146943 (730365), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Пусковий підігрівач, установлений на машинах типу КамАЗ, працює таким чином. Його паливний насос відбирає з бачка паливо, яке через відкритий електромагнітний клапан підводиться до форсунки підігрівача і впорскується у внутрішню порожнину пальника. У пальнику розпилене паливо змішується з повітрям, яке подається вентилятором, запалюється за допомогою спеціальної свічки і згоряє, нагріваючи в котлі охолоджувальну рідину. Продукти згоряння палива надходять випускною трубою під оливний піддон двигуна і нагрівають у ньому оливу. Паливо очищається фільтрами тонкого очищення, встановленими в електромагнітному клапані та форсунці. Витрата палива регулюється редукційним клапаном, встановленим на паливному насосі.
Підігрівання двигуна гарячою водою поки що найбільш розповсюджене. Гарячу воду (температура - 85...90 °С) заливають у систему охолодження через радіатор при відкритому спускному кранику. Краник закривають лише після того, як двигун достатньо прогріється і з краника витікатиме досить тепла вода.
Якщо температура охолоджувального повітря не нижча за -10 °С, то вистачає однора30вого заливання гарячої води. При температурі -10...-20 °С через систему охолодження слід пропустити 1,5...2 об'єми гарячої води, а при температурі нижче-20 °С-2,5...3 об'єми.
Орієнтовний об'єм води, необхідний для розігрівання двигуна при низьких температурах, визначають за формулою
Де Q0 - об'єм системи охолодження, л; tП - температура навколишнього повітря, °С.
Незважаючи на поширеність, цей метод має суттєві недоліки: великі витрати гарячої води, часу та енергії машиніста (водія). Крім цього, під час розігрівання гаряча вода стікає на землю, а це призводить до льодових утворень і примерзання шин. Дещо поліпшити обігрівання гарячою водою можна, заливаючи її безпосередньо в охолоджувальну оболонку. При цьому способі слід використовувати малов'язкі оливи, пускові рідини та інші прийоми, спільне застосування яких дає змогу максимально скоротити витрати гарячої води.
Викликає інтерес розігрівання двигунів гарячою водою, яка циркулює при температурі 85...90 °С через систему охолодження, повертається звідти знову в резервуар або в лінію для наступного підігрівання і повторного використання. Таке технічне рішення запобігає втраті тепла та гарячої води при зливанні її на землю, скорочує витрати ручної праці під час підготовки до роботи, забезпечує постійну циркуляцію гарячої води та ефективне розігрівання двигуна й моторної оливи впродовж 15...30хв при температурі повітря до -40 °С. У цьому разі олива підігрівається за рахунок встановлення в картер трубчастих теплообмінників, приєднаних паралельно або послідовно до системи охолодження двигуна.
Підігрівання двигуна парою є ефективнішим, ніж підігрівання водою. Парою можна розігрівати двигуни двома способами: безпосереднім впусканням пари в систему охолодження двигуна через радіатор або охолоджувальну оболонку блоку циліндрів (без повернення або з поверненням конденсату), а також з використанням теплообмінника, введеного в систему охолодження двигуна. Перший спосіб застосовується більш широко.
Розігрівання двигуна парою також має ряд суттєвих недоліків: пара є інтенсивним теплообмінником і небезпечна для обслуговуючого персоналу вже при тиску 0,03 МПа і для блоку двигуна, який за певних умов (при низьких температурах) може дати тріщину; для підігрівання оливи потрібен додатковий теплообмінник для оливного піддона; не дає змоги забезпечити комплексне підігрівання машин.
Застосування електронагрівних пристроїв для підігрівання двигунів уможливлює проведення комплексної теплової підготовки, до якої входять обігрівання блоку циліндрів, нагрівання оливи в картері двигуна, палива у фільтрах, всмоктуваного повітря та ін.
У деяких електронагрівних приладах тепло виділяється від провідників з великим опором чи електричної дуги й утворюється струмами високої частоти, вихровими струмами або внаслідок індукції.
Найбільш зручні в експлуатації теплоелектронагрівачі (ТЕНи) з закритою спіраллю, які серійно випускаються промисловістю. Такі нагрівачі добре витримують вібрації й ударні навантаження протягом п'яти років експлуатації, їх приєднують до системи охолодження двигуна (до відвідного патрубка радіатора) або до охолоджувальної оболонки блоку двигуна.
6. Очищення двигунів
Під час експлуатації машини (особливо в літній період) поверхня двигуна покривається забрудненнями, у складі яких можуть бути олива, рештки комах, пил, продукти корозії металів, сажа та ін. Суміш забруднень поступово перетворюється в щільну плівку, яка має досить високу адгезію до поверхні двигуна. Така плівка є і30ляційним матеріалом, який ускладнює конвективний теплообмін між поверхнею двигуна і навколишнім повітрям. В жарку погоду забрудненість двигуна може стати причиною його перегріву з усіма небажаними наслідками (підвищеною витратою палива, зниженням потужності, передчасним зношенням тощо).
Крім цього, плівка бруду посилює утворення корозії на межі її стикання з металом. Отже, утримання двигуна в чистоті - технічна необхідність.
Вилучення з поверхні двигуна забруднень звичайним способом механічного очищення не допускається. Найкраще для цього використовувати мийні композиції, до складу яких входить водний розчин лужних електролітів (кальцинованої соди, тринатрійфосфату та ін.) з домішкою поверхнево-активних речовин. Концентрація розчину - 10...3О г/л. Температура використання-70...90 °С.
При температурі 15...25 °С очищати двигун лужними розчинами важко. У таких випадках забруднення виводять різними синтетичними речовинами з домішками поверхнево-активних речовин.
До аліфатичних вуглеводнів належать дизельні палива, гас, уайт-спірит, бензин; до ароматичних - бензол, ксилол, толуол та ін; до хлорованих дихлоретан, трихлоретан, перхлоретилен, хлорбензол та ін.
Аліфатичні вуглеводні малотоксичні і добре розчиняють мінеральні оливи, пластичні мастила й різні консервуючі сполуки на їх основі. Ароматичні вуглеводні розчиняють смолисті забруднення. Найбільш ефективними розчинниками є хлоровані вуглеводні, які розчиняють навіть старі лакофарбові покриття, але вони дуже токсичні, тому використовувати їх можна лише з суворим дотриманням техніки безпеки.
Загальним недоліком усіх розчинників є те, що вони залишають тонку плівку з рештками олив і смолистих речовин. Випаровуючись, ця плівка стає липкою, на ній осідає пил і двигун знову швидко забруднюється. Крім цього, використання більшості розчинників призводить до руйнування лакофарбових матеріалів і гумових деталей.
Автоочищувачі двигуна позбавлені цих недоліків їх випускають в аеро30льних упаковках, куди входять розчинники, поверхнево-активні речовини та інші домішки. Поверхнево-активні речовини поліпшують змочуваність водою, емульсують і стабілізують в мийному розчині забруднення. Щоб запобігти негативному впливу на метал, до складу очищувачів вводять інгібітори корозії.
Частота очищення двигуна залежить від його технічного стану, а також від умов та інтенсивності експлуатації машини. В середньому достатньо чистити двигун один раз на три місяці для автомобілів та під час сезонного обслуговування (два рази на рік) для будівельно-дорожніх машин.
У приміщеннях двигун очищають лише за наявності якісної вентиляції. Акумулятори на час очищення та миття від'єднують. Розчин на двигун наносять щіткою і через деякий час змивають водою за допомогою шланга. Якщо двигун дуже забруднений, то інколи потрібно виконувати повторне очищення.
7. Зовнішній догляд за машинами під час експлуатації
Зовнішній догляд за машинами всіх типів слід розглядати обов'язковим заходом технічного обслуговування, здійснюваним систематично в міру їх забруднення. Він полягає в попередній діагностиці та проведенні контрольно-регулювальних робіт, змащування й поточного ремонту в умовах експлуатації.
До зовнішнього догляду входять такі операції, як прибирання кабіни та робочого місця машиніста (водія), очищення та миття робочих органів, миття рами, ходової частини й інших 30внішніх частин машини. Обсяг робіт із зовнішнього догляду залежить від типу машини, умов її експлуатації та наявності можливостей.
Догляд за машиною полягає в очищенні її від пилу та оливи, протиранні сидінь, скла, арматури, двигуна й основних механізмів. Під час очищення слід дотримуватися таких правил: бруд і грунт потрібно зчищати тупим металевим скребком; пофарбовані поверхні протирати ганчіркою, трохи зволоженою протиральною оливою; контрольно-вимірювальні прилади, деталі гідравлічного приводу та двигуна протирати чистою і м'якою бавовняною тканиною; вікна і кузов (кабіну) ретельно почистити й після миття машини протерти.
За способом виконання робіт розрізняють миття ручне, механізоване та комбіноване.
Ручне миття виконують із шланга з брандспойтом або мийним пістолетом, а механізоване - спеціальними установками, які залежно від виду керування ними поділяються на автоматичні та з ручним приводом. Комбіноване миття полягає в тому, що одну частину машини (шасі або кузов) обмивають механізованим способом, а іншу - ручним.
Для вилучення вологи після миття існують спеціальні установки, які виконують це з використанням повітря, підігрітого до температури 40...50 °С при тиску 0,2...0,4 МПа. Для цього використовують також інфрачервоні промені та ін.
Будівельно-дорожні машини миють найчастіше ручним і напівмехані30ваним способом. Кращі результати дає використання гарячої води або мийних розчинів, підігрітих до температури 40...50 °С. У цьому разі різниця між температурами води та поверхні, яку обмивають, не повинна перевищувати 18...20 °С.
Важливими факторами, які впливають на якість миття, скорочення його тривалості та зниження витрат води, є тиск (напір) струменя води, діаметр отвору мийного пістолета і кут нахилу струменя до поверхні, яку обмивають.
З курсу гідравліки відомо, що витрата води Q яка подається до сопла, і вихідний переріз сопла пов'язані функціональною залежністю
де Fс - площа вихідного перерізу сопла, мм2; vв - швидкість витікання води із сопла, м/с; d - діаметр вихідного перерізу сопла, мм.
Швидкість витікання води із сопла
де m1 - коефіцієнт витікання, який для сопла з розпилювачами дорівнює 0,5...0,55, для сопла без розпилювачів - 0,7...0,75; g - прискорення сили тяжіння, м/с2; H- напір води, м.
З наведених формул видно, що, зменшуючи діаметр сопла і збільшуючи напір води або відповідно швидкість витікання її з сопла, можна при збереженні сталої витрати води отримати струмінь, який має більшу кінетичну енергію, отже, більшу ефективність миття. Збільшення швидкості струменя для сопел однакового діаметра суттєво скорочує витрати води і тривалість миття. Ще більший ефект дає зменшення площі перерізу сопла. З одночасним збільшенням швидкості струменя і зменшенням площі перерізу сопла ефективність миття зростає ще більше.
Високу якість миття забезпечує пароводоструменевий очищувач ОМ-3360. Тривалість зовнішнього миття очищувачем ОМ-3360, порівняно з насосними установками ОМ-830 і ВСМ-1500, скорочується в 2-3 рази, а трудомісткість знижується на 30...40 %.
8. Кріпильні роботи
Кріпильні роботи забезпечують стабільність попереднього затягування з'єднань. Під час технічного обслуговування кріпильні роботи полягають у підтягуванні послаблених з'єднань і встановленні нових нарізних деталей замість загублених або тих, що стали непридатними. Проте слід пам'ятати, що періодичне підтягування нарізних з'єднань без особливої потреби може призвести до порушення їх затягнення. Якщо після першого затягування раніше затягненого з'єднання початковий натяг знижується на 20...25%, то при повторних затягуваннях для зберігання стабільності з'єднань потрібно прикласти моменти, у два рази більші від початкових (рис. 1). Для того, щоб з'єднання зберігало стабільність тривалий час, треба, щоб його натяг був на 15...20 % меншим від зусилля, при якому наступає текучість матеріалу гайки, болта чи шпильки. Тому потрібно підтягувати лише ослаблені з'єднання і користуватися динамометричними рукоятками.
Допустимі крутні моменти М, необхідні для затягування нарізних з'єднань, залежать від діаметра різі й:
D ,мм, 6 8 0 12 14 16 18 20 22 24
М, Нм 6...8 14...16 30...35 50...60 80...90 120...140 160.. .190 230...270 300...360 420...490
Ослаблені нарізні з'єднання легко виявити, постукуючи молотком по гайках і головках болтів. Недостатньо закручені з'єднання при цьому мають характерний тремтячий звук.
Для зменшення ймовірності розкручування болтового з 'єднання слід застосовувати контргайки, пружинні шайби, стопорний дріт, корончасті гайки зі шплінтами, відгинальні шайби та круглі гайки з замковими шайбами (рис. 2). Слід пам'ятати, що контргайку можна встановлювати лише тоді, коли закріпна гайка повністю затягнена.
Старі пружинні шайби придатні до застосування лише в тому разі, коли величина розводу кінців становить не менш як півтори товщини шайби. Після затягування шайба повинна повністю прилягати до опорної поверхні. За30р у розрізі шайби допускається до половини її товщини, але не більш як 2 мм. Встановлення двох пружинних шайб під одну гайку забороняється.
Болти з відкритими головками слід попарно скріплювати м'яким дротом хрест-навхрест. Кінці скрученого дроту мають бути обрізані на 5...7 мм від початку скручування.
Рис. 1. Графік втрат контрувальних властивостей гайкового з'єднання при статичних навантаженнях: 1 - гайка, обтиснена по контуру; 2 - гайка, стиснена по еліпсу; 3 - гайка з нейлоновою вставкою; М -момент затягування; п - кількість затягувань гайки.
Рис. 2 Способи фіксації болтових з'єднань від самочинного відкручування:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
