє наступне питання: якщо душа й тіло досконале різні, як можливо їх відношення? Чи повністю вони незалежні, або все-таки деяким чином впливають один на одного?
У часи Декарта загальноприйнятої була точка зору, відповідно до якої взаємодія душі й тіла носить односпрямований характер: душу, розум може впливати на тіло, однак зворотний вплив украй незначно. Сучасні історики пропонують у пояснення цих поглядів наступну аналогію: взаємини душі й тіла подібні до взаємин між лялькою й ляльководом , де ляльковод - це душу, а лялька - тіло.
Декарт же по цьому питанню зайняв дуалістичну позицію. З його погляду, душа й тіло дійсне мають різну природу. Однак він істотно відходить від колишньої традиції в трактуванні їхнього співвідношення. На його думку, не тільки душу впливає на тіло, але й тіло здатне істотно впливати на стан душі. Ми маємо тут справу не з односпрямованим впливом, а з обопільною взаємодією. Ця досить радикальна для XVII століття ідея мало ряд важливих наслідків як для філософії, так і для розвитку науки.
Після публікації цих ідей Декарта багато хто його сучасники прийшли до висновку, що немає більше підстав уважати душу єдиним і повновладним паном обох сутностей - ляльководом, що смикають за мотузочки. Душа не є повністю незалежною від тіла. Роль тіла стала сприйматися зовсім інакше: ті функції, які колись приписувалися тільки душі, тепер стали відносити до тілесних функцій.
У середні століття, наприклад, думали, що душа відповідальна не тільки за процеси мислення й здоровий глузд, але й за сприйняття, рух і репродуктивну діяльність. Декарт відкинув ці уявлення. Душа, з його погляду, має одну-єдину функцію - мислення. Всі інші функції носять тілесний характер.
Декарт, розглядаючи проблему співвідношення душі й тіла, зосередив увагу на проблемі так званого психофізичного дуалізму. Таким чином, він відкинув спекулятивні теологічні міркування про душу і заклав основи наукового підходу до даної проблеми. Подібна позиція спричинила й зміну методів дослідження: замість метафізичних міркувань стали застосовувати методи об'єктивного спостереження й експерименту, замість умоглядних спекуляцій про існування й природу душі - спостереження за ходом психічних процесів.
Тіло й душа - це дві самостійні субстанції. Матерія, тілесна субстанція характеризується насамперед довжиною (вона завжди займає деяке місце в просторі) і підкоряється законам механіки. Душа, розум не мають довжини й не прив'язані до якої-небудь фізичної субстанції. Особливо революційний характер має ідея Декарта про те, що, незважаючи на всі розходження душі й тіла, між ними все-таки можлива взаємодія: душа впливає на тіло, а тіло впливає на душу.
Роботи Декарта послужили потужним каталізатором для цілого ряду плинів, що згодом зіграли істотну роль в історії психології. Величезне значення мають його механістична концепція тіла, теорія рефлексів, уявлення про взаємодію душі й тіла. Декарт уперше спробував застосувати механістичну концепцію до розуміння функціонування тіла людини. Зрозуміло, що відповідно до загального механістичного духу епохи, незабаром найшлися дослідники, що спробували з механістичних позицій витлумачити й роботу людського розуму.
Література
1.Гиппенрейтер Ю.Б. Введення в загальну психологію. - К., 2003
2.Коул М. Скибнер С. Культура й мислення. - К., 2004
3.Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 2006
4.Кликс Ф. Мислення, що пробуджується. У джерел людського інтелекту. - К., 2002
5.Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М., 1981
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
