142633 (726676), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В таких суспільствах визначальним фактором розвитку виступало сільське господарство, а головними соціальними інститутами були церква та армія.

Більшість населення живе в сільській місцевості. Знаряддя праці прості.

В процесі виробництва як джерело енергії використовується головним чином фізична сила людей і тварин.

Виникають міста, де концентрується торгівля, ремесло та з'являються перші мануфактури. Значна частина населення вперше в історії людства не бере безпосередньої участі у виробництві засобів існування.

Виникає сфера дозвілля, розваг, професіоналізується мистецтво. Розширюється сфера товарно-грошових відносин, але переважає натуральний обмін, бартер.

Започатковується розвиток професійних армій. Існує окремий спеціалізований апарат управління на чолі з правителем (царем, імператором). Високі державні посади мають право обіймати виключно представники "правлячого класу". Чітко виражений поділ на аристократію та решту населення.

В соціальній структурі переважають приписані (аскриптивні) статуси. Між соціальними верствами існують бар'єри, які неможливо або складно подолати. Соціальна мобільність практично відсутня.

Особистість має маловаріантний рольовий набір. Поведінка індивіда регламентується звичаями, традиціями, жорстко контролюється соціокультурним середовищем.

Тип сім'ї – патріархальна.

В індустріальних суспільствах економіка базується на машинних технологіях, а тенденції розвитку визначає промисловість.

Виникли в XVIII ст. в Європі в результаті промислової революції. За розмірами більші ніж традиційні. Виникає машинне виробництво. Розповсюджується виробництво товарів масового споживання, яке поєднується із складною системою розподілу праці серед членів суспільства. Відкриті до інновацій. Починається активне застосування знеособлених джерел енергії (пари, електрики, атому тощо). Досягнення науки застосовуються для покращення методів виробництва. Ускладнюються технології. Процес виробництва та управління механізується і автоматизується.

Вже на перших етапах індустріалізації виробничі процеси знайшли мілітаризоване застосування, що докорінно змінило характер і спосіб ведення війн. Високий рівень розвитку засобів зв'язку і транспорту, які стають набагато швидшими та ефективнішими.

Виникає класова система стратифікації. В соціальній структурі переважають досягненні статуси. Спостерігається високий рівень соціальної мобільності.

Відбувається урбанізація – зростання долі населення міст та поширення міського способу життя на всі верстви населення. Міста стають самодостатніми утвореннями.

З’являються десятки тисяч нових професій. Зростає престиж промислової праці, а сільськогосподарської праці – знижується.

Розширюється економічна самостійність та політичні свободи громадян. Окрема людина стає самостійним суб'єктом політичного життя. Індивіди одночасно є включеними до декількох соціальних спільнот та організацій. Рольовий набір особистості стає поліваріантним.

Особливу роль у життєдіяльності суспільства починають відігравати засоби масової інформації.

Індивідуалізм, прагматизм, утилітаризм стають принципами, що визначають поведінку та вчинки

Тип сім'ї – сучасна.

Для постіндустріального суспільства особливого значення набуває теоретичне знання, інформація та університети, наукові центри, дослідницькі лабораторії як місце, де знання виробляють.

Виникли на думку багатьох фахівців у 70-ті роки ХХ ст. у найбільш розвинених країнах, наприклад, США та Японії.

Переважає інформатика та сфера послуг. Теоретичне знання набуває великого соціального значення, виступаючи в якості головної направляючої сили соціальних змін.

Знання та технічна компетентність стають обов’язковою умовою входження до еліти суспільства.

В організації та обробці інформації центральну роль відіграють комп’ютерні технології. Відбувається поєднання комп’ютерної та комунікаційної технологій.

Показником рівня економічного розвитку вважається відсоток наукових та технічних працівників до загальної кількості робочої сили, а також обсяг затрат на науково-дослідницькі розробки.

В соціології досить поширеним є також поняття сучасне суспільство, яке охоплює індустріальне та постіндустріальне суспільства, і розглядається як таке, що приходить на зміну традиційному суспільству. Треба зазначити, що саме поняття сучасність не тотожне поняттю наш час.

4. Тенденції розвитку суспільства: модернізація, інформатизація, глобалізація

Серед найважливіших тенденцій у розвитку сучасного суспільства слід зазначити модернізацію, інформатизацію та глобалізацію.

Спроба визначити і проаналізувати тенденції розвитку суспільства призвели до виникнення теорії модернізації, згідно з якою всі суспільства втягнуті в єдиний, універсальний процес сходження людства від дикості до цивілізації.

Модернізацією називають перехід від доіндустріального до індустріального суспільства, що розтягнутий в часі та поширюються на всі сфери суспільного життя.

Модернізацію поділяють на органічну та неорганічну. Органічна модернізація уявляє собою момент власного розвитку суспільства і підготовлена всім попереднім ходом еволюції. Починається не з економіки, а з культури, із змін в суспільній свідомості, світогляді, способі життя людей. Приклад: Англія XVIII ст. в момент переходу від феодалізму до капіталізму.

Неорганічна модернізація – це відповідь на виклик ззовні, з боку більш розвинених країн. Здійснюється з метою подолання відсталості шляхом купівлі закордонного обладнання, технологій, запрошення фахівців, реорганізації виробництва, системи управління на зразок закордонних. Приклад: Японія XIX-XX ст.

На думку авторів теорії модернізації, вона має дати пояснення, яким чином країни, що запізнюються в своєму розвитку, можуть досягти сучасної стадії і увійти в світове товариство.

Критики цієї теорії вказують на те, що модернізація базується на досвіді розвитку західних суспільств і тому є моделлю розвитку, яка базується на етноцентризмі. А також модернізація не завжди веде до піднесення індустрії і рівномірного розподілу соціальних благ, оскільки є нерівномірним процесом, який може породжувати попадання суспільства у зовнішню залежність.

Інформатизація передбачає якісні зміни місця та ролі в суспільстві новітніх засобів обчислювальної техніки та телекомунікацій за рахунок їх інтенсивного використовування в таких важливих сферах, як виробництво, управління, фінанси, наука, освіта, медицина, сфера послуг, навіть побут.

В процесі інформатизації створюється єдине інформаційне середовище, яке дозволяє надавати різноманітні інформаційні послуги, робить можливим доступ до інформаційних ресурсів суспільства, знімає обмеження у циркулюванні інформації.

Головною метою інформатизації є вдосконалення та підвищення ефективності життєдіяльності суспільства, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей людини.

Для характеристики сучасних економічних, політичних, соціальних, торгових, фінансових, транспортних, міграційних, інформаційних, комунікативних та інших всеохоплюючих процесів соціологи та представники інших суспільних наук використовують термін глобалізація.

Деякі дослідники вважають, що термін глобалізація прийшов на зміну таким поняттям, як взаємозалежність та інтернаціоналізація, і характеризує принципово новий етап розвитку міжнародних відносин в економічній, політичній та соціальній сферах.

Глобалізація передбачає інтенсивне співробітництво у галузі всесвітнього розподілу праці між дешевим масовим виробництвом та забезпеченням послуг і високими технологіями та інноваціями. Державні кордони в умовах глобалізації виглядають чимось архаїчним.

Термін глобалізм вперше з’явився у словниках на початку 60-х років ХХ ст. і на сьогоднішній день однозначного визначення глобалізації в науковій літературі немає.

Глобалізація – це історичний процес зближення націй та народів, між якими поступово зникають традиційні кордони і людство перетворюється в єдину взаємозалежну економічну, фінансову, комерційну, електронну систему.

Глобалізація робить неможливим для окремих націй підтримувати незалежні економіки, форми правління і соціальні структури. Відбувається підвищення ролі транснаціональних корпорацій (ТНК), які інтегрують економічну діяльність у світовому масштабі і на долю яких зараз припадає приблизно третина виробництва промислової продукції і 40% світового товарообігу. Підвищується мобільність капіталу, робочої сили, інформації та ідей. Як результат утворюється планетарний інформаційний простір зі світовим виробництвом, що функціонує глобально, формується глобальне (наднаціональне) суспільство.

У другій половині ХХ ст. матеріалізувалося поняття глобальна політика. Це відбулося, коли в орбіту міжнародних відносин були втягнені майже всі держави світу. Нині національні держави ще залишаються головними акторами на міжнародній політичній арені, але під впливом економічної інтеграції виникають різноманітні форми глобальних політичних об'єднань і союзів.

Процес становлення єдиного взаємозалежного світу, тобто становлення глобального суспільства, потребує управління глобальними зв’язками та процесами, утворення всесвітнього (наднаціонального, наддержавного) уряду. Таких структур управління, які не належать жодній країні та функціонують згідно власним соціальним законам, на Заході вже досить багато. Їх значення в усіх сферах міжнародного життя є настільки істотною, що важко взагалі уявити світ без ООН, НАТО, ЕС, ВБ, МВФ, ЮНЕСКО, СОТ тощо.

В умовах глобалізації правила гри у світі встановлюють найбільш розвинені і могутні країни, вимагаючи від інших добровільно чи примусово підкорятися.

Ті процеси, що ведуть до інтеграції, водночас породжують нові форми нерівності, світового панування, поляризації світу на багаті та бідні суспільства, на країни золотого мільярду на чолі з США та периферією. Зараз золотий мільярд споживає за оцінками вчених 75% всіх світових ресурсів. Доходи 20% найбагатших і 20% найбідніших співвідносяться як 60:1.

Зрозуміло, що глобалізація є далеко неоднозначним і суперечливим процесом, що містить глобалізм і антиглобалізм, інтеграцію і суверенізацію, світове панування і національний, релігійний радикалізм, співпрацю і протистояння одних суспільств у відношенні до інших.

Різні аспекти глобалізації залишаються предметом гострих дискусій в академічних колах, але більшість західних науковців визнає, що, по-перше, глобалізація охоплює переважно взаємопов’язані економіки Європи, Північної Америки та Японії. По-друге, в умовах глобалізації розрив між багатою Північчю та бідним Півднем скорочується для обмеженої кількості країн та зростає для більшості інших. По-третє, роз’єднання держав не є життєздатною стратегією.

За І. Валлерстайном, одним з найвідоміших дослідників глобалізації, сучасний світ має три складові:

• центр, або ядро. До нього належать високорозвинені країни Західної Європи, США, Канада, Японія та Австралія. Ядро характеризується наявністю сильної держави та вільної робочої сили, домінує в світовій економіці та експлуатує країни, розташовані за його межами, що дозволяє країнам ядра підтримувати та зберігати своє багатство, владу, вплив.

• напівпериферія (середній рівень доходу на душу населення). До неї належать країни, що досягли помірного рівня індустріалізації та загального розвитку. Лідерами серед напівпериферійних країн вважають чотирьох малих драконів (Південна Корея, Тайвань, Гонконг тощо) та ряд нових індустріальних країн (Бразилія, Мексика, Малайзія тощо). Напівпериферія може утворюватися за рахунок витіснення країн із ядра, а також за рахунок переміщення із периферії в результаті геополітичних та геоекономічних змін.

• периферія. Це найбідніші, дуже слабкі та найменш індустріально розвинені країни, сконцентровані, головним чином, в Азії, Африці та Латинській Америці. Країни периферії мають слабкі держави, різні форми невільної робочої сили, натуральне господарство. Вони забезпечують сировинними матеріалами країни ядра та інтенсивно експлуатуються ними. Витрачаючи ресурси, що не поновлюються, країни цієї групи звужують свої перспективні можливості економічного розвитку.

Серед багатьох наслідків глобалізаційних процесів, що досліджують фахівці з даної проблематики, слід звернути увагу на маргіналізацію особистості. Глобалізація викликає не лише стрімке переміщення капіталу, інформації, ідей, а й людей (як окремих особистостей, так і великих соціальних груп), тобто спостерігається активізація міграційних процесів у світовому масштабі. Формування об'єднаних регіональних ринків праці, пошук кращої долі, війни та конфлікти, природні лиха тощо стимулює значні потоки мігрантів. Наприклад, тільки Канада щорічно приймає понад 200 тис. легальних мігрантів із різних країн світу, а США – близько мільйона. За період з 1992 по 2010 роки кількість біженців з районів війн та конфліктів складала за офіційними даними приблизно 300 млн. осіб. На думку фахівців, міграційний процес має тенденцію до зростання.

Маргінальне становище особистості в суспільстві породжується переходом у нові культурні, морально-психологічні, соціально-правові, економічні умови та труднощами адаптації до них (труднощі освоєння нових норм, цінностей, пристосування до нового способу життя, проблеми професійного самовизначення). Маргіналізація відбивається на свідомості особистості, призводячи до зміни і навіть втрати ідентичності.

Проблему збереження релігійної та національної ідентичності відносять до числа найскладніших питань, що обговорюються у контексті глобалістики. Більшість дослідників визнають, що у ментальній сфері порівняно з іншими сферами процес глобалізації плине найповільніше, але це не виключає соціокультурної уніфікації, яку спричиняє глобалізація.

Глобальною стає загроза екологічної катастрофи, яка може статися, ще до того, як буде реалізована концепції сталого розвитку, стрижнем якої є примирення економіки та екології.

Створення глобальної інформаційної мережі принципово змінило уявлення про закономірності часово-просторового переміщення інформації. Країни, що відстають від цих технологічних інновацій, опиняються на позиціях світових аутсайдерів.

Глобалізація суттєво вплинула на процеси виробництва, проведення досліджень та наукових розробок, що, у свою чергу, привело до структурних та організаційних змін у системі вищої освіти, до виникнення "ринково орієнтованих" університетів, використання в їхній діяльності ринкової та бізнесової практик. Вища освіта змушена пристосовуватися до соціальних та економічних умов, що викликані глобалізацією.

Глобалізація сприяє зростанню міжнародної складової в діяльності університетів – залученню іноземних студентів і викладачів, певній уніфікації навчальних програм, розширенню міжнародної співпраці вузів, їх міжнародній комерційній діяльності, розповсюдженню програм дистанційного навчання за кордоном через Інтернет, створенню віртуальних університетів тощо.

На думку фахівців, в умовах глобалізації світової економіки та розвитку міжнародної конкуренції інвестиції в освіту з метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів стали життєво важливими для майбутнього економічного зростання.

Зрозуміло, що сказане вище вкрай актуально для України, бо саме в умовах формування нової глобальної системи координат Україна має знайти своє місце. Необхідними є визначення Україною стратегії свого економічного розвитку та пріоритетів в світовій економічній системі, своїх стратегічних партнерів і союзників, з’ясування своїх національних інтересів та розробка механізму їх реалізації.

Характеристики

Список файлов реферата