156481 (735717), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Структура, функції суспільної свідомості. Оскільки свідомість – є властивість матерії, відбитий світ, то виникає питання – як цей світ існує у свідомості? А.Г.Спіркін визначає свідомість як ідеальне відображення дійсності перетворення об'єктивного змісту предмета в суб'єктивний зміст духовного життя. Свідомість – суб'єктивний образ світу, що відповідає характеру і змісту діяльності суб'єкта. Образ предмета – це ідеальна форма буття предмета «у голові» людини. Це не означає, що в голові є реальні ознаки як такого (мислимий вогонь не палить наш мозок, образ снігу не робить його холодним), але містить ці реальні ознаки (жар і холод) як образ. В ідеальній формі предмет позбавляється свого матеріального субстрату (носія). Ця форма, що заміняє будь-який матеріальний субстрат зберігає властивості, якості, сутність речей і їхнього зв'язку.

Умова ідеального образу світу є фізіологічні матеріальні процеси, що відбуваються в мозку і тілі людини. Матеріальною основою психіки людини тому є нейрофізіологічні процеси в мозку. Від рівня структурної організації мозку залежить рівень його відбивних здібностей.

Однак, свідомість будучи результатом розвитку і діяльності (функції) високоорганізованої матерії центральною характеристи-кою своєї сутності має нематеріальність, а ідеальність. У корі мозку нейрохірург бачить не яскраві думки, а сіру речовину. Ідеальне протилежно матеріальному, Буття ідеального носить функціональ-ний характер і виступає як образ предмету і ціннісне судження, як ціль і план діяльності і т.д.

Свідомість, будучи ідеальною існує тільки в матеріальній формі свого вираження – мові. Свідомість і мова одночасно єдині і розрізняються. Немає мови без мислення, мислення – без мови. Однак, структура мислення і структура мови різні. Адже закони мислення єдині для всіх, а мова національна. Людина як діяч, робить світ і самого себе. Усе його життя можливе, як соціальна спільна діяльність. А для такого способу життя необхідна мова. Вона і виникає як засіб людської діяльності, спілкування, управління, пізнання і самопізнання.

Для реалізації пізнання, її передачі і спілкування людині необхідне слово, мова. Здійснюючи мовну діяльність людина мислить, мислячи, оформляє думку в слові. Але не можна ототожнювати мову і мислення. Говорити - не значить мислити, але мислити - значить вигострювати думку в слові.

У такий спосіб мова як і знаряддя праці, це найважливіший фактор формування свідомості, людини і її світу. А мова - є символічне вираження в звуці і листі психічного життя людини.

Поряд з мовою існують і інші знаково-символічні системи.

Поряд із природними є і штучні мови, створені людиною для рішення визначених задач. Це мови науки, машинні мови, жаргони есперанто. Особливо значну роль в умовах науково-технічної революції стали грати формалізовані і машинні мови. Формалізована мова - це логічні і математичні числення, у яких використовуються математичні знаки і формули. Формалізовані мови машинізуються. Знаки в силу їхнього матеріального характеру зручні для машинної обробки, для розвитку технічних систем зв'язку. Такого роду мови є сходинки до інформаційної цивілізації.

Ще раз відзначимо, що ідеальне - найголовніша ознака свідомості, обумовлена соціальною природою людини. Ідеальне є характерний для взаємодії суб'єкта й об'єкта спосіб відтворення цілісних характеристик об'єктивної реальності за допомогою репрезентантів цієї реальності. Воно починається з предметно-почуттєвих репрезентантів (об'єкта чи знака ), сполучених з об'єктом схеми практичної чи розумової дії; і завершується матеріальним і суб'єктивним образом, що реалізує здатність людини за допомогою мозку відтворювати у свідомості образ класу речей, що стоять за цим об'єктом.

Свідомість виступає як інтелектуальну діяльність суб'єкта оскільки людина крім активного відображення - зв'язує нові враження з колишнім досвідом, емоційно оцінює дійсність, забезпечує зовнішній світ.

Структуру свідомості можна представити у вигляді кола, це «поле» поділяється на чотири частини.

Сфера тілесно-перцептивних здібностей знання одержуваного на їхній основі: відчуття, сприйняття, конкретні представлення, за допомогою якого людина одержує первинну почуттєву інформацію. Головна мета - корисність і доцільність буття тіла людини.

Сфера логіко-понятійних компонентів свідомості зв'язана з мисленням, що виходить за межі почуттєвого даного в сутнісні рівні об'єктів. Це сфера понять, суджень, умовиводів, доказів. Головною метою цієї сфери свідомості є істина.

У різних людей - різний ступінь свідомості: від самого загального, скороминущого контролю над потоком думок про зовнішній світ, до заглиблених міркувань над собою.

До самосвідомості людина приходить тільки через соціалізацію. Людина усвідомлює себе через усвідомлення власної діяльності, у процесі самосвідомості людина стає особистістю й усвідомлює себе як особистість. Таке уявлення самосвідомості як внутрішньо призначене у свідомості свідчить про рефлексивну функцію його стосовно свідомості.

Виходячи з розглянутого уявлення свідомості можна виділити функції свідомості: пізнавальна; прогнозу, передбачення; доказу істинності знання; ціннісна; комунікативна; регулятивна.

Поняття “свідомість” не однозначне. У широкому змісті слова під нею мають на увазі психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється - біологічному чи соціальному, почуттєвому чи раціональному. Коли мають на увазі свідомість у цьому широкому змісті, то тим самим підкреслюють її відношення до матерії без виявлення специфіки її структурної організації.

У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не просто психічний стан, а вищу, власне людську форму відображення дійсності. Свідомість тут структурно організована, являє собою цілісну систему, що складається з різних елементів, що знаходяться між собою в закономірних відносинах. У структурі свідомості найбільше чітко виділяються насамперед такі моменти, як усвідомлення речей, а також переживання, тобто визначене відношення до змісту того, що відбивається. Спосіб, яким існує свідомість, і яким щось існує для нього, це - знання. Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують усієї його структурної повноти: воно містить у собі й акт уважності як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

Предмети, що впливають на нас, події викликають у нас не тільки пізнавальні образи, думки, ідеї, але й емоційні “бурі”, що змушують нас тріпотіти, хвилюватися, боятися, плакати, захоплюватися, любить і ненавидіти. Пізнання і творчість - це не холодно-розумове, а жагуче шукання істини.

Без людських емоцій ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини. Найбагатша сфера емоційного життя людської особистості містить у собі власне почуття, що представляють собою ставлення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горе й ін.), настрій чи емоційне самопочуття (веселе, подавлене і т.д.) і афекти (лють, жах, розпач і т.п.).

У силу визначеного ставлення до об'єкта пізнання знання дістають різну значимість для особистості, що знаходить своє найбільш яскраве вираження в переконаннях: вони перейняті глибокими і стійкими почуттями. А це є показником особливої цінності для людини знань, що стали її життєвим орієнтиром.

Почуття, емоції суть компоненти людської свідомості. Процес пізнавання торкається всіх сторін внутрішнього світу людини - потреби, інтереси, почуття, волю. Щире пізнання людиною світу містить у собі як образне вираження, так і почуття.

Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, спрямованими на об'єкт (увага), емоційною сферою. Наші наміри перетворюються в справу завдяки зусиллям волі. Однак свідомість - це не сума множини складових його елементів, а їхнє гармонічне об'єднання, їх інтегральне складноструктороване ціле.

Свідомість сучасної людини є продукт усієї всесвітньої історії, підсумок багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності незліченних поколінь людей. І для того, щоб зрозуміти її сутність, необхідно з'ясувати питання про те, як вона зародилося. Свідомість має свою не тільки соціальну історію, але і природну передісторію - розвиток біологічних передумов у вигляді еволюції психіки тварин. Двадцять мільйонів років створювалися умови для виникнення розумної людини. Без цієї еволюції поява людської свідомості була б просто чудом. Свідомості людини притаманні такі сторони, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. А вони формуються лише тоді, коли людина виділяє себе з навколишнього середовища. Самосвідомість - найважливіша відмінність психіки людини від психіки самих розвинених представників тваринного світу.

^{Список літератури}

1. Семинарские занятия по философии: Учебник. Под ред. К.М. Никонова. - М.: Высшая школа, 1991г.;

2. А.Г. Спиркин. Основы философии: Учебное пособие для вузов. - М.: Политиздат, 1988 г.;

3. «Информация. Сознание. Мозг». Д.И. Дубровский Москва: «Высшая школа», 1980 г.;

4. Философский словарь. М.:Политиздат, 1987 г.;

5. Проблема сознания в современной западной философии. М.:1989 г.;

6. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. Ч.2 Под общ. ред. И.Т. Фролова. - М.: Политиздат, 1989 г.

12

Характеристики

Список файлов реферата