142523 (726636), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Інтелігенція – соціальна група людей складної розумової праці з наявною середньою професійною або вищою освітою (інженери, науковці, педагоги, медики, діячі культури і мистецтв, військові).

Підприємці – власники засобів виробництва, які функціонують як його організатори і займаються діяльністю з метою отримати прибуток на власний ризик.

Суспільство можна поділити на соціально-територіальні спільності. Це мешканці населених пунктів (сіл, селищ, міст), окремих адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів), сільське і міське населення в цілому. Через нерівномірний економічний розвиток різних регіонів, населення цих регіонів відрізняється рівнем життя, умовами праці, побуту. Відповідно політичні уподобання населення теж відрізняються.

Сучасне суспільство не є сталим і закритим, в ньому постійно відбувається переміщення індивідів на позиції з більш високим престижем, прибутком, владою, освітою і навпаки. Такий рух досягається в наслідок розширення каналів мобільності, тобто шляхів соціальної циркуляції.

Соціальна мобільність — це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств або прошарків до інших, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх індивідуальних якостей та соціальних умов, статусом.

Соціальна мобільність поділяється на — горизонтальну та вертикальну.

Горизонтальна мобільність — це перехід індивіда або соціальної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.

Вертикальна мобільність — це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціальної групи з однієї соціальної верстви на більш високий або більш низький рівень. Вертикальна мобільність поділяється на індивідуальну і групову та висхідну і низхідну.

Становлення соціальної групи - це тривалий і складний процес, пов'язаний із усвідомленням свого стану, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості і норм поведінки.

Такі соціальні групи, як соціально-класові спільноти (класи, верстви, соціальні прошарки): соціально-демографічні спільноти (чоловіки, жінки, діти, батьки і т.д.); етносоціальні спільноти (нації, народності, племена, національності і етнографічні групи): соціально-територіальні спільноти (місто, село, регіон): соціально-професійні спільноти (інженери, вчителі, металурги) та інші і формують соціальну структуру суспільства.

Більшість учених-політологів розглядають стратифікацію як відмінність між політично домінуючими групами (елітами) та масами. Вертикаль політичної піраміди вибудовується крізь призму належності до певних політичних сил, а головним критерієм виокремлення тієї чи тієї політичної страти є рівень володіння владою.

Наведімо погляди деяких учених на проблему політичної стратифікації.

В. Парето і Г. Моска вважали, що політична стратифікація зумовлена біологічною неоднорідністю, оскільки не всі люди від народження мають елітарні психологічні якості. Проте внаслідок соціальних умов тільки частина з тих, хто від народження наділений такими якостями, домагаються керівного становища. Результатом цієї суперечності між психологічними якостями людей та вимогами соціальної структури є циркуляція еліти. Ці дослідники дійшли висновку, що політична стратифікація — це відмінність між політично домінуючими групами й масами. Нерівність та мобільність — нерозривно пов'язані аспекти одного явища — циркуляції індивідів між правлячим (елітою) та нижчим (пасивними підлеглими) класами, причому без цієї мобільності стабільність політичної системи та правлячої еліти неможлива.

Німецький учений К. Маркс критерієм вертикального розшарування суспільства вважав володіння власністю. За його теорією, стратифікаційна (соціальне-класова) структура суспільства зводиться до двох рівнів (класів): класу власників (рабовласників, феодалів, буржуа) та класу, позбавленого власності на засоби виробництва (рабів, пролетарів або тих, хто має на неї обмежені права). Відношення до власності визначає всі наступні засоби класів, тобто стратифікація — це результат дефіциту економічних ресурсів. Саме з класами марксизм та сучасний західний неомарксизм пов'язують соціальну диференціацію та її політичні наслідки: клас, який домінує щодо власності, є домінуючим і політичне. Як правило, такі теорії виокремлюють два основних класи, відносини між якими в антагоністичному суспільстві визначаються експлуатацією та боротьбою. Всі інші класи й соціальні групи є проміжними.

Характеризуючи класи, М.Вебер ураховував не тільки відношення до засобів виробництва, а й розміри багатства, доходів, рівень освіти, юридичні привілеї та інші ознаки, характерні для певного способу життя, а також почуття належності до тієї чи тієї групи. При цьому розглядав не тільки об'єктивні соціальні показники, а й соціальні самооцінки, які охоплюють різні ціннісні орієнтації. Відносини між класами не зводяться до боротьби за владу та до експлуатації власниками засобів виробництва виробників матеріальних благ. Класи можуть мати впливові зв'язки, спільні інтереси в політиці та будувати свої відносини на принципі співпраці. Вебер виокремив три аспекти соціальної стратифікації — економічний, соціальний та політичний, які дають можливість схарактеризувати три джерела політичної влади.

Перший аспект, пов'язаний з поняттям «клас» , відображає економічні відмінності між людьми. Класова належність визначається не тільки контролем над засобами виробництва, а й економічними відмінностями, які не випливають із відношення до власності, наприклад персональними та кваліфікаційними.

Другий аспект стратифікації представлений поняттям «статусу» , який залежить від поваги та престижу, здобутих індивідом у певному співтоваристві. Статус може характеризувати об'єктивні можливості індивіда у досягненні життєвого успіху, наприклад, отримання високого доходу не завжди залежить від наявності власності (лікар, адвокат). Водночас він дає суб'єктивну оцінку соціального становища, тобто важливе значення має самоідентифікація та зіставлення свого соціального становища з соціальним становищем інших груп та індивідів. Статус виражається і підтримується через таку практику виключення, як брак, умовності і звичаї, загальні умови життя.

Будь-яку соціальну позицію індивід займає в результаті особистих досягнень у відкритій формальній або ринковій конкуренції з іншими. Позиція, наприклад, викладача університету, лікаря або автомеханіка звичайно займається в результаті конкурсного іспиту, після успішного виходу на ринок праці. Такий статус називають досягнутим.

Статус, що часто досягається, протиставляється приписуваному статусу - соціальній позиції, в яку індивід поміщений або по народженню, або по положенню сім'ї батьків; вона не може бути змінена унаслідок особистих досягнень. Прикладом є статуси, що витікають з приналежності до раси, етносу, підлоги.

Третій аспект - джерелом влади можуть бути як класові характеристики, так і статусні позиції, а також інститути, що визначають належність людей до партій, профспілок, релігійних конфесій тощо. Ці інститути характеризують третій аспект стратифікації, виражений поняттям «партія» , тобто група людей, які мають спільні цілі та інтереси, наприклад релігійні або національні.

Кожна людина займає одночасно декілька позицій в суспільстві. Наприклад, мужчина може бути художником, інженером, чоловіком, батьком. Соціальна позиція, яка пов'язана із певними правами і обов'язками, називається статусом.

Приписані статуси - це такі статуси, які інколи вже визначені від народження. Наприклад, расова приналежність, стать, етнічне походження, місце народження, прізвище родини. Досягнутий (набутий) статус визначається тим, що людина здійснила в своєму житті. Статус композитора досягається внаслідок створення нових музичних творів, статус студента - після вступу у вищий чи середній спеціальний навчальній заклад.

Роллю можна називати ту очікувану поведінку, яка обумовлена статусом певної людини. Кожний статус включає ряд ролей. Наприклад, людина, яка має статус викладача по-різному веде себе із студентами, іншими викладачами, з представниками міністерства чи ректором. Сукупність ролей, щ відповідають даному статусу, називається рольовим набором.

В суспільстві існує величезна кількість формальних ролей. Кожна людина може грати різні ролі: студента, спортсмена, члена профспілки, виборця і т.д.

Соціолог Т.Парсонс здійснив систематизацію соціальних ролей, виходячи із таких основних характеристик:

• деякі ролі вимагають емоційної стриманості, в той час як інші дозволяють відверте вираження почуттів;

• деякі ролі приписані, а бувають досягнуті;

• деякі ролі передбачають спілкування з людьми за формальними правилами, інші дозволяють встановлювати неформальні, особисті відносини;

• різні види ролей пов'язані з різною мотивацією.

Коли людина стикається з протилежними вимогами двох чи більше несумісних ролей, виникає рольовий конфлікт. Суперечливі вимоги, які пред'явлені однією і тією ж роллю, можуть стати причиною рольові напруги, існує декілька способів подолання рольового конфлікту: вважати деякі ролі більш важливими, ніж інші, розділяти дім та місце роботи, а також свої ролі в них; розряджати конфліктну ситуацію допомагають жарти та гумор.

Виконання певних соціальних ролей і передбачає належність індивідів до тих чи інших соціальних груп чи спільнот.

Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.

Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення — здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам. В Україні, що будує ринкову економічну систему, відбувається зміна соціальної структури суспільства через формування верств населення відповідно до нових майнових та суспільних відносин. Можливі два альтернативні напрями соціальних змін: формування середнього класу, як основного прошарку населення, або утворення суспільства з двома основними соціальними групами: багатими і бідними. Перший напрямок - це рух по так званому європейському шляху, другий - по латиноамериканському.

Ознаками середнього класу в суспільстві є: активна життєва позиція громадян, що самостійно забезпечують добробут своїм родинам; існування внутрішніх джерел інвестування (бізнес, житло, освіта); висока платоспроможність населення, збільшення зайнятості; демократичні принципи управління. Натомість поляризоване суспільство означатиме концентрацію капіталів і влади в руках обмеженого кола осіб, безконтрольність влади, масову бідність, корупцію.

Приналежність до українського середнього класу визначається за такими ознаками: рівень доходів, власність, високий рівень професійно-освітньої підготовки, ідентифікація себе з середнім класом.

Середній клас — це не лише економічно незалежні люди, які мають власну справу. Це ті, хто активно втручається в суспільно-політичне життя. Вони самі вирішують, до чого застосувати свій хист, вони — господарі власної долі.

В цілому середній клас задоволений своїм становищем, має пристойний рівень життя, його влаштовує існуючий порядок речей і цінностей. Йому є що втрачати, тому він проти будь-яких радикальних змін, суспільних потрясінь і соціальних експериментів.

Саме ці люди, уникаючи як крайнього лівого, так і крайнього правого флангів, є рушійною силою сучасної політичної системи. Лише вони здатні стабілізувати соціальну ситуацію в країні. Як основний платник податків, середній клас формує державний та місцевий бюджети, визначає споживчу поведінку населення, забезпечує інвестиційний потенціал, визначає поведінку електорату, формує моральні стандарти суспільства. Вони — основні наймачі всіх держструктур, а тому мають право за свої податки вимагати у держави виконання її зобов'язань перед народом. Отже, формування середнього класу — це шлях до створення матеріальної бази соціальних програм і побудови громадянського суспільства.

Висновки

Таким чином, основою соціальної стабільності в сучасному світі є потужний і численний середній клас - головна складова громадянського суспільства. Як основний платник податків він формує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення і внутрішній ринок країни, через накопичення та участь у різноманітних системах страхування забезпечує інвестиційний потенціал, завдяки домінуванню в громадських та політичних організаціях визначає поведінку електорату і значною мірою формує моральні стандарти суспільства, шляхом участі у виборчому процесі виконує функції носія демократи та політичних свобод. Взагалі розвиток демократії, становлення громадянського суспільства і формування середнього класу - це ідентичні процеси.

Використана література

1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.

2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.

3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с

4. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.

5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. – 360.

Характеристики

Список файлов реферата