142632 (726675), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Категорія "^оцігипде відтвргіетія" акцентує увагуна здатності творчої діяльності людини виробляти не лише якийсь результат, але й постійно зберігати, відновлювати, підтримувати, відтворювати умови, засоби і цілі життєдіяльності людей, всю систему соціальних відносин. Саме поняття “відтворення” означає, що якийсь об’єкт (явище) успішно відтворюється і розвивається за рахунок зв’язків і обміну із зовнішнім середовищем. Процес виробництва є безперервним, тобто він періодично знову й знову відбувається в одній і тій же стадії. Тому будь-який суспільний процес виробництва, який розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, є в той же час процесом відтворення. Оскільки середовище може бути відносно незмінним, або змінюватися, то й відтворення може здійснюватися або як інваріантне, або як перетворююче об’єкт від циклу до циклу, аж до зміни його сутнісних властивостей.

Діяльність індивіда об’єктивно і суб’єктивно сфокусована у двох напрямках: відтворення самого себе як особистості і відтворення суспільних відносин. Вона є невід’ємною від процесу демографічного відтворення і приймає форму соціально-демографічного відтворення, яке забезпечує підготовку нових поколінь до виконання суспільне необхідних економічних та інших функцій. Тому в ньому виділяють такі складові, як демографічне, професійно-кваліфікаційне, статусне, культурне і т.п. відтворення.

Фактори соціального відтворення( три групи):

- фактори впливу макросередовища - розвиток інституціональної структури (інститути освіти, виховання, професійної підготовки, охорони здоров’я, побутового обслуговування), інститути накопичення, відтворення і передачі інформації, які забезпечують діяльність членів суспільства інформацією, що дозволяє здійснювати самовідтворення нових поколінь;

- фактори впливу мезосередовища – (система робочих місць і соціальна інфраструктура міста, система місцевого управління і т.д.), тобто це територіальне середовище безпосереднього відтворення індивіда;

- фактори впливу мікросередовища-, тобто ті, які безпосередньо визначають життєвий шлях сім’ї, сусідство, дружні контакти та інші асоціації.

Типи соціального відтворення:

- деструктивне;

- просте (статичне);

- інтенсивне.

Для простого (статичного) відтворення характерне зростання відповідальності за відтворення цілого, тобто зростаюча увага людини до себе як до суб’єкта відповідальності, кваліфікації, напруженого суспільного відтворення.

Для деструктивного відтворення характерно відставання особистісної культури індивіда від зростання складності суспільного відтворення.

Перехід від простого і деструктивного відтворення в інтенсивне не відбувається автоматично, але вимагає постійної напруги суб’єкта відтворення, досягнення прогресивних інновацій.

Соціальна трансформація - процес внутрішніх змін суспільства, внаслідок яких долається втрата ним рівноваги, межа крайньої соціальної напруги, досягається новий, більш диференційований і більш високий рівень впорядкованості і організованості у всіх основних сферах життєдіяльності.

Саме ці ознаки трансформації і відрізняють її від реформ, які завжди є. оновленням або зміною становища без принципового зламу. Реформи, що відносяться, як правило, до часткових змін суспільства і мають справу головним чином з процесами на технічному, соціально-технічному і в меншій мірі на рівні суспільних проблем, які стосуються життя суспільства в цілому.

Трансформаційний процес, включає в себе ряд стадій:

- соціальну діагностику(тобто об'єктивну характеристику дійсності, її коренів в минулому, можливостей і шляхів її виходу із кризової ситуації);

- переоцінку існуючого стану суспільства як кризового і оцінку сутності, змісту і масштабів кризи, яка має системний характер;

- демонтаж старої системи, ліквідація її наявних невідповідностей існуючому рівню суспільного розвитку і його тенденціям;

- нове самовизначення суспільства, висування і обґрунтування шляхів подальшого розвитку.

Трансформаційний процес охоплює всі сфери суспільного життя -економіку, політику, соціальну структуру, культуру, в той же час розпадається на ряд послідовних трансформаційних станів, кожний з яких являє собою реально досягнуті переміни в конкретний відрізок часу.

- зміни політичної і державної системи (відмова від монополії однієї партії, деетатизація суспільного життя, створення парламентсько-президентської республіки західного типу, загальна демократизація суспільних відносин);

- оновлення економічних основ суспільної системи (відхід від централізованої економіки з її розподільчими функціями, перехід до економіки ринкового типу в ході роздержавлення власності і приватизації і введення "вільних цін");

- відмова від соціалістичної "всезагальності праці", ліквідація системи "соціального утриманства" з одночасним проголошенням соціальних ліберально-демократичних свобод, зміна духовно-церковних орієнтирів суспільного розвитку;

- слідування вимогам світового ринку, що передбачає пошук нових форм зовнішньоекономічної діяльності, переструктурування економіки (в тому числі й проведення конверсії).

Складність процесу трансформації полягає в тому, що відсутня якась оптимальна модель(технологія) трансформаційних змін. Існує декілька підходів до подолання старої системи і входження в нову. Тож не випадково країна мусить сама розробляти політику перетворень, використовуючи досвід інших.

Соціальний прогрес. Під прогресом (лат. progresus - рух вперед, успіх) зазвичай розуміють тип, напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш вдосконаленого до більш вдосконаленого.

Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементі в, структури та інших параметрів об’єкта, що розглядається. Поняття прогресу співвідноситься з поняттям регресу.

Нині існує декілька концепцій суспільного прогресу, кожна з яких по-своєму тлумачить його природу. В основному тут протиборствують ідеї економічного, технологічного і культурологічного детермінізму. Реалістичне уявлення і пояснення історії і суспільного прогресу передбачає діалектичне врахування всіх типів детермінізму.

Суспільний прогрес має як загальний прояв (зокрема, загальний поступ людства до його загальної мети - створення всесвітньо-цивілізованої людності), так і правові моменти такого прояву, що носять або регіональний характер (коли мова йде про конкретне суспільство деякої країни чи групи країн), або характеризують окремі сфери суспільного життя (прогрес в галузі освіти, науки).

Слід зауважити, що попередні норми суспільного життя та розвитку не зникають повністю, а якби вдруковуються в структуру сучасного суспільства і довший час співіснують.

Суспільний прогрес віддзеркалює загальну лінію розвитку суспільства, яка не виключає можливість тимчасових і часткових історичних поворотів, зламів і зигзагів, застоїв, тупикових ситуацій і навіть відступних рухів, за гибелі окремих цивілізацій і т.д.

Поняття регресу означає протилежний прогресові процес руху від вищого до нижчого, деградацію. Він, як правило, охоплює не все суспільство, а лише окремі його сфери (економічну, технічну, культурну, моральну і т.д.). Він може бути швидким або тривалим, мінливим або обов’язковим, змінювати долю людей одного покоління, або навіть декількох поколінь. Регрес, уражаючи окремі соціальні інститути, структури, не зупиняє загальний розвиток суспільства за висхідною лінією до безперервного вдосконалення своєї організації.

Соціальний розвиток. Поняття розвитку є інтегральною характеристикою всіх об'єктів, яким притаманна зміна. Це поняття стає важливою категорією багатьох наук, в тому числі і соціології. Без цього поняття практично неможливо зрозуміти і пояснити ті процеси, які відбуваються в окремих соціальних структурах, в суспільстві в цілому.

Під розвитком розуміють незворотню, закономірну, направлену зміну матеріальних і ідеальних об’єктів. Саме наявність цих трьох властивостей відрізняє процеси розвитку від всіх інших змін:

- зворотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій);

- відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу;

- за відсутності направленості зміни не можуть нагромаджуватись, і тому процес позбавляється характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозв’язаної лінії.

В результаті розвитку виникає новий якісний стан об’єкта, який виступає як зміна його складу або структури (тобто, виникнення, трансформація або зникнення його елементів і зв’язків).

Нині немає нестатку поглядів відносно процесів соціального розвитку. Для одних історія сприймається як хаос випадкових акцій, для других - як жорстке детермінована система, в якій все визначено Богом або незворотнім законом. Для одних вирішальна роль в історії належить окремим особистостям, для других - народним масам. Одні оптимістично сповіщають всіх і вся, що саме їх теоретична схема є справжнього картиною суспільного розвитку, другі песимістично-суб’єктивістськи оцінюють процес пізнання і ставлять під сумнів можливість пізнати соціальні закони.

Нагромаджений соціологією матеріал підтверджує складний і неоднозначний характер процесів розвитку та їх механізмів. Практика соціальних рухів підтверджу є, що загальна висхідна лінія розвитку є результатом складної діалектичної взаємодії таких протилежностей, як змінне і незмінне, позитивне і негативне, раціональне і ірраціональне, прогресивне і регресивне, безперервне і перервне, стихійне і закономірне.

П. ЛІТЕРАТУРА.

1. Вебер М. Основные социологические понятия //Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

2. Дюркгейм Е. Соціологія і соціальні науки //Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 5.

3. Иванов В.Н. Социология сегодня. – М., 1989.

4. Краткий словарь по социологии. – М., 1989.

5. Піча В.М. Соціологія. – К., 2000.

6. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. – М., 1995.

7. Смелзер Н. Социология. – М., 1994.

8. Соціологія. – Київ-Харків, 1998.

9. Соціологія. – К., 1999.

10. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. – К., 1998.

11. Тадевосян З.В. Словарь-справочник по социологии и политологии. – М., 1996.

12. Тощенко Ж.Т. Социлогия. – М., 1994.

13. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.

14. Якуба Е.А. Социология. – Харьков, 1996.

Характеристики

Список файлов реферата