141732 (726322), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Стратифікація соціальна - поняття, що визначає, по-перше, структуру суспільства, по-друге, систему ознак соціального розшарування, нерівності.

В соціології існують різні методологічні підходи до вирішення питань про сутність, витоки та перспективи розвитку соціальної стратифікації.

Функціональний підхід (представники Т. Парсонс, К. Девіс, У. Мур) вважають стратифікацію за необхідне, неминуче та універсальне явище, яке пов’язане з природною багатоманітністю функцій соціальних ролей. Суспільству необхідні лікарі, юристи, інженери, управлінці та дрібні службовці, водії міського транспорту та особи, що прибирають вулиці і т.д. Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється у відповідності з роллю, з тому воно справедливе. Стратифікація забезпечує оптимальне Функціонування суспільства.

Проте функціональний підхід не може пояснити дисфункцій, коли окремі ролі винагороджуються зовсім не пропорційно їх вагомості, значенню для суспільства. Наприклад, винагорода осіб, які зайняті обслуговуванням еліти. Критики функціоналізму підкреслюють, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам про зіткнення, конфлікти поміж стратами, які призводили до складних ситуацій, вибухам і іноді відкидало суспільство назад.

Конфліктний підхід (К. Маркс, М. Вебер) вважає соціальну стратифікацію ані необхідною, ані неминучою, вона виникає з боротьби груп, їх конфлікту. Її визначають інтереси володарюючих, тому стратифікація несправедлива та заважає нормальному функціонуванню суспільства,

Вихідні позиції конфліктного підходу були сформульовані К. Марксом, який пов’язує соціальну нерівність людей з різним положенням в системі матеріального виробництва, з відношенням до власності. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія людства - це історія боротьби класів. Разом з розвитком суспільства зростає соціальна напруга, багатство зосереджується в руках небагатьох, розвивається конфлікт, який закінчується вибухом, ліквідацією експлуатації.

Критики марксистської концепції виступили проти абсолютизації критерію відношення до власності та спрощеного представлення про соціальну структуру як взаємодії двох класів - експлуататорів та експлуатуємих. Вони посилаються на багатоманітність страт, на те, що історія дає приклади не лише загострення відношень поміж стратами, але й зближення, стирання протиріч.

Конфліктний підхід отримав розвиток у М. Вебера, який обґрунтовуючи відмінності трьох окремих аспектів соціальної стратифікації - економічного, соціального і політичного, виділяє фактори, що визначають політичну нерівність в поділі основних суспільних ресурсів:

майнову нерівність (багатство);

статусну нерівність (соціальний престиж);

влада.

Підставами соціальної нерівності і. Вебер вважав не лише володіння власністю та рівень прибутків, хоча це й дуже суттєве, але й не рівність статусів, які дозволяють виконувати ту чи іншу соціальну роль та забезпечувати можливість досягнення певного положення, а також рівень володіння реальною владою, в тому числі, приналежність до тих чи інших політичних сил.

Обґрунтоване М. Вебером поняття клас істотно відрізняється від підходу К. Маркса у визначенні суті поняття класу і соціальної стратифікації. Вебер вважав, що класова належність визначається не тільки контролем над засобами виробництва й економічними відмінностями, що не випливають з відносин власності (кваліфікаційні, професійні, персональні та ін). Соціальна стратифікація пояснює поняття статусу залежно від по ваги престижу індивіда в суспільстві. Статус визначає об’єктивні можливості індивіда добитися успіхів у житті (можливість мати високі прибутки, незалежно від власності, а завдяки спеціальності, професії і т.д.). Статус визначає суб'єктивну оцінку соціального становища, тобто важливе значення мас самоототожнення і зіставлення свого соціального становища із соціальним становищем інших спільностей та ін. Якщо К. Маркс вважав, соціальну структуру суспільства результатом недостачі економічних ресурсів, то М. Вебер вказував, що не достає почестей, пошани і престижу. Сама по собі кількість товарів може зростати, і кожний підвищувати власний добробут, але престиж завжди відносний. У суспільстві з відкритим соціальним переміщенням людей статусна ієрархія підтримує постійне напруження. Класові визначення, оцінки і статусні позиції є джерелом влади.

Ідея багатомірної стратифікації отримала розвиток у П. Сорокіна, який виділяє три основні форми стратифікації і відповідно три види критеріїв: економічні, політичні та професіональні. Усі вони тісно взаємопов'язані. Люди, приналежні до вищого прошарку у якому-небудь одному відношенні, як правило, належать до нього ж прошарку і за другими параметрами. Представники вищих економічних верств належать одночасно до вищих політичних верств і т.д. Але й є багато виключень з цього правила, форми не співпадають.

У 70-80-і роки минулого століття отримала розповсюдження тенденція синтезу функціонального та конфліктного підходів. Найбільш повний вираз вона знайшла в працях американських вчених Герхарда і Джин Ленскі, які сформулювали еволюційний підхід до аналізу соціальної стратифікації. Вони дали модель соціально-культурної еволюції суспільства і вказали, що стратифікація не завжди була необхідною та корисною. На ранішніх ступенях розвитку ієрархії практично не було. В подальшому вона заявилась внаслідок природних потреб, частково на підставі конфлікту, який виникає внаслідок розподілу додаткового продукту. В індустріальному суспільстві вона базується в основному на консенсусі цінностей пануючих верств та пересічних членів суспільства. В зв’язку з ним винагороди бувають і справедливі і несправедливі, а стратифікація може сприяти або перешкоджати розвитку, в залежності від конкретно-історичних умов і ситуацій.

Більшість сучасних соціологів підкреслює, що соціальна диференціація має ієрархічний характер і являє собою складну, багатопланову соціальну стратифікацію.

Які б критерії стратифікації не були, з кожним із них пов'язані особливі способи детермінації і відтворення соціальних нерівностей. Характер соціальної диференціації і спосіб її утвердження у своїй єдності утворюють те, що прийнято називати “стратифікаційною системою". Будь-яке суспільство складається із комбінацій різних стратифікаційних систем і чималої кількості їх перехідних форм. Нижче подаються 9 типів стратифікаційних систем, які запропонували для аналізу будь-якого соціального організму російські соціологи В. Радаєв і О. Шкаратан:

Тип системи	Основа диференціації	Спосіб модифікації відмінностей
Фізико-генетична	Стать, вік, фізичні дані	Фізичний примус, звичай
Рабовласницька	Права громадянства і власності	Військовий примус, кабальне право
Кастова	Релігійний і етнічний поділ праці	Релігійний ритуал, етнічна замкненість
Станова	Обов’язки перед державою	Правове оформлення
Етакратична	Ранги у владній ієрархії	Військово-політичне панування
Соціально-професійна	Рід занять і кваліфікація	Освітні сертифікати
Класова	Розміри доходів і власності	Ринковий обмін
Культурно-символічна	Сакральне знання	Релігійне, наукове і ідеологічне маніпулювання
Культурно-нормативна	Норми поведінки і стиль життя	Моральне регулювання, подразнення

Самі автори не стверджують, що список стратифікаційних систем вичерпується вказаними дев’ятьма типами, можна, наприклад ставити питання про особливий соціально-територіальний тип, де групи диференціюються місцем свого мешкання і типом поселень, а відмінності детермінуються системою громадянства, паспортним режимом, житловою політикою і т.

Головний водорозділ між стратифікаційними системами є наслідуваність або ненаслідуваність відповідних позицій в ієрархії. Рабовласницька, станова і кастова системи включають в себе елементи пожиттєвого і нормально-юридичного наслідування. Інші ж системи, принаймні, ні нормально пожиттєвого характеру статусів, ні їх наслідування не передбачають. В реальності ж стратифікаційні типи переплітаються, доповнюють один одного. Так, наприклад, соціально-професійна ієрархія у виді офіційно закріпленого поділу праці не лише відіграє самостійну роль, але суттєво впливає на структуру будь-якої стратифікаційної системи; групи які володіють в суспільстві найбільшою символічною владою, найчастіше стають його вищою кастою (індійські брахмани) або правлячою стратою (партійні ідеологи).

Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:

1 - соціальність (позабіологічність) цього явища;

2 - традиційність, оскільки нерівність становища різних соціальних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації;

3 - універсальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;

4 - функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості ("нерівність - архаїзм, пережиток застарілих соціальних форм") до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.

Важливими для визначення основ соціальної стратифікації є ступені соціальної ієрархії. Першопричина ієрархічної будови суспільства - соціальна нерівність, що породжується об’єктивними умовами життєдіяльності людей. Та кожне суспільство прагне до упорядкування своєї нерівності. Спочатку для підтримання соціальної ієрархії в суспільстві знайшли просте вирішення: народжений в сім’ї раба - залишається рабом, в сім’ї кріпака - кріпаком, в сім’ї патриція або дворянина - представником вищого стану і тільки королівське походження дає шанси на володіння верховною владою. Вся система соціальних інститутів: право, армія, суд і церква стежили за суворим додержанням правил станової структури ієрархії в суспільстві.

З розвитком суспільства, вдосконаленням соціальної структури змінюються і ієрархічні ступені, Профіль ієрархічної соціальної структури змінюється зі зміною становища соціальних спільностей, верств у соціальному житті суспільства. Введення соціологами критерію “рівень багатства" вело до того, що в суспільстві виділяється багато соціальних верств, станів, прошарків з різним рівнем багатства і прибутку, а соціально-професійні критерії робили стратифікаційну структуру дуже подібною до соціальне-професійної. Соціально-професійний критерій враховував престижність професії, рівень освіти і рівень доходу. На базі такого під ходу в соціології досить широко розповсюджено поділ класів за соціально-економічним статусом: вищий клас професіоналів; адміністратори, технічні спеціалісти - середній клас, потім комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки та робітники, які здійснюють керівні функції, кваліфіковані робітники.

Звичайно соціологи говорять про вищий, середній та нижчий класи або страти, які мають в свою чергу внутрішню диференціацію. Американський соціолог Л. Уорнер, наприклад, наводить п’ять ознак класу (рід заняття, джерела і розміри доходу, місце проживання, тип житла) і відповідно виділяє п’ять класів - від вищого, до якого належать найбільш високо поставлені люди, потім менш високопоставлені, до вищих верств середнього класу зараховуються найбільш високопоставлені за походженням і багатством, а до нижчих - ті, хто недавно розбагатів. До верхнього шару серед нього класу зараховують дрібних бізнесменів, торговців, вчителів, середній управлінський персонал та ін. Нижчий клас також складається з двох груп. До верхньої групи належить робітничий клас, який обслуговує різні сфери діяльності, ремісники, а до нижчої - бездомні, безробітні, старі люди, які збідніли, алкоголіки та ін.

Найскладніша структуру мас середній клас, бо об’єднує і бізнесменів, людей найманої праці (більшість інтелігенції, управлінці в різним рангів і ланок управління). Доходи осіб, які працюють за наймом, звичайно не нижче прибутку середньої та дрібної буржуазії. Зростання середнього класу найбільше символізує і його соціальну мобільність. Та особливе місце середнього класу, перспективи його розвитку не виключають поляризації суспільства. Ще К. Маркс передбачав, що конфігурація суспільства і все соціальне його життя постійно міняється за рахунок концентрації багатства в руках небагатьох і значного зростання зубожіння основної маси населення суспільства. Така тенденція веде до виникнення і значного загострення соціального напруження між верхніми і нижніми верствами, прошарками суспільства, що неминуче веде до перерозподілу національного доходу.

Про поляризацію сучасного суспільства свідчить той факт, що як і раніше багатство зосереджується в руках небагатьох. Відомий англійський соціолог Е. Гідденс наводить статистичні дані про поляризацію суспільства Англії: 5% вищого класу володіє 90% акцій приватних корпорацій, 5% вищого класу одержує 16% загального прибутку, тоді як 50% представників нижчих верств і прошарків одержує тільки 5% прибутку. За неповними даними, в Україні 6% представників вищого класу одержує 14% загального прибутку, тоді як 80% представників нижчих верств і прошарків одержують лише 4% - прибутку.

Соціологи вважають, що при сформуванні загальних уявлень про соціальну ієрархію суспільства досить виділення трьох основних рівнів: вищого, середнього і нижчого. Розподіл населення за трьома рівнями можливий на всіх ступенях соціальної стратифікації.

Характеристики

Список файлов реферата