141790 (726345), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Іноді говорять, що гуманітарні й соціальні науки не досягли ще того ступеня теоретичної зрілості, що властива так званим точним наукам (астрономія, механіка, фізика, хімія й ін.). У цьому твердженні є частка істини, але далеко не вся істина. У дійсності точність пророкувань прямо залежить від характеру досліджуваних наукою процесів. Якщо в механіку й астрономії пророкування опираються на загальні, універсальні закони, якими є, наприклад, основні закони динаміки й закон всесвітнього тяжіння Ньютона, то в соціології й психології доводиться обмежуватися напівемпіричними законами статистичного характеру.

Виходить, що чим складніше процеси, які вивчає та або інша наука, тим сутужніше абстрагуватися в ній від цілого ряду властивостей і особливостей цих процесів, їхнього зв'язку й взаємодії з іншими процесами. Тому загальний, сукупний результат їхньої дії пророчити досить важко. Варто особливо підкреслити також роль суб'єктивного фактора в суспільно-гуманітарному пізнанні, що робить прогнози в цій сфері не точними й достовірними, а лише ймовірними в тім або іншому ступені.

Позитивізм і антипозитивізм у методології науки

Оскільки методи дослідження й способи пояснення, розуміння й пророкування в природознавстві були розроблені значно раніше, ніж у соціальних і гуманітарних науках, те вже давно вживали спроби цілком перенести їх у сферу суспільних наук. Однак уперше така програма була ясно сформульована відомим французьким філософом і соціологом Огюстом Контом (1798-1857) у його "Курсі позитивної філософії":

Позитивна філософія вказує на одноманітний прийом міркування, застосовний до всіх предметів, що підлягають людському дослідженню.

Для Конта саме позитивне, або позитивні науки, до яких він відносив насамперед науки про природу, не мають потреби в якоїсь особливої філософії, що коштує над ними й указує їм прийоми й методи дослідження. Наука - сама собі філософія, так можна було б коротко виразити суть контовського позитивізму. Основна властивість науки, що Конт називає позитивною філософією, складається, на його думку в тім, що "позитивну філософію можна вважати єдиною міцною основою суспільного перетворення" .

Вороже відношення Конта до традиційної філософії легко зрозуміти, якщо врахувати, що аж до середини минулого століття була широко поширена натурфілософія, представники якої намагалися пояснити явища й процеси природи не за допомогою спостережень і експериментів і наступного їхнього теоретичного аналізу, а винятково за допомогою чисто спекулятивних умоглядних побудов. Що стосується проблем пояснення й розуміння соціальних процесів і явищ, то прихильники позитивізму намагалися звести їх до вже відкритих, існуючих закономірностей природознавства. Сам Конт, наприклад, розглядав соціологію як свого роду соціальну фізику, у якій замість атомів фігурують людські індивідууми. Невдачі редукції, або відомості, соціальних законів до фізичних позитивісти пояснювали недостатньою теоретичною зрілістю соціальних наук.

Сучасний позитивізм успадкував не тільки багато рис старого, але й додав до них ряд нових. Поряд із проголошенням гасла про загальний, єдиний, універсальний метод пізнання для всіх наук, він підкреслює особливе значення логіки для побудови системи наукового знання, його уніфікації. У зв'язку із цим сучасний позитивізм часто називають логічним позитивізмом. Ідеалом для всіх наук вони проголошують математичну фізику, що будується відповідно до вимог дедуктивно-аксіоматичного методу. По такому методі, як відомо, будується елементарна геометрія Евкліда, у якій спочатку перераховуються аксіоми й основні поняття геометрії, а потім з них за правилами логіки виводяться або доводяться теореми. У математичній фізиці замість аксіом використовуються закони фізики. Неважко зрозуміти, що на такий ідеал можна орієнтуватися лише в закінченому дослідженні або в підручнику для викладу досягнутих результатів у тій або іншій галузі знання. Зовсім інакше є справа в реальній дослідницькій практиці, спрямованої на одержання в першу чергу нових знань, а не на їхню класифікацію й систематизацію. Нарешті, відмінною рисою сучасного позитивізму є орієнтація на емпіричне обґрунтування отриманих у науці результатів. Усе, що не може бути таким шляхом обґрунтоване, оголошується ненауковим, метафізичним і спекулятивним. У зв'язку з такою вимогою сучасний позитивізм нерідко називають позитивізмом емпіричним.

В 50-е роки нашого століття сучасний позитивізм, що на відміну від старого називають також неопозитивізмом, зазнав різкої критики як з боку вчених-натуралістів, так і антипозитивістські настроєних філософів. Було показано, що принципи, на які опирається неопозитивізм, не погодяться з реальною практикою наукових досліджень, вони обмежують творчі можливості вчених і розглядають науку не в процесі пошуку нових істин, не в русі й розвитку, а у вигляді готових істин і результатів.

Особливо гострим нападкам неопозитивізм піддався з боку представників соціальних і гуманітарних наук, зокрема прихильників герменевтики, діалектики, філософії життя, екзистенціалізму й ін. Вони переконливо доводили, що неопозитивістські ідеї зовсім не підходять для аналізу досить складних, суперечливих і заплутаних явищ соціального життя, де доводиться враховувати взаємодію об'єктивних і суб'єктивних факторів, специфіку емпіричних і раціональних методів пізнання, особливу роль теоретичних подань у відкритті нових фактів і т.п. Завдяки різанням, але справедливій і обґрунтованій критиці неопозитивізм втратив тепер свій домінуючий вплив у природознавстві, а його прихильники переглянули свої колишні погляди й багато хто з них примкнули до впливового напрямку аналітичної філософії.

Література

1. Руткевич М.Н. О предмете социологической науки: три методологических вопроса. //Социологические исследования. – 1991. - № 7.

2. Вебер М. Основные социологические понятия. – М., 2004

3. Малевич Е.Ф. К вопросу о структуре современного социологического знания //Социологические исследования. – 1997. - №6.

4. Малкей М. Наука й соціологія знання. - К., 2003

5. Свідзинський А. Культура як феномен самоорганізації //Сучасність. 1992. - №4

Характеристики

Список файлов реферата