142787 (726750), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

5. Утопічні погляди на соціальну роботу.

Утопізм — філософське вчення про ідеальний суспільний лад, со­ціальну перебудову на основі справедливого перерозподілу.

Утопізм, зародження якого датують XIV ст. і який втратив свою популярність у XIX ст., привернув до себе увагу у 60—70-ті роки XX ст. Філософи та соціологи прагнули створити привабливу для широких мас лібе­рально-демократичну утопію як альтернативу марксиз­му з метою ідеалізації капіталізму, ринкових відносин або морального обґрунтування програми їх оновлення.

Філософією соціальної роботи у межах цієї концеп­ції є соціал-реформізм (течія у соціалістичному русі, яка заперечує необхідність класової революції, вважаючи, що за допомогою реформ, здійснюваних у межах закон­ності, можна побудувати державу загального добробуту і соціальної справедливості) та лібералізм (соціально-політична ідеологія, яка підтримує особисту свободу і обмежений контроль з боку уряду, систему вільного підприємництва і віру в права людей, які належать їм від народження і які не залежать від держави).

У науковому й буденному вжитку утвердилися такі поняття, як «гарне суспільство», «гарне життя», «гар­на людина».

Філософія утопізму тлумачить людину підневіль­ним суб'єктом, пояснює її невлаштованість об'єктивни­ми причинами (відсутністю необхідної освіти, низьким економічним статусом, негативним впливом суспільно­го середовища тощо). Сповідувана його прихильниками філософська позиція щодо презумпції невинності клієн­та змістила ціннісні орієнтації, стратегії розвитку про­фесійної соціальної роботи із соціальних реформ на со­ціальні акції, дії на захист вразливих груп.

Прихильники цих концепцій також чимало уваги приділяли ідеї вдосконалення і самовдосконалення міс­цевих територіальних громад.

Суттєво збагатила розуміння фахової соціальної ро­боти філософія професіоналізму, основою якої є гума­ністичні й ідеалістичні ідеали та принципи, орієнтація на задоволення потреб людини, розвиток її потенційних здібностей, підвищення добробуту, досягнення соціаль­ної справедливості.

Філософія професіоналізму — система ідей, згідно з якими соці­альна діяльність, пов'язана з людиною, завжди спрямована на створення і забезпечення ефективної взаємодії індивіда і сус­пільства, їх взаємну самореалізацію.

Ця філософська система налаштовує соціальну робо­ту на подолання об'єктивних для людини суспільних пе­решкод, створення для неї умов, які б сприяли менш бо­лісному освоєнню життєвих ситуацій. У зв'язку з цим ді­яльність соціальних працівників слід спрямовувати на підвищення здатності людей приймати рішення, долати проблеми, підтримувати зв'язок з життєвим світом сус­пільства (послуги, ресурси, допомога), бути залученими до соціальної політики суспільства. Справитися з цими завданнями можуть фахівці з науковим світоглядом, які володіють достатніми знаннями для всебічного, раціо­нального осмислення соціальної дійсності. Тому науко­вий світогляд є однією із необхідних умов професійної са­мостійності сучасних соціальних працівників.

В усі віки філософія переймалася проблемами розу­міння смислу життя. Попри те що ця проблема є преро­гативою теорії, роздумів і суперечок вчених, вона вини­кає у буденній свідомості й органічно входить в життє­діяльність (у т. ч. і соціальну) людини.

Життя людини залежить від цілей, прагнень, світо­відчуття і світосприйняття, якими воно наповнене, від способу входження в суспільні відносини, його особис-тісного буття. Невід'ємною умовою належного соціаль­ного самопочуття індивіда є повнота життя, відчуття особистої цінності, корисності. Повноту життя людина сприймає через взаємодію з іншими людьми, особливо коли переживає дискомфорт, болюче відчуття покинутості й самотності. Важливим соціальним чинником, змістоутворювальною основою щодо цілей і результатів життя, самоіснування як суб'єкта є діяльність особис­тості. Вона завжди супроводжується певною вербалізацією цінностей і ціннісних установок. Часто ці орієнта­ції стають мотивами діяльності особи, визріваючи під впливом існуючої моралі, правосвідомості, світорозу­міння. Наприклад, установка на працю може бути вті­лена у таких життєвих принципах: «жити, щоб труди­тися», «жити, щоб залишити про себе добру пам'ять», «жити, щоб своїм трудом приносити користь людям», «трудитися, щоб добре жити». Нерідко індивід є носієм декількох орієнтацій.

Для соціальних працівників важливі не проповід­ницька діяльність і пропаганда певних ідей, а допомога у створенні умов для самореалізації особи. Людина має бути для нього цікавою в її цілісності, єдності біологіч­них, психологічних і соціальних якостей. Погляд на неї як на біопсихосоціальний феномен має бути одним із визначальних принципів соціальної роботи.

Вагомий вплив на сучасну практику соціальної робо­ти у багатьох країнах справив постмодернізм — між­дисциплінарний інтелектуальний рух, що, сформував­шись у 50-ті роки XX ст., запропонував новий ракурс бачення, набір концептуальних підходів до соціокультурної реальності.

На відміну від позитивізму, який прагнув обґрунтува­ти системну єдність соціального світу, теоретики постмо­дернізму вважають, що особливостями сучасного світу є несхожість, розмаїття і саме це слід досліджувати. Особливостями постмодернізму є його еклектизм (поєд­нання різнорідних, органічно несумісних елементів), обстоювання рівноправності різних уподобань, стилів мислення, множинність стандартів, толерантність у ца­рині мистецьких смаків і поведінки, заперечення поді­лу на «високу» та «низьку» культуру тощо. Представ­ники постмодернізму обстоюють автономізацію куль­турної сфери від економічної та ідеологічної, кожна з яких, за їх аргументами, підпорядковується власній ло­гіці розвитку, притаманним саме її середовищу нормам, само детермінується, «самодозволяє» себе.

Ознаки плюралізму простежуються у розгортанні нового світу прагнень, цінностей, нових форм соціаль­ної організації та поведінки, передусім у сферах спожи­вання, дозвілля, приватного життя, в утвердженні ідеї рівності різних культур і дискурсів (сукупності вислов­лювань, що стосуються певної проблематики, розгляда­ються у зв'язку з нею), відході від одновимірної, універ­сальної системи ідентифікації, що ґрунтується на раціо­нально свідомій організації людської життєдіяльності. Для теоретичних положень постмодернізму характерна зміна сенсових орієнтирів, способу формування соціаль­ного мислення, вихідних принципів тлумачення со­ціуму.

У постмодерному контексті філософія соціальної ро­боти постає як система філософських ідей про страж­денну людину та її життєвий світ. А культура постмо­дернізму відрізняється від природно-наукової культури визнанням унікальності кожного людського життя, не­повторності життєвих подій, множинність істин.

Певний вплив на зміст соціальної роботи справила філософська концепція деконструкції суспільства — стратегія постструктуралістського критицизму, яка пе­редбачає певну деструкцію (порушення структури) і ре­конструкцію (докорінну перебудову) феномену з метою його спростування. Безперечно, кожна людина потре­бує певного структурування в житті, адже структура за­безпечує необхідні для неї відносно незмінні орієнтири. З цього приводу сучасний британський філософ Олвін Тоффлер у своєму філософському бестселері «Третя хвиля» зауважував: «Сьогодні раптова зміна основних соціальних принципів, плутанина ролей, відмінностей у суспільному становищі та ліній поведінки влади, за­нурення в бліп-культуру, а також розвал великої систе­ми мислення, виробничої сфери зруйнували образ світу більшості з нас, що зберігався у наших головах. Як нас­лідок, більшість людей, оглядаючи світ навколо себе, бачить сьогодні тільки хаос. Вони потерпають від по­чуття особистого безсилля і безглуздя». Такі нові уста­новки, підвищена стресовість і невдоволення своїм ста­новищем не можуть залишатися поза увагою соціаль­них працівників.

Роль філософії в загальнокультурній і професійній підготовці соціальних працівників багатогранна. Крім продукування знань про різноманітні аспекти поведін­ки людини і функціонування суспільства, вона виховує здатність до рефлексії та саморефлексії, тобто вміння піддавати мисленнєвому аналізу різні аспекти дійснос­ті, насамперед власну поведінку, почуття й емоційні прояви. Філософія надає правильний вимір роздумам і судженням соціальних працівників, допомагає оволоді­ти логічним інструментарієм для адекватної оцінки сві­ту і місця людини в ньому.

Використана література

1. Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. — М.: Академический проспект, 2001.

2. Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посібник. — К.: Ун-т «Україна», 2004.

3. Философия социальной работы / Под ред. В. И. Митрохина. — М.,1990.

4. Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие. — М.: ВЛАДОС, 2001.

5. Шанин Т. Социальная работа как культурный феномен современ­ности // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. — М.: Аспект Пресс, 1997.

Характеристики

Список файлов реферата