145646 (728477), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

6). Адміністративно-організаційні – спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів держвлади.

Конституція України визначає статус Президента як глави держави, що “виступає від її імені, .. є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянства ”(ст.102). 5 березня 1999 року було прийнято новий закон України “Про вибори Президента України”, який з моменту його опублікування набув чинності і діє зараз.

Функціонально Президент України здійснює такі повноваження (ст.106):

1). Законодавчі – накладання вето на закони, ухвалені парламентом.

2). Виконавчі – скасування актів Кабміну; утворення, реорганізація і ліквідація за поданням Прем’єр-міністра міністерств і відомств.

3). Кадрові:

а) призначення:

за згодою Верховної Ради - Прем’єр-міністра, Генерального прокурора, голів Антимонопольного комітету і Фонду Держмайна;

за поданням Прем’єр-міністра – міністрів та їх заступників, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів обласних і районних держадміністрацій;

за контрасигнуванням (візуванням проекту Указу) Прем’єр-міністра та міністра оборони – вищого командування Збройних Сил; Прем’єр-міністра і міністрів юстиції – третини складу Конституційного Суду; Прем’єр-міністра і міністра закордонних справ – глав закордонних представництв України за кордоном;

на власний розсуд – половини складу Ради Національного банку та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення;

б) звільнення:

за згодою ВРУ – голів Антимонопольного комітету та Фонду держмайна;

за контрасигнуванням Прем’єр-міністра та міністра оборони – вищого командування Збройних Сил; Прем’єр-міністра та міністра закордонних справ – глав дипломатичних представництв за кордоном;

на власний розсуд - Прем’єр-міністра, міністрів та їх заступників, керівників інших центральних органів виконавчої влади;

4). Зовнішньополітичні – представляє державу на міжнародній арені, здійснює керівництво її зовнішньополітичною діяльністю, приймає вірчі та відкличні грамоти представників іноземних держав;

5). Військово-політичні – Президент України є Верховним головнокомандуючим Збройних Сил, очолює Раду Національної безпеки і оборони, приймає рішення щодо використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти неї, про запровадження воєнного стану;

6). Символічно-церемоніальні – нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними, присвоює вищі спеціальні звання і класні чини.

Щодо державного устрою, то Україна є простою унітарною (ст.2 Конституції) державою. Проста – це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть виступати як суб’єкти політичних відносин; унітарна – держава, яка має автономне утворення – в Україні це Автономна Республіка Крим, яка згідно з Конституцією є невід’ємною складовою частиною України і в межах її повноважень вирішує питання, віднесені до її відання. Унітарна є найбільш виправданою формою державного устрою України, так як відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям.

Сьогодні відповідно до чинної Конституції України в Україні існує трирівневий адміністративно-територіальний устрій (ст. 133). Перший рівень складається з областей (ст. 133), Автономної Республіки Крим (розділ X), міст Києва і Севастополя (ст. 133). Другий рівень – це райони і всі міста, крім Києва і Севастополя (ст. 133). Третій рівень – райони в містах, міста районного підпорядкування, селища і села (ст. 133).

За формою політичного режиму Україна є демократичною державою (ст.1). Демократичний – це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних верств населення через демократичні інститути – вибори, референдуми, засоби масової інформації.

Система закріплених в Конституції прав і свобод людини і громадянина свідчить про високий рівень демократії в Україні. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи, багато з яких є визначальними для розуміння України як демократичної держави. Зокрема, це право на свободу і особисту недоторканність, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідання, об’єднання у політичні партії та громадські організації , право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнських та місцевих референдумах тощо.

ІІ. Принцип суверенітету України.

Принципи та ознаки суверенітету України були закріплені в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, згідно з якою принципи суверенітету України зводяться до наступного:

1. верховенство – відсутність іншої більш високої суспільної влади на території держави: державна влада може відмінити, признати недійсним будь-який прояв іншої суспільної влади;

2. самостійність – можливість самостійно приймати рішення усередині країни та зовні при дотриманні норм національного та міжнародного права;

3. вичерпність – розповсюдження державної влади на всі сфери державного життя, на все населення та суспільні організації країни;

4. неподільність влади держави в межах її території - єдність влади в цілому і тільки функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову; безпосереднє здійснення власних велінь по їх каналам;

5) незалежність у зовнішніх зносинах – можливість самостійно приймати рішення зовні країни при дотриманні норм міжнародного права та повазі суверенітету інших країн;

6) рівноправ’я у зовнішніх зносинах – наявність в міжнародних відносинах таких прав та обов’язків, як і в інших країнах;

7) невідчужуваність - неможливість свавільного відчуження легітимної та легальної влади, тільки наявність закріпленої законами можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоуправління.

В Конституції України 1996 року проголошується: “Суверенітет України розповсюджується на всю її територію” (ст. 2). Це означає, що жодна частина цієї території не може проголосити себе незалежною від суверенної влади держави.

Однак держава не має право робити все, що вважає за потрібне, по відношенню до інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Наприклад, державам забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або вповноваження з боку Ради безпеки ООН. Іншим обмеженням щодо свободи дій держави є юридичні зобов’язання виконувати укладені нею договори.

Поняття державного суверенітету України.

Перш ніж розкривати поняття державного суверенітету, необхідно з’ясувати поняття суверенітету взагалі, звідки походить це поняття, які його основні властивості, що воно означає.

Термін “суверенітет” в перекладі з французької означає верховна влада. В державно-правовому смислі дане поняття вперше застосоване у ХVІ ст. французьким вченим Ж.Боденом. Він вважав суверенітет невід’ємною властивістю держави.

Суверенітет володіє такими основними властивостями²:

1) Суверенітет єдиний і неподільний, він не може бути розділений.

2) Суверенна влада постійна - її не можна передати на деякий період кому-небудь.

3) Суверенна влада необмежена і надзаконна - жоден людський закон не може обмежувати суверенітет.

4) Суверенна влада підкоряється тільки божественним і природним законам, але не релігійним догмам.

Спробуємо зрозуміти, що означає кожна із цих тез.

1) В залежності від того, кому належить суверенітет, держава може бути класифікована як монархія (абсолютна) чи демократія (республіка). Монархія - держава, у якій суверенітетом володіє одна людина - монарх. У цьому випадку воля однієї людини є непорушним законом для всіх громадян цієї держави.

Неподільність суверенітету передбачає збереження форми керування державою в будь-яких умовах. Неподільність повинна бути одночасно тимчасовою і просторовою.

Просторова неподільність означає, що якщо суверенітет належить монарху, то, наприклад, мер будь-якого містечка повинний підкорятися саме монарху, і нікому іншому, і у всякому разі не учиняти сваволю. Зрозуміло, що мер не завжди може підкорятися монарху безпосередньо. Тоді він повинний підкорятися відповідному органу, що у свою чергу прямим чи непрямим шляхом буде підкорятися монарху. Такі органи, а також і сам мер є представниками суверенітету. Це, зрозуміло, не виходить, що мер повинний по будь-якому питанню звертатися до монарха чи його представника. Але монарх, визначивши що рішення мера не відповідає його думці по цьому питанню, може скасувати це рішення. Однак, і монарх не може влаштовувати сваволю в державі. Взагалі, монарх може скасувати будь-які рішення свого представника. Очевидно, принцип показності дає можливість створити процедуру оскарження рішення суду у вищій інстанції. Передбачається, що чим тісніше зв'язок між сувереном і його представником, тим точніше цей представник зможе виразити волю суверена..

Особливо цікава взаємодія монарха з якими-небудь впливовими структурами, що існують у державі. Теоретично монарх ні якою мірою не повинний залежати ні від кого. Забезпечити цю незалежність повинен закон.

Здавалося б, випадок демократії більш складний. Насправді це не вірно. Замість монарха можна підставити який-небудь колегіальний орган. При цьому можна собі представити як постійно діючий, так і тимчасовий орган. Демократичне правління відбувається звичайно за допомогою референдуму. Зробленої демократії бути не може, тому що неможливо все населення залучити в керуванню державою. Тому парламент і президент є органами представницької демократії.

Тимчасова неподільність суверенітету означає, що суверен ні на мить не може втрачати правління. Якщо це демократична держава, то народ завжди повинний контролювати діяльність президента чи парламенту, якщо це монархія, то монарх не повинний цілком покладатися на тимчасових правителів, але, навпроти, завжди могти скасувати невірне з його погляду рішення і не тільки могти, але і робити це.

2). Суверенітет не можна передавати на якийсь термін іншій людині. Наприклад, у демократичній республіці народ не повинний передавати право безконтрольного керування країною одній людині чи групі людей.

3). Цей пункт дозволяє суверену змінювати закони так, як він хоче чи вважає за потрібне. Якби не існувало божественних і природних законів, то в демократичній республіці (приклад демократичної республіки узятий для того, щоб показати, що суверенна влада незалежна від форми суверена, її здійснюючого), народ міг би домовитися і раз у рік страчувати по тисячі чоловік “просто так”. У реальності це значить, що суверен може змінювати будь-які закони крім тих, котрі входять у природні і божественні права, заборонені концепцією суверенітету. Наприклад, оскільки суверенна влада нескінченна, остільки суверен не може призначати собі правонаступника.

4) Сказавши про необмеженість суверенної влади не можна забувати, що маються на увазі тільки людські закони, а не природні і божественні. Серед таких можна назвати право на життя, на приватну власність, на волю слова і пересування і тому подібні.

Незважаючи на абсолютний характер влади, не всі питання входять у його компетенцію. Так, приватна власність ні в якому разі не повинна підкорятися державі. Наслідок наявності приватної власності - майнова нерівність. Воно необхідно для існування країни, але не повинно виявлятися у перекручених формах. Але в компетенцію держави входить загальна власність. Держава не може накладати податки довільно. Держава не повинна обмежувати волю совісті і віросповідання.

Усі ці волі і є божественними і природними. Якщо держава зазіхає на ці права, то її варто вважати тиранією.

Головними задачами держави є збереження світу і згоди в суспільстві. Але досягнення матеріального благополуччя - задача самого народу, а не держави, що лише повинне не перешкоджати збагаченню законними шляхами.

Нині поняття суверенітету означає верховенство і незалежність влади. Таким чином, термін “незалежність” є складовою поняття “суверенітет”. Водночас “незалежність” має самостійне політико-правове навантаження - поглиблення і розвиток суверенітету, включення будь-якої підлеглості і залежності. Україна спочатку проголосила державний суверенітет (16 липня 1990р.), а потім – незалежність (24 серпня 91 р.). В наш час дуже важливо є правильне наукове тлумачення суверенітету, в тому числі співвідношення державного, народного та національного суверенітету.

Конституція України відносить такі принципи, властивості та якості державної влади, як державний суверенітет, розподіл влади, вимога функціонування державних структур до компетенції Конституції та законів. Держава є офіційним представником народу, покликана виражати волю своїх громадян, забезпечувати їх права та свободи, законні інтереси. Саме державна влада володіє правом видання обов’язкових до виконання наказів громадянами. Звідси випливають її значні можливості як щодо сприяння реалізації прав та свобод громадян, так і щодо порушення цих прав. Суверенітет є якісною ознакою держави, його невід’ємною властивістю, обов’язковою умовою його міжнародної правосуб’єктності. Суверенітет Української держави випливає із суверенітету народу, оскільки народ є творцем та носієм державного суверенітету, волевиявлення народу породжує державну владу. В той же час народ виступає як своєрідний гарант державного суверенітету, так як будь-який утиск незалежності держави, зменшення верховенства влади означає порушення корінних інтересів народу, стає джерелами внутрішніх або міжнародних конфліктів.

Характеристики

Список файлов реферата