144696 (727745), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Зведення оборонних споруд недарма називають фортифікаційним мистецтвом. Адже фортифікація є галуззю архітектури, яку ще стародавній римлянин Вітрувій влучно назвав «як мистецтво поєднання функції, конструкції та краси». Справді, всі ці риси притаманні фортифікаційним спорудам давніх часів: довершена конструкція давала їм можливість виконувати оборонні функції, а краса замків і фортець бавить око і донині. Саме оборонні споруди найбільше впливали на формування міст у давнину, оскільки забудова залежить від форми укріплень, що її оточували. Поселення, не захищене оборонними спорудами, не мало шансів на довге існування. Цікаво, що процес творення міста стародавні вчені описували не в архітектурних, а у військових трактатах, містобудування було галуззю науки фортифікації. Втім, у цьому нема нічого дивного, адже більшість цих наукових творів з’явилося за доби Ренесансу, коли слово «митець» мало дуже широке значення. Це був художник, архітектор та науковець в одній особі. До того ж людина тих бурхливих часів зазвичай непогано розумілися на зброї і вміли нею користуватися, тож міркування на тему архітектури так чи інакше призводили до проектування укріплень. Лише у другій половині XVIII ст. шляхи архітектури та військово-інженерної науки остаточно розійшлися. Та фортифікаційні споруди проіснували після «розлучення» не надто довго, якихось 150-200 років – дрібниця у порівнянні з попередніми тисячоліттями розвитку.

У всі часи зусилля провідних архітекторів та військових інженерів (коли така професія з’явилася) були спрямовані на виконання, здавалося б, простої задачі: не дозволити нападникам видертися на огорожу (з чого б вона не була збудована) і знищити тих, хто за нею ховається. Але в історії людства не було періоду, коли цю задачу вдавалося легко розв’язати. Системи оборони змінювали одна одну, вдосконалюючись услід за вдосконаленням озброєнь та механізмів облоги. Найдавнішою системою оборони є стінова (причому стіною могла служити огорожа з будь-якого матеріалу). Її призначенням було забезпечення чолового способу оборони (від давнього виразу «ставити ворогу чоло», тобто протистояти у відкритому бою), що полягав у веденні вогню ( в даному випадку йдеться про будь-яку стрілянину, не обов’язково з вогнепальної зброї) по горизонталі у бік супротивника, що підступає до стін та по вертикалі – для захисту підніжжя муру, валу або паркану.

Впливи київського архітектурного стилю досить помітні в князівсько-монастирських храмах XII ст. міст Суздаля, Новгорода, Чернігова. Особливо велике будівництво розгорнулося у Новгороді, де були зведені Миколо-Дворищенський храм (1113), церкви Антоніївого (1117) і Юріївського (1119) монастирів. Вони нагадували Успенський собор Києво-Печерського монастиря, але мали і свої місцеві особливості.

Починаючи в 30-х років XII ст. культова архітектура Київської Русі набуває нових рис. У зв'язку з посиленням політичної ролі удільних князівств зростали їхні столиці. У кожній розгортається монументальне будівництво, що диктувалося як престижними міркуваннями, так і практичними. Кількість культових монументальних споруд помітно зростала, але їхні розміри зменшились, а опорядження стало менш вишуканим. Шестистовпні храми поступаються місцем чотиристовпним. Зникають башти, а замість них сходи вбудовують в товщу стін. Розміри хорів стають також невеликими, вони розмі- щуються тільки над нартексом. Іншою стала й техніка кладки стін. Відтепер набула поширення тільки порядкова система кладки, видозмінюється і формат та товщина плінфи.

Наприкінці XII — початку XIII ст. монументальна архітектура Русі збагатилась ускладненням зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу архітектори приділяли профільованим пілястрам і порталам, складний і розвинутий профіль яких гармонує з пілястрами. В цих елементах відчутний вплив давньоруської дерев'яної архітектури.

До архітектурних споруд давньоруських часів відносяться оборонні споруди, церкви, монастирі, княжі палати, житла. Архітектурне будівництво в Київській Русі набирає швидких темпів з Х століття і триває до монголо-татарської навали. Це й була перша золота доба в історії українського мистецтва. Видатними центрами архітектурного будівництва були Київ, Чернігів, Галич. Відомі своєю архітектурою Володимир-Волинський, Канів, Перемишль, Переяслав, Луцьк, Холм. Будувались вони переважно за візантійським стилем. Більшість церков мало візантійську трьохапсидну тринавну будову з однією і більше банями. Будувались споруди і за романським стилем - переважно в Галичі, Чернігові, бо тут працювали майстри з Заходу. Але існувало і місцеве мистецтво. Руські майстри, допомагаючи грецьким і західним архітекторам, вносили й свої місцеві традиції, тому можна зустріти в літературі й таку назву стилю - візантійсько-романсько-український.

Характеристики

Список файлов реферата