144669 (727735), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В'яжучі речовини — головна складова розчинів, яка забезпечує їх твердіння і зчеплення з основою, на яку наносять розчин.
За своїми властивостями та умовами твердіння в'яжучі речовини поділяють на дві основні групи: повітряні, здатні тверднути і зберігати міцність тільки на повітрі (повітряне вапно, гіпс тощо), та гідравлічні, здатні тверднути і зберігати міцність на повітрі та у воді (наприклад, гідравлічне вапно, цемент, портландцемент, шлакопортландцемент).
Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у складі розчину один в'яжучий матеріал, то розчин називають простим (вапняний, цементний, гіпсовий тощо), два і більше в'яжучих — складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).
Заповнювачі — це кістяк затверділого розчину, вони зменшують усадку розчину і витрати в'яжучого. Основним заповнювачем для звичайних штукатурних розчинів є природний пісок, розмір зерен якого наведено у табл. 2.
Таблиця 2. Допустимі розміри зерен заповнювача
| Вид штукатурки | Штукатурні шари | Розмір зерен піску, мм |
| Штукатурка для стін: зовнішня внутрішня Штукатурка для стель | Набризк Ґрунт Накривка Набризк Ґрунт Накривка Набризк Ґрунт Накривка | 0...7 0...5 0…7 0...7 0...3 0…2 0…5 0...3 0..2 |
Для декоративних розчинів, крім природного піску, як заповнювачі використовують роздроблені декоративні гірські породи (мармур, вапняк, туфи тощо), а також шлаки.
Вода для приготування розчинів не повинна містити шкідливих домішок (значної кількості солей, кислот, органічних домішок), непридатні також стічні й болотні води.
Крім того, для надання штукатурним розчинам певних властивостей використовують різні домішки: пластифікуючі, розріджувальні, протиморозні, уповільнювачі тужавлення тощо.
Основними властивостями розчинової суміші є: легкоукладальність, водоутримувальна здатність розчину, міцність на стискання, морозостійкість, пластичність.
Легкоукладальність характеризується рухливістюрозчину, тобто здатністю розтікатися під впливом власної ваги або зовнішніх зусиль.Ступінь рухливості визначається спеціальним приладом і вимірюється глибиною(см) занурення у розчин металевого конуса масою 300 г, заввишки 145 мм, діаметром основи 75 мм з кутом при вершині 30° (рис. 4.1.). У момент нанесення на поверхню штукатурного розчину його рухливість має бути не менше ніж, см: для набризку 9... 14, грунту 7...8, накривки 7...8, з вмістом гіпсу 9... 12.
Водоутримувальна здатність, розчину полягає в утримуванні надлишкової води при відсмоктуванні, завдяки чому вона не втрачається при нанесенні розчину на пористу основу, а також під час транспортування розчин не розшаровується.
Рис. 4.1. Металевий конус для визначення рухливості розчину
Міцність на стискання, яка визначається випробуванням стандартного зразка (розміром 7,07 х 7,07 х х 7,07 см) розчину, затверділого за температури 15...20 °С протягом 28 діб. Відповідно до границі міцності на стискання розрізняють розчин таких марок: 4; 10; 25; 50; 75; 100; 125; 150; 200 і 300. Марки і склади цементних і цементно-вапняних розчинів залежно від марок цементу наведено у табл. 3.
Таблиця 3. Марки і склади цементних і цементно-вапняних розчинів залежно від марок цементу
| Марка | Марка розчину | ||||
| цементу | 10 | 75 | 100 | 125 | 150 |
| Цементні розчини (цемент :пісок) | |||||
| 200 300 400 500 600 | — — — — — | — 1:3 1:4 1:5 1:6 | — — 1:3 1:4 1:4,5 | 1:5 — — — — | 1:2,5 1:4,5 1:6 — — |
| Цементно-вапняні розчини (цемент:вапно : пісок) | |||||
| 200 300 400 500 600 | 1 : 7,7 : 12 — — — — | 1: 0,2 : 3 1: 0,3 : 4 1 : 0,5 . 5 1: 0,4 : 4,5 | . — 1: 0,2 : 5 1 : 0,3:4 — | 1: 0,5 : 6 1: 1,2:9 1: 1,7 : 12 — — | 1 : 0,1 : 2,5 1: 0,4 : 4,5 1: 0,7 : 6 1:1:8 1 : 0,7 : 6 |
Морозостійкість визначається здатністю зразка розчину витримувати у насиченому водою стані певну кількість циклів поперемінного заморожування і відтанення.
Пластичність. Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.
Пластичність залежить від співвідношення у розчині в'яжучого матеріалу і заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25...35 % в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин додають пластифікатори: глину, пластифікатор БС тощо. Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу називають пісним, а з надмірною кількістю — жирним.
Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кельмою. Якщо під кельмою утворюється гладенька, без щілин, смуга, то розчин пластичний. З цієї самою метою можна занурити у розчин і витягнути дерев'яну рейку або ручку лопатки (якщо вона не прооліфлена). Якщо розчин прилипне до них, то він пластичний, має достатню жирність.
5. Нанесення штукатурних розчинів на стелю
Штукатурні шари. Штукатурні розчини наносять на поверхні окремими шарами розпиленням розчину по поверхні за допомогою форсунок (механізований спосіб) або накиданням чи намазуванням розчину на поверхні вручну.
Набризк — перший шар штукатурки. Товщина набризку при нанесенні його на дерев'яні поверхні не повинна перевищувати 9 мм, а на кам'яні, цегляні та бетонні — 5 мм.
Для набризку застосовують рідкий, сметаноподібний розчин (до 60 % води від маси в'яжучого) з осадкою стандартного конуса 12 см при нанесенні набризку вручну та 9...14 см при механізованому нанесенні.
Ґрунт — другий шар штукатурки. Ґрунт може бути виконаний у кілька шарів, прийомів. Товщина кожного шару ґрунту мас бути не більше ніж 7 мм при влаштуванні його з вапняних чи вапняно-гіпсових розчинів та не більш як 5 мм — з цементного розчину.
Для ґрунту готують тістоподібний розчин, тобто густіший, ніж для набризку (до 35 % води від маси в'яжучого). Незалежно від способу нанесення ґрунту (вручну чи механізовано) осадка стандартного конуса має бути 7...8 см.
Накривка — третій шар штукатурки. Товщина шару накривки після її вирівнювання та затирання для всіх видів штукатурок, крім декоративної, становить не більше ніж 2 мм, для декоративної штукатурки — 7 мм.
Розчин для накривки повинен мати рухомість по осадці стандартного конуса 7...8 см для розчину, який не містить гіпс, та 9... 12 см — для того, що містить гіпс.
Штукатурні розчини для набризку і ґрунту проціджують крізь сито з чарунками 3x3 мм, а для накривки — додатково крізь сито з чарунками 1,5 х 1,5 мм, гіпс просівають крізь сито з чарунками 1x1 мм.
Склад і марка розчинів для набризку та ґрунту залежать від складу й марки розчину накривного шару, цементну накривку можна наносити тільки по цементному ґрунту та набризку, а вапняну — по вапняно-цементному, вапняному та вапняно-гіпсовому ґрунту й набризку. Марка розчину для набризку має бути вища від марки (міцності R) розчину для ґрунту, а марка розчину для ґрунту — вища від марки розчину для накривки. Шари штукатурки наносять з дотриманням технологічних перерв (табл. 4): при вапняно-гіпсових, вапняно-цементних і цементних розчинах — після за тужавлення попереднього шару; при вапняних — після побілення попереднього шару. Свіжу штукатурку оберігають від намокання, замерзання, пересушування, ударів і струсів.
Таблиця 4. Тривалість технологічних перерв за нормальних умов тужавлення розчинів
| Розчин | Термін витримування, год | Термін остаточного витримування, діб | ||
| Набризк | Накривка | |||
| Цементний Цементно-вапняний Вапняний Вапняно-гіпсовий Гіпсовий | 2...3 6...12 24... 36 0,5...1 8...12хв | 6...12 12...24 2...3 0,5...1 10...20хв | 6...7 10...15 20...30 15 3...5 | |
На поверхню штукатурний розчин уручну можна накидати або намазувати. Розчин, що накидають, заходить у пори, щілини, борозни та інші нерівності поверхні, ущільнюється і добре зчіплюється з нею. Намазаний розчин значно гірше пристає до поверхні. Набризк слід накидати, а не намазувати, щоб весь шар штукатурки надалі міцно утримувався на поверхні. Накидання розчину здійснюють штукатурною лопаткою з сокола, соколом, штукатурним ковшем і совком. Штукатурною лопаткою з сокола накидають розчин на стіни, стелі, карнизи та інші елементи опорядження. Накидають розчин на стелю через голову, над собою і від себе (рис. 5.1).
Р
ис. 5.1. Нанесення розчину на стелю способом: а — через голову; б— над собою; в — від себе
Інструменти
Кельма, або штукатурна лопатка (ГОСТ 9533—71) Рис. 5.2. складається з міцного сталевого полотна завтовшки до 1,5 мм, колодочки з коліном (висота дерев'яної ручки, насадженої на колодочку, 50 мм). Лопатки виготовляють з полотном двох розмірів — 180x150 і 200x150 мм. Колодочку до полотна кріплять зварюванням або, рідше, клепанням. Ручки виготовляють одного стандартного розміру. В місцях кріплення колодочки на полотні збирається розчин, його потрібно періодично очищувати. Більш зручні лопатки з суцільнотягненим полотном і колодочкою, тому що з них легко очищується розчин. Чим легше лопатка, тим менше стомлюваність робітника.
Сокіл — це щит з ручкою всередині (Рис. 5.2.). Виготовляють щит з дерева або дюралюмінію. Сокіл слугує для перенесення розчину від ящика до місця утримування розчину в руці під час накидання його на поверхню, а також для розрівнювання штукатурки.
Дерев'яний щит виготовляють з 3—4, 10—15-міліметрових дощок. Дошки між собою кріплять на шпонках за допомогою паза «ластів'ячий хвіст» або цвяхами. Шпонка має виступати над площиною щита на 15—25 мм. Вона перешкоджає жолобленню щита і є упором для кінця кельми під час намазування чи розрівнювання розчину.
Ручка кріпиться в середині щита за допомогою подвійного шипа та цвяха. Шипи ручки мають бути на 1—2 мм нижче ніж площина щита. Це необхідно для того, щоб лопатка не чіплялася за шип ручки. Щит можна виготовити і з 8—10—міліметрової фанери на водостійких клеях, але до нього також треба прибити шпонки. Щит сокола бажано просочити оліфою і просушити.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
