144471 (727675), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Підготовка цегляних та бетонних поверхонь. Цегляні поверхні стін, виконані у пустошовку, перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою. Цегляні поверхні з швами, заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою, зубилом, насікальним молотком тощо, утворюючи на них похилі борозни 3—5 мм завглибшки на відстані 50—80 мм одна від одної. Виконуючи цю операцію, треба працювати в захисних окулярах і рукавицях, користуючись справним інструментом.
Після насікання поверхню очищають від пилу віниками, щітками або за допомогою стиснутого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресорної установки, і рясно змочують водою, аби під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Змочують і промивають поверхню водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, підключених до водопровідної мережі.
Кам'яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи з твердого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилом. Якщо поверхня забруднена на значній площі, її очищають піском за допомогою піскоструминних апаратів. Штукатурити починають через 1—2 год після змочування поверхні водою.
2.3 Приготування розчину
Розчин приготовляють невеликими порціями, без уповільнювачей гіпсу. Відмоложений чи злегка схопившийся розчин приміняти не рекомендується. Грунт для накривки ретельно вирівнюють, а якщо він підсох - змочують водою.
Для роботи приміняють стальні полутерки-гладилки довжиною 250 к 600 мм, шириною 150 мм, з одної чи двома ручками, а також відрізовки
Техніка роботи складається з наступного: приготовлений розчин накладають в вигляді валика на гладилку по всій її довжині, приставляють гладилку до поверхні, роблять необхідної сили нажим, намащують на грунт шар накривки в 2 – 3 мм, потім ретельо розрівнюють і заглажують його.
При стику кромку заздалегідь нанесеної накривки зрізають під кутом 30°, на зрізану кромку наносять нову порцію розчину, також ретельно розрівнюють і приглажують, щоб вона була в одній плоскості з попередньою. Роботу слід виконувати так, щоб не було дефектів.
Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у розчині міститься один в'яжучий матеріал, то розчин називають простим (цементний, гіпсовий), а якщо два і більше в'яжучих — складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).
Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густоту) і водоутримувальну здатність.
Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.
Пластичність залежить від співвідношення в розчині в'яжучого і заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25—30 % в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин додають пластифікатори: БС, глину тощо, Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу називають пісним, а з надмірною кількістю — жирним.
Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кельмою. Якщо під кельмою утвориться гладенька, без щілин, смуга, то розчин пластичний, З цією самою метою можна занурити у розчин і витягнути звичайну дерев'яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він пластичний, має достатню жирність.
Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тям він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см. Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до поверхні розчину, і відпускають його. На скільки сантиметрів конус зануриться у розчин, така й буде рухомість.
Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризку) — 10—12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) —7—9; для опоряджувального шару (накривки) — 10—12 см.
Властивість розчину вдержувати в собі воду під час зберігання, транспортування і нанесення на пористу поверхню називають водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають пластичні розчини.
За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки: 10, 50, 75, 100.
Склад розчину записують цифровим співвідношенням масових або об'ємних його частин, наприклад: цементний розчин 1:3. Це означає, що для приготування такого розчину слід брати одну частину цементу і три частини піску. Для приготування цементно-вапняного розчину 1:1:5 треба брати одну частину цементу, одну частину вапняного тіста і п'ять частин піску.
Спосіб приготування. У посудині розводять вапно водою до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в ящик, добавляють вапняного молока і добре перемішують.
Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини. Склад розчинів підбирають залежно від марки цементу, якості вапна і умов експлуатації штукатурки.
Цементні розчини мають такий склад: для оббризку — 1:2,5; 1:3; для ґрунту — 1:3, 1:4; для накривки — 1:2, 1:2,5.
Спосіб приготування. Потрібну кількість піску і цементу насипають в ящик і перемішують у сухому стані (гарцюють). У перегарцьовану суміш ллють воду до потрібної рухомості і перемішують.
Склад цементно-вапняних розчинів такий: для оббризку — 1:1:4,5; 1:1:5; для ґрунту — 1:1:6; 1:1:7—9; для накривки—1:1:4,5; 1:1:5.
Спосіб приготування. В ящик насипають потрібну кількість піску і цементу, суміш гарцюють. У суміш вливають окремо приготовлене вапняне молоко і добре перемішують.
2.4 Прийоми виконаня штукатурки
До початку роботи в приміщенні встановлюють поміст, на якому розміщують ящики з розчином, потрібний інструмент та пристрої, а також вимикають струм, якщо проводка під напругою. Працюючи на помості, штукатурять і начисто опоряджують спочатку стелю, а потім верхні частини стін до рівня помосту. Після цього його розбирають і штукатурять нижні частини стін, віконні та дверні відкоси. Працювати слід тільки справним інструментом на справних риштуваннях і помості, виконуючи правила техніки безпеки під час роботи на висоті.
Якщо зовнішнього риштування немає, штукатурять зовнішні віконні відкоси з обгородженого поручнями випускного риштування. Не можна штукатурити поверхні у сходових клітках з приставних драбин.
Штукатурний розчин можна накидати або намазувати на поверхню вручну. Розчин, що накидають, заходить у пори, щілини та інші нерівності поверхні, ущільнюється і добре зчіплюється з нею. Намазаний розчин значно гірше пристає до поверхні. Оббризк слід накидати, а не намазувати, щоб весь шар штукатурки міцно тримався на поверхні. Накидають його кельмою з сокола, кельмою або ковшем з ящика.
Для накидання розчину кельмою з сокола штукатур стає біля ящика і, спираючи на нього сокіл, який тримає в лівій руці, кельмою набирає розчин. Підходить до місця штукатурення, трохи нахиляє сокіл до стіни і різкими рухами кельми, яку він тримає в правій руці, перекидає весь розчин на поверхню. Кельмою слід працювати так, щоб розчин не спадав з неї і не відскакував від поверхні. Протяжність руху кельми, розмах та сила кидка залежать від відстані між поверхнею та рівнем плечей штукатура. Кидати розчин можна рухом кельми зліва направо або справа наліво.
Розчин на стелю накидають рухом від себе або через плече, а також рухом над собою. При цьому сокіл повинен бути під місцем накидання розчину, щоб розчин, який падає, потрапляв на нього.
Більш продуктивний спосіб накидання оббризку кельмою безпосередньо з ящика. З цією метою на робочому місці встановлюють ящик з розчином на такій відстані від обштукатурюваної поверхні, щоб рухом кельми від ящика до поверхні можна було накидати на неї розчин. Для цього замість звичайних ящиків краще застосовувати пересувні ящики невеликої місткості.Такий ящик можна піднімати або опускати на потрібну висоту. Для штукатурення стелі ящик розміщують під місцем, яке штукатурять.
При накиданні оббризку ковшем значно підвищується продуктивність праці і зменшуються втрати розчину. За один рух ковшем можна накинути на поверхню до 1,5 л розчину. Роботу виконують так. На відстані 1,0—1,2 м від стіни встановлюють ящик з розчином. Взявши в руку ківш, набирають у нього розчин, який сильним рухом накидають на поверхню так, щоб на ній утворювався тонкий рівномірний шар. Накидати розчин можна правою або лівою рукою. Для роботи краще користуватись пересувними ящиками.
Нанесеного шару оббризну не згладжують штукатурними інструментами, а лише в деяких місцях з нього кельмою зчищають потьоки або грудки, що виступають. Після часткового затужіння оббризку на нього наносять шар ґрунту за один або кілька прийомів. Проміжок часу, що повинен пройти між нанесенням оббризку і ґрунту, залежить від виду в'яжучого матеріалу, що входить до складу розчину, температури повітря, матеріалу поверхні, яку штукатурять, та від інших причин. Шар оббризку до нанесення на нього ґрунту витримують протягом: для цементних розчинів — 2—3 год; для цементно-вапняних— 6—12 год; для вапняно-гіпсових—15— 30 хв; для вапняних — 20—24 год.
Ґрунт можна накидати або намазувати на поверхню. Накидають ґрунт кельмою з сокола або ящика, а також ковшем з ящика так само, як і оббризк. Під час виконання простої штукатурки ґрунт на поверхню можна намазувати безпосередньо з сокола. Для цього користуються соколом і кельмою. Взявши сокіл у ліву руку, на нього кельмою набирають з ящика певну кількість розчину. Після цього приставляють сокіл під кутом до поверхні так, щоб один з його боків був на відстані 5—10 см від поверхні, а другий — на відстані, що дорівнює товщині шару ґрунту. Притиснувши цей бік сокола кельмою, його пересувають уздовж поверхні, поступово зменшуючи кут нахилу сокола. Під час намазування розчину на стіну сокіл пересувають знизу вгору, а при намазуванні на стелю — рухом на себе. Під час руху сокола розчин рівномірно намазується на поверхню.
З цією самою метою замість сокола можна застосовувати півтерки завширшки 15—20 см. Спочатку на півтерок смугою накладають розчин. Взявши півтерок обома руками, притискують його до стіни і намазують розчин, як вказано вище.
Відразу після накидання або намазування шару ґрунту його розрівнюють соколом так, щоб на поверхні не залишались глибокі борозни та смуги.
Коли шар ґрунту почне затвердівати, поверхню затирають дерев'яною теркою, пересуваючи її колоподібними рухами проти годинникової стрілки. У разі потреби поверхню змочують водою.
Штукатурний розчин, нанесений на поверхню, залежно від того, який в'яжучий матеріал входить до його складу, твердне під дією повітря, вологи та інших факторів. Сила зчеплення розчину з поверхнею залежить від її шорсткості, властивостей в'яжучого матеріалу і тих хімічних процесів, які відбуваються на межі зіткнення розчину з поверхнею.
Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною або маховою щіткою, а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці — металевими або дерев'яними ящиками і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики влаштовують на колесах чи котках.
Дотримуючись технології, штукатурки можна наносити досить товстим шаром. Тому традиційно їх застосовують для усунення значних нерівностей поверхні (наприклад, штукатурка по цегельній кладці) або як необхідна конструктивна основа (наприклад, штукатурка по дерев'яних підставах). В результаті можна отримати досить рівну, але шорстку поверхню (міра шорсткості визначається розміром зерен наповнювача). Із-за шорсткості використання штукатурного шару як безпосередня основа перед фінішною обробкою досить утруднене, а деколи неможливо. Найбільш ефективним є комплексне використання технології штукатурних робіт з подальшим шпатльованням оштукатуреної поверхні.
У цьому випадку одержання ідеально гладкої (при необхідності відшліфованої) і рівної поверхні досягається найбільш простим способом. Найпоширенішими є два види штукатурок - цементні й гіпсові.Зі споживчої точки зору, їхня основна відмінність - у часі повного висихання. Як правило, для гіпсових штукатурок - це кілька доби (4-7). Цементним же штукатуркам для висихання й повного набору міцності потрібно не менш 24- 28 доби. Зменшити строки повного висихання штукатурної суміші складно. Використання спеціальних реагентів, прискорювачів схоплювання доцільно застосовувати тільки для спеціальних видів робіт в особливих умовах.
Цементну штукатурку доцільно застосовувати в тому випадку, коли необхідно одержати максимально міцне й довговічне покриття. Строк експлуатації якісної й правильно виконаної цементної - штукатурки багато десятиліть навіть в умовах перепадів температури й вологості. Відзначимо тут, що для тонкого вирівнювання цементної штукатурки, особливо у випадку недостатньої кваліфікації штукатурів, дуже ефективним є використання спеціальних цементно-полімерних складів - вирівнювателів. Це щось середнє між дрібною штукатуркою й великою шпаклівкою. Фракція (розмір заповнювача до 300 мікронів), час повного висихання (18-36 годин) і технологія ведення робіт у таких складів як у шпаклівки (простої нанесення шпателем, не потрібно перетирання), але вони погано або взагалі не шліфуються шкуркою.
Такі склади рекомендуються для застосування в підвалах, інших підсобних приміщеннях і для вирівнювання основи перед укладанням плитки. Одним словом, скрізь, де не потрібно ідеально гладкої поверхні й цілком достатньо дрібно зернистої основи із шорсткістю близько 300 мікронів.
Гіпсові штукатурки кращі в тих випадках, коли необхідно виконати роботу в найкоротший термін, за умови подальшої експлуатації тільки в умовах нормальної вологості й тільки усередині приміщень. Гіпсові системи зараз одержали велике поширення й у Росії, і на Заході саме у зв'язку з тим, що вони дозволяють значно скоротити строк провадження робіт. Відзначимо також, що застосування гіпсових складів дозволяє істотно спростити технологію. Гіпсову штукатурку можна наносити практично в один шар, проти необхідності нанесення цементної штукатурки в три послідовних шари - набризк, укривка й перетирання (тільки така технологія нанесення штукатурки є правильною). Оскільки штукатурний шар є основою для всіх наступних шарів (шпатлевочного й оздоблювального), саме "штукатурні" проблеми є найбільш частою причиною появи тріщин в оздоблювальному шарі. Ці проблеми є наслідком або неякісного штукатурного складу (неправильно підібраний гранулометрический склад наповнювача, перевищений вміст глинистих або органічних включень і ін. фактори), або порушення технології.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
