152468 (733547), страница 2
Текст из файла (страница 2)
По кількості медалей у неофіційному загальнокомандному заліку спортсмени США з великим відривом від інших країн завоювали перше загальнокомандне місце. Друге і третє місця зайняли команди Нідерландів і Ізраїлю.
Церемонія відкриття VI Параолімпійських ігор (Анхем, Нідерланди, 1980 р.) відбулася на стадіоні “Папендаль” у присутності 12 тис. глядачів. У змаганнях брали участь 2500 спортсменів з 42 країн. Розширена класифікація спортсменів-інвалідів дозволила розіграти більш 3 тис. медалей.
Вперше в програму Параолімпійських ігор включений сидячий волейбол, а також змагання для чотирьох груп інвалідності спортсменів. Голбол для спортсменів з порушенням зору став параолімпійським видом спорту. На Іграх сформований Міжнародний координаційний комітет. Перше, друге і третє місця в неофіційному загальнокомандному заліку зайняли, відповідно, команди США, Німеччини і Канади.
Параолімпійські ігри 1984 р. проходили в Америці і Європі: 1780 спортсменів з 41 країни брали участь у змаганнях у Нью-Йорку і 2300 представників з 45 країн – у Сток-Мандевилі. На Іграх розіграно 900 медалей. Фінансування здійснювалося з державних і приватних джерел. Істотна частина дотацій представлена через інформаційне агентство урядом США. Основними представниками засобів масової інформації були компанії Бі-Бі-Сі, голландське, німецьке і шведське телебачення.
За проведенням змагань по 13 видам спорту в Нью-Йорку спостерігали більш 80 тис. глядачів. Представники кожної групи інвалідності показали на Іграх значні результати. У підсумку команда США завоювала 276 медалей, посіла в неофіційному загальнокомандному заліку перше місце, а спортсмени Великобританії з 240 медалями – друге місце.
У Сток-Мандевилі змагання проводилися по 10 видам спорту. Установлено велику кількість світових і параолімпійських рекордів, особливо в легкій атлетиці. Параолімпійські ігри в Сток-Мандевилі, незважаючи на короткий термін (4 місяці) їхньої підготовки, мали значний успіх. Організатори змагань погодилися з необхідністю участі в Параолімпійських іграх спортсменів усіх чотирьох груп інвалідності.
На VIII Параолімпійські ігри (Сеул, Південна Корея, 1988 р.) прибула рекордна кількість спортсменів – 3053 представника з 61 країни. Спортсменів, тренерів і технічний персонал розмістили в спеціально обладнаному селі, що включала 10 житлових будинків з 1316 квартирами. Президент Міжнародного координаційного комітету Джеймс Броман запропонував на Іграх новий параолімпійський прапор.
Програма включала 16 видів спорту. Як демонстраційний вид спорту представлений теніс на колясках. У Сеулі окремі спортсмени виграли по кілька медалей у різних видах спорту. Перше місце в неофіційному загальнокомандному заліку зайняла команда США (268 медалей), друге – Німеччина (189 медалей), третє – Великобританія (179 медалей).
Церемонія відкриття IX Параолімпійських ігор (Барселона, Іспанія, 1992 р.) проходила 3 вересня на олімпійському стадіоні. На ній були присутні 65 тис. глядачів; 90 делегацій брали участь в урочистому параді.
В олімпійському селі розмістилося близько 3 тис. спортсменів і тисячі тренерів, офіційних осіб і менеджерів. Для спортсменів були організовані всі необхідні види медичного обслуговування.
Протягом 12 днів спортсмени змагалися в 15 видах спорту. Під час Ігор близько 1,5 млн. глядачів відвідали різні змагання. В Іграх брали участь 3020 спортсменів, приблизно 50% від загальної кількості спортсменів змагалися в плаванні і легкій атлетиці. Установлено 279 світових рекордів і розіграна 431 золота медаль. Після Параолімпійських ігор у Барселоні для спортсменів з вадами розумового розвитку були проведені змагання в Мадриді.
На Х Ігри (Атланта, США, 1996 р.) прибули 3195 спортсменів (2415 чоловіків і 780 жінок) і 1717 представників делегацій з 103 країн. З 16 по 25 серпня змагання проводилися по 20 видам спорту, з яких 3 – у якості демонстраційних. Уперше 56 спортсменів з порушенням розумових здібностей брали участь у змаганнях з легкої атлетики і плавання.
Ігри пройшли на високому організаційному рівні. Змагання відвідали близько 400 000 глядачів. На відкритті і закритті Ігор були присутні приблизно по 60 тис. глядачів. Змагання висвітлювали в засобах масової інформації 2088 акредитованих журналістів, з них: 721 – у газетах і журналах, 806 – на радіо і телебаченні, 114 – у фотоматеріалах.
На третьому Параолімпійському конгресі, що проводився за чотири дні до початку Ігор, розглядалися політичні й економічні проблеми. Обговорювалися питання, пов'язані з цивільними правами спортсменів-інвалідів у суспільстві, і інші проблеми інвалідного спортивного руху.
В Атланті була представлена широка культурна програма, що наочно показала тісний зв'язок між параолімпійським спортом і мистецтвом: демонструвалися роботи інвалідів.
Церемонія відкриття XI Параолімпійських ігор (Сідней, Австралія, 2000 р.) відбулася в олімпійському парку. У барвистому шоу брали участь зірки австралійської естради і відомих спортсменів. Програма змагань уключала 18 видів спорту, у тому числі 14 олімпійських. Унікальними для Ігор стали: боччі, голбол, пауерліфтинг і регбі.
У Параолімпійських іграх 2000 р. брали участь 3843 спортсмена з 127 країн, 2000 офіційних осіб, 1300 представників масової інформації, 1000 технічних працівників, 2500 гостей з Міжнародного і національного комітетів і 10 тис. волонтерів.
Бюджет сіднейських Параолімпійських ігор склав приблизно 135 млн. австралійських доларів. Федеральний уряд і мерія штату Нового Південного Уельсу асигнували на проведення Ігор по 25 млн. австралійських доларів. Більш 80 млн. австралійських доларів надійшли від спонсорів, продажу квитків, продукції і добровільного фонду.
Перші зимові Параолімпійські ігри відбулися в 1976 р. в Орнсколдсвіці (Швеція). Змагання для спортсменів з ампутованими кінцівками і порушенням зору були організовані на треку й у полі. Уперше демонструвалися змагання в гонках на санях.
Успішне проведення перших зимових Ігор дозволило організувати другі параолімпійські змагання в 1980 р. у Гейло (Норвегія). Швидкісний спуск на санях проводилися як показові виступи. У Параолімпійських стартах взяли участь спортсмени всіх груп інвалідності.
III зимові Параолімпійські ігри були проведені в Інсбруці (Австрія) у 1984 р. Уперше 30 чоловіків на трьох лижах взяли участь у гігантському слаломі.
У 1988 р. IV зимові Параолімпійські ігри знову проводилися в м. Інсбрук (Австрія). У змаганнях брали участь 397 спортсменів з 22 країн. Уперше на Ігри прибули спортсмени з СРСР. У програму Ігор були введені змагання на сидячих лижах.
У 1992 р. V ігри проходили в Тігнісі й Альбервилі (Франція). Через відсутність спеціальних льодових споруджень змагання відбулися тільки на треку й у полі. Вперше в лижних гонках змагалися спортсмени з порушенням розумового розвитку.
VI Зимові Параолімпійські ігри проводилися в 1994 р. у Ліллехаммері (Норвегія). Приблизно 1000 атлетів жили в селі, де були спеціальні технічні засоби для інвалідів.
На Іграх продемонстровані змагання із сидячого хокею. Параолімпійська версія хокею виявилася популярною. Змагання з лижних гонок і біатлону проходили на місцевому лижному стадіоні. Норвежці виграли золоті медалі в естафеті на сидячих лижах. Представники країни-організатора Ігор домінували в їзді на санях і ковзанярському спорті.
VII Зимові Параолімпійські ігри вперше проводилися на азіатському континенті – у Нагано (Японія). В Іграх взяли участь 1146 чіл. (571 спортсмен і 575 офіційних осіб) з 32 країн. Протягом 10 днів розігрувалися медалі в 5 видах спорту: гірськолижному, ковзанярському, лижних гонках, біатлоні і хокею. Спортсмени Норвегії повторили успіх попередніх Ігор і в неофіційному заліку зайняли перше загальнокомандне місце (18 золотих медалей), друге завоювала Німеччина (14 золотих медалей), третє – США (13 золотих медалей).
VIII Зимові Параолімпійські гри пройшли в Солт-Лейк-Сіті (США) у 2002 р. У них брали участь 580 спортсменів з 36 країн.
Розвиток параолімпійського руху в Україні
Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі санаторного комплексу «Юний ленінець». Центр займає територію понад 50 га і знаходиться на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його території розташоване мальовниче озеро.
Планом створення центру передбачається будівництво сучасного легкоатлетично-футбольного стадіону, чотирьох плавальних басейнів олімпійського та параолімпійського стандартів, універсального спортивного залу, водно-лікувального та корпусу відновлювального лікування. Вперше на території України створюється об'єкт національного рівня без бар'єрів для громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.
У центрі здійснюватиметься підготовка національних збірних команд з параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій. Будівництво комплексу завершиться у 2005 році. Його приблизна вартість - вісімдесят мільйонів гривень. Бюджетне фінансування здійснюється Держкомспортом і Міністерством праці та соціальної політики з коштів Фонду соціального захисту інвалідів.
Позабюджетні кошти залучає Фонд підтримки параолімпійського руху в Україні, який очолює Євген Сохацький. Проте, спонсори не вельми охоче відгукуються на реалізацію цього проекту, втрачаючи у майбутньому нагоду скористатись послугами центру.
Хоча ще ведуться роботи, центр вже розпочав активну реабілітацію людей у візках, реалізуючи програму незалежного життя та основи для занять параолімпійським спортом. За час свого перебування в Євпаторії інструктори-візочники та волонтери зі Львова, Миколаєва, Києва, Івано-Франківська, Херсона мали нагоду працювати спільно з персоналом центру над створенням без-бар'єрного середовища на його території. Діалог про створення справді універсального центру, який відповідатиме українським та світовим будівельним стандартам, сприяв обміну професійними знаннями проектантів та архітекторів і досвідом та потребами візочників, які є першими випробовувачами і споживачами послуг, що їх надаватиме центр у близькому майбутньому.
У баченні Валерія Сушкевича, президента НКСІУ, народного депутата України, центр буде оазою, де будь-яка людина, незалежно від її вади, почуватиметься затишно і комфортно. Тут зможуть відпочивати не лише люди з особливими потребами, але й інші бажаючі, тренуватимуться майбутні олімпійські та параолімпійські чемпіони. Центр у жодному випадку не має бути зоною ізоляції, а місцем, де всі матимуть рівні умови та можливості, де не буде перешкод для інтеграції неповносправних у суспільство.
25 липня 2003 року відбувся візит почесного президента Національного фонду захисту матерів і дітей «Україна - дітям» Людмили Кучми, під патронатом якої відбувається створення центру. Валерій Сушкевич розповів про мету створення центру, концепцію надання ним послуг, специфіку благоустрою для пересування по території центру людей з особливими потребами. Він зазначив, що сьогодні наша держава - визнаний лідер світового параолімпізму. Крім того, Україна може гордитися ще одним унікальним явищем - ми єдина країна в світі, де держава підтримує і розвиває спорт інвалідів.
Улітку наступного року в Афінах відбуватимуться наступні Олімпійські ігри, а за ними для спортсменів з інвалідністю. Наша команда має намір виступити краще, ніжу попередні роки. Нагадаємо, що на феєричному виступі української параолімпійської збірної на іграх-2000 у Сіднеї наші спортсмени здобули 37 медалей.
Саме це спричинило появу комплексного президентського Указу «Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні», яким передбачалось, зокрема, і будівництво національної бази підготовки спортсменів-інвалідів.
Поряд з підготовкою параолімпійців, як зазначалось, у центрі адаптуються інваліди у візках.
Група інструкторів у візках продемонструвала модель табору активної реабілітації, загостривши увагу гостей на філософії активного та незалежного життя, проблемах, з якими зустрічається людина у візку в Україні: подолання архітектурних бар'єрів, виготовлення українських візків активно-побутового типу, забезпечення засобами гігієни, допоміжними реабілітаційними засобами, створення рівних соціальних умов. Програму вів Ярослав Грибальський - координатор програм активної реабілітації Федерації спорту інвалідів України. Цей захід викликав велике зацікавлення у представників мас-медіа.
Наступний етап - табір-семінар для майбутніх інструкторів активної реабілітації відбувся на початку серпня 2003 року. Організатори намагалися охопити якнайбільше регіонів України, щоб ідея активності та незалежності людини у візку поширювалася і втілювалася, надаючи нових можливостей людям з ураженням спинного мозку У серпні учасниками табору АР стали спинальники та волонтери майже з усіх областей України. Радісно усвідомлювати, що в Україні відбуваються позитивні зміни на користь людей з особливими потребами. Нехай поки що невеличкими кроками, але наше суспільство стає більш цивілізованим, багатшим духовно. Національний центр параолімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів - яскраве свідчення цього.
7-16 березня 2002 р. в американському місті Солт-Лейк-Сіті проходили VIII зимові Параолімпійські ігри, у яких брали участь спортсмени-інваліди з 35 країн.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
