140776 (725743), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Одним з явних виражень дисфункції соціального інституту є персоналізація його діяльності. Соціальний інститут, як відомо, функціонує за своїми, об'єктивно діючими механізмами, де кожна людина, на основі норм і зразків поведінки, у відповідності із своїм статусом, грає визначені ролі. Персоналізація соціального інституту означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб і об'єктивно встановлених цілей, змінюючи свої функції в залежності від інтересів окремих особ, їх персональних якостей і властивостей.

Незадоволена суспільна потреба може бути викликаною до життя стихійною появою нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити дисфункцію інституту, за рахунок порушення існуючих норм і правил. У своїх крайніх формах подібна активність може виражатися в протиправній діяльності. Так, дисфункція деяких економічних інститутів є причиною існування так званої "тіньової економіки", що виливається у спекуляцію, хабарництво, крадіжки і т.д. Виправлення дисфункціи може бути досягнуто зміною самого соціального інституту чи створенням нового соціального інституту, який задовольняє дану суспільну потребу.

В повсякденному житті соціальні зв'язки, дії між людьми досягаються через соціальні інститути. По-перше, особливим типом регламентації регулювання взаємовідносин, механізмами регуляції соціальних інститутів, якими більш твердо забезпечуються регулярність, чіткість, висока передбачливість і надійність функціонування соціальних зв'язків.

По-друге, чітким розподілом функцій, прав і обов'язків учасників взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому і кожний інший має досить надійні та обгрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов'язки, то вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в межах соціального інституту володіє великою передбачливістю, а діяльність соціальних інститутів — регулярністю самовідновлення.

По-третє, регулярність і самовідновлюваність більшості соціальних інститутів забезпечується також знеосібленістю вимог до того, хто включається в діяльність соціального інституту, а виконання певного кола обов'язків веде до поділу праці і професіоналізації, реалізації функцій та ін. Для виконання своїх функцій соціальний інститут має установи, в межах яких організується діяльність людей, здійснюється управління соціальними діями, зв'язками, контролюється їх діяльність та ін. Кожний соціальний інститут володіє необхідними засобами, ресурсами та ін. Так наприклад, соціальний інститут охорони здоров'я має такі установи: лікарні, поліклініки, профілакторії, санаторії, має свої органи управління, бо для діяльності системи охорони здоров'я потрібні ресурси (приміщення, медичне устаткування, кваліфікація лікарів та ін.).

Кожна з функцій знаходить конкретне відтворення в діяльності і своєрідності, в багатоманітних соціальних інститутах.

Інституалізовані соціальні зв'язки є формальні і неформальні. Формальні соціальні інститути мають спільну ознаку: взаємодії між суб'єктами здійснюються на основі формально застережених правил, законів, регламентів, положень та ін. Формальні соціальні інститути відіграють важливу роль у зміцненні суспільства. До формальних соціальних інститутів відносяться:

• економічні інститути- банки, виробничі установи;

• політичні інститути- парламент, міліція, уряд;

• виховні і культурні інститути- родина, інститут, навчальні заклади, школа, художні установи.

Неформальні соціальні інститути хоча і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом та ін. Візьмемо інститут дружби: Йому властиво багато ознак соціального інституту, адже дружба — один із елементів, що характеризує життя будь-якого суспільства, є обов'язковим, стійким явищем в житті людей. Регламентація в дружбі досить повна, чітка, часом навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення дружніх зв'язків — своєрідність форми соціального контролю в інституті дружби. Та регламентація ніяк не оформлена у вигляді законів, админістративних кодексів. У дружбі є ресурси (довір'я, симпатії, дії знайомства та ін.), але немає настанов. Дружба має чітке розмежування в тому числі від любові, взаємовідносин з колегами по службі, братніх відносин, але немає чіткого професійного статусу, прав, обов'язків та ін. Природно, неформальні соціальні інститути засновані на тісних особистих зв'язках, взаємних симпатіях безпосередньому спілкуванні, спільності дій, прагненні, почутті, інтересів. Соціальний інститут і соціальний контроль тут здійснюється з допомогою неформальних санкцій — моральних норм, звичаїв, традицій та ін.

Розвиток соціальних інститутів відбувається у двох основних варіантах. По-перше, виникають нові соціальні інститути. В сучасних умовах формування державності України створюються такі важливі соціальні інститути: фінанси, армія, дипломатія, соціальні інститути вищої освіти, науки та ін., що стають важливим фактором підвищення динамізму суспільства.

По-друге, розвиток, удосконалення уже сформованих соціальних інститутів. У сформованих соціальних інститутах є значно більша потенція різноманітності, спеціалізації зв'язків, функцій, установ. Так, в Україні з надр загальносудової системи розвивається конституційний суд, виділяється в самостійний - правоохоронний інститут слідства, в межах інституту охорони здоров'я має тенденцію стати самостійним соціальним інститутом наркологічна служба та ін. Виникнення соціального інституту робить обслуговуючий ним соціальний зв'язок незалежним, самостійним і рівноправним з іншими зв'язками. Важливе значення має перерегуляція інституалізації зв'язків. Зберігаючи соціальні інститути, основні учасники соціальних дій, зв'язків змінюють кардинально принципи регуляції. Так, зокрема, сталося з інститутом власності. Людей не влаштовує моральне, матеріальне, юридичне регулювання їх обов'язків і прав, пов'язаних з власністю. Якщо раніше громадяни України не володіли, не мали власності, але одержували право на гарантований мінімум рівня життя, то тепер багато хто хоче володіти, розпоряджатися власністю, ризикувати, мати шанс, жити заможньо і незалежно, вільно. Якщо ж відбувається накладення основних систем соціальних інститутів (економічних, політичних та, ін.), то проводиться і перегляд основних систем цінностей, принципів регулювання та ін., але сам процес збою соціальних дій, зв'язків веде до небажаних наслідків, драматичних подій та ін. Суспільство — система соціальних інститутів, їх регулятори — постійно перебувають в процесі оновлення.

Отже, інститут - це своєрідна форма людської діяльності, заснованої на чітко розробленій ідеології, системі правил і норм, а також розвинутому соціальному контролі за їхнім виконанням. Інституціональна діяльність здійснюється людьми, організованими в групи чи асоціації, де проведений поділ на статуси і ролі, відповідно до потреб даної соціальної групи чи суспільства в цілому. Інститути, таким чином, підтримують соціальні структури і порядок у суспільстві.

Соціальні інститути відрізняються своїми функціональними якостями:

1) Економіко-соціальні інститути - власність, обмін, гроші, банки, господарські об'єднання різному типу - забезпечують усю сукупність виробництва і розподілу суспільного багатства, з'єднуючи разом з тим, економічне життя з іншими сферами соціального життя.

2) Політичні інститути - держава, партії, профспілки й іншого роду громадські організації, які переслідують політичні цілі, спрямовані на встановлення і підтримку визначеної форми політичної влади. Їхня сукупність складає політичну систему даного суспільства. Політичні інститути забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей, стабілізують домінуючі в суспільстві соціально-класові структури.

3) Соціокультурні і виховні інститути ставлять метою освоєння і наступне відтворення культурних і соціальних цінностей, включення індивідів у визначену субкультуру, а також соціалізацію індивідів через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, і нарешті, захист визначених цінностей і норм.

4) Нормативно-орієнтовані інститути морально-етичної орієнтації і регуляції поводження індивідів. Їх ціль - додати поведінці і мотивації моральну аргументацію, етичну основу. Ці інститути затверджують у співтоваристві імперативні загальнолюдські цінності, спеціальні кодекси й етику поведінки.

Нормативно-регламентовані інститути -визначають суспільно-соціальну регуляцію поводження на основі норм, правил і розпоряджень, закріплених у юридичних і адміністративних актах. Обов'язковість норм забезпечується примусовою силою держави і системою відповідних санкцій.

5) Церемоніально-символічні і ситуаційно-конвенціональні інститути. Ці інститути засновані на більш-менш тривалому прийнятті конвенціональних (за договором) норм, їх офіційному і неофіційному закріпленні. Ці норми регулюють повсякденні контакти, різноманітні акти групового і межгруппового поводження. Вони визначають порядок і спосіб взаємного поводження, регламентують методи передачі й обміну інформацією, вітання, звертання і т.д., регламент збор, засідань, діяльність якихось об'єднань.

Література

1. Соціологія. За загальною редакцією В.П.Андрущенко, М.І.Горлача. Київ-Харків. 1998.

2. Кравченко А.И. Социология для экономистов: Учеб. пособие для вузов. — М., 2000.

3. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс: Навчальний посібник. К.: 1999.

2

Характеристики

Список файлов реферата