152938 (733914), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Адаптаційні зміни в організмі, що виникають у результаті тренування, носять фазний характер. Закономірна стадійність у посиленні процесів енергетичного обміну, спостережувана під час м'язової діяльності й у період відновлення після завершення роботи, проявляється в наявності періодів відновлення, стаціонарного стану, різних стадій стомлення й суперкомпенсації. При розвитку довгострокової адаптації спостерігається постійна зміна періодів різкого посилення енергетичних витрат у момент фізичних навантажень із наступною активацією генетичного апарата й посиленням синтезу специфічних білків, що в підсумку приводить до збільшення потужності тренуємої функції. Для того щоб домогтися вираженого адаптаційного ефекту в процесі тренування, варто виконувати дві наступні умови.

По-перше, забезпечити необхідний захід впливу на кожну із провідних функцій. У більшості видів спорту рівень досягнень визначається декількома факторами або провідними функціями. Оскільки тренувальні навантаження, що сприяють розвитку цих функцій, можуть виявляти негативні взаємодії, їх варто розділяти за часом застосування, тобто в кожнім окремому тренувальному занятті повинні застосовуватися навантаження того самого впливу. Тому для того щоб "проробити" всі провідні функції, необхідно плановану тренувальну роботу розділити на ряд послідовних занять, зв'язаних у єдиний цикл. У цьому тренувальному циклі заняття повинні чергуватися таким чином, щоб термінові ефекти кожного наступного заняття не робили негативного впливу на відставлений тренувальний ефект попереднього навантаження. Наприклад, якщо в тренуванні бігунів на короткі дистанції в перший день циклу задається навантаження, що сприяє розвитку алактатної анаеробної потужності, то в наступні дні на тлі відновлення цієї функції можуть виконуватися тренувальні навантаження, що сприяють підвищенню гліколітичної анаеробної або аеробної здатності.

По-друге, загальний вплив фізичного навантаження в окремих тренувальних заняттях або мікроциклах тренування не повинне перевищувати припустимого обсягу, за яким треба непоправне вичерпання адаптаційного резерву й різке вповільнення швидкості протікання відбудовних процесів в організмі. Досягти цієї адаптаційної межі можливо й у рамках одного тренувального заняття. Однак такі стресові навантаження можуть викликати зрив адаптації через виснаження провідної функції, що обумовлює пристосування до даного типу навантажень. Більше ефективний шлях - це застосування неграничних по обсязі тренувальних навантажень, що забезпечують розвиток необхідні структурних і функціональних змін в організмі

Виконання зазначених умов у підготовці спортсменів приводить до появи елементарних (тижневих) мікроциклів тренування що складаються, як правило, з 5-7 тренувальних днів. Кожен мікроцикл тренування дозволяє досягти необхідної величини впливу на всі "провідні" функції, що забезпечують розвиток специфічної адаптації до даного типу навантажень. Залежно від переваги навантажень певного типу й послідовності їхнього застосування кожен мікроцикл тренування має строго певну спрямованість на розвиток яких-небудь функціональних властивостей і фізичних якостей спортсмена. Повна адаптація до впливу мікроциклу тренування певної спрямованості звичайно виникає після 3-4-кратного його повторення

Тренувальні мікроцикли розрізняються по величині впливу, що досягає, і його акцентуванню на розвиток однієї із провідних функцій або якої-небудь якості. По характері побудови мікроцикли тренування розділяються на кілька типів: що втягують, ударні, розвантажувальні (відбудовні), що тонізують або підводять.

Кілька безупинно повторюваних мікроциклів тренування, що забезпечують рішення певного педагогічного завдання й, що приводять до розвитку специфічної адаптації до фізичних навантажень певного виду, становлять окремі етапи сезонної підготовки - мезоцикли. На кожному етапі відбувається зміна основної спрямованості застосовуваних засобів і методів тренування, а отже, і зміна відповідальної за адаптацію домінантної системи. Залежно від цього етапи тренування прийняті підрозділяти на що втягують, основні (базові), контрольно-підготовчі, передзмагальні, змагальні й проміжні.

Ряд етапів тренування, на яких підтримується та сама загальна спрямованість впливу застосовуваних тренувальних навантажень, становлять період тренування - макроцикли. У сезонному циклі підготовки спортсменів більшості видів спорту виділяють підготовчий, змагальний і перехідний періоди - макроцикли тренування. Загальна картина динаміки розвитку адаптації провідної функції на окремих етапах і періодах річного циклу тренування, де відбувається зміна спрямованості впливу, що тренує, застосовуваних засобів і методів, тобто зміна характеру адаптаційних перебудов організмі, представлена на мал. 3.

У

Мал. 3. Динаміка спортивної працездатності при чергуванні мікроциклів різної спрямованості на основному (базовому) этапі підготоці бігунів на короткі дистанції.

кожного спортсмена існує індивідуальна межа адаптації до впливу фізичних навантажень певного типу. При використанні спрямованих інтервальних навантажень на якому-небудь етапі підготовки адаптаційних перебудов в організмі поступово зменшується й продовження застосування цього виду навантажень уже не забезпечує приросту результатів. Подальший розвиток тренованості можливо в цьому випадку лише шляхом зміни характеру стимулу, що тренує, при якому розвиток адаптації відбувається по іншому напрямку за рахунок розвитку інших функцій й якостей

Розвиток адаптації до обраного виду навантажень у часі має вигляд кривої з вираженою лагфазою (фазою мовчання), фазою розгону й фазою вповільнення. Тривалість лагфази визначається часом, необхідним для встановлення домінування даної функціональної системи над іншими провідними функціями, які можуть брати участь у забезпеченні розвитку адаптації до обраного виду впливів, що тренують. Фаза розгону відбиває зростання швидкості адаптаційних змін в організмі в міру звуження спрямованості впливу застосовуваних навантажень на домінуючу функцію або якість. Фаза вповільнення обумовлена вичерпанням адаптаційного потенціалу функціональної системи, що домінує в розвитку адаптації до даного виду навантажень. Послідовна зміна домінуючих факторів у процесі тренування забезпечує безперервне підвищення тренованості з поступовим наближенням до індивідуальної межі фізичної працездатності. У міру наближення до цієї межі швидкість розвитку адаптації поступово сповільнюється.

Оцінити ступінь досконалості адаптації відносно тренування з використанням інтервальних навантажень можливо по швидкості зміни показників провідної функції в ході підготовки (кінетична досконалість). Зміна величини приросту показників працездатності у відповідь на зміну величини тренуємого стимулу (кількості виконаної роботи) докладно вивчено німецькими вченими Майдорном і Меллеровичем ще в 1972 р. У процесі досліджень чотири досить близькі за рівнем підготовленості групи випробуваних тренувалися протягом чотирьох тижнів на велоергометрі з використанням інтервальних навантажень рівної інтенсивності, але розрізняються по сумарному обсязі: перша група виконувала за тиждень тренування близько 6000 кпм роботи, друга - близько 18000, третя - близько 36000, четверта група -близько 60 000 кпм.

Ефективність адаптації, досягнутої за 4 тижні інтервального тренування, оцінювали по величині відносного приросту працездатності, що доводиться на одиницю виконаної роботи (на кожні 1000 кпм навантаження). Ефективність адаптації, досягнутої за 4 тижні тренування, знижується зі збільшенням обсягу виконаної тренувальної роботи. Найбільша ефективність адаптації була в групі, що виконала найменшу кількість роботи, і помітно нижче в групі, що виконала найбільший обсяг навантажень. Виходячи з результатів проведеного експерименту автори прийшли до наступних висновків:

• ефективність адаптації, що досягає в процесі тренування, екс­поненціально знижується зі збільшенням обсягу виконуваного навантаження;

• при однаковій кількості виконаної тренувальної роботи
  найбільша ефективність адаптації досягається за рахунок збільшення
  інтенсивності навантаження;

• с підвищенням рівня тренованості ефективність адаптації
  знижується;

• найбільша ефективність адаптації відзначається при використанні тренувальних навантажень високої інтенсивності протягом щодо коротких проміжків часу (від 3 до 4 тижнів), а також при дуже напруженому тренуванні випробуваних з низьким вихідним рівнем працездатності.

Кінетична досконалість адаптації до фізичних навантажень, тобто швидкість розвитку адаптаційних змін у відповідь на тренування певного виду є, очевидно, генетично обумовленим властивістю. Про це, зокрема, свідчить той факт, що видатні спортсмени, що досягли висот спортивної майстерності в обраному виді вправ, відрізняються від менш тренованих спортсменів темпами приросту результатів уже на початкових етапах підготовки. При досягненні найвищого рівня результатів спортсмени високої кваліфікації відрізняються високою стабільністю показників працездатності при впливі різних видів навантажень. Це означає, що з ростом спортивної майстерності ефективність адаптації, що розвивається в процесі тренування, помітно знижується. тренування, Що Відбуваються в організмі під впливом, в обраному виді спорту структурні й функціональні перебудови, що обумовлюють досконалість його пристосування до фізичних навантажень, одночасно є гальмом для подальшого розвитку адаптації в даному напрямку. Тому на завершальному етапі тренування особливого значення набуває пошук нових, нетрадиційних засобів і методів підготовки, які можуть забезпечувати подальший ріст працездатності й спортивних досягнень. Цю проблему необхідно враховувати при рішенні питань підготовки висококваліфікованих спортсменів, що пройшли багаторічне тренування в обраному виді спорту й високої ступені, що досягло, адаптації до впливу звичайних засобів і методів тренування.

Список використаної літератури

1. Волков Н.И., Несен Э.Н., Осипенко А.А., Корсун С.Н. Биохимия мышечной деятельности. – К.: Олимпийская литература, 2000. – 504с.

2. Явоненко Л.В., Яковенко Б.В. Биохимия. – Сумы: Университетская книга, 2001. – 371с.

3. Меньшиков В.В., Волков Н.И. Биохимия. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – 384с.

Характеристики

Список файлов реферата