138977 (724677), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Кожна людина несе в посмертя те, що вона приготувала сама в земному бутті. За Біблією, «збирати собі небесне багатство» слід відповідним повсякденним життям на землі. Тому християнство не нехтує земним життям. Воно лише виступає проти однобічного захоплення задоволенням суто тілесних потреб, їхнього культу. В судженні, що любов до «неба» змушує людину зовсім інакше ставитися до «землі» і земних справ, міститься незаперечна і глибоко важлива правда, зазначав у свій час С. Франк. Релігійність лише несумісна з утилітарним поклонінням зовнішнім життєвим благам.

У прагненні до порятунку власної душі християнство вбачає не егоїзм, а притаманну людині природну потребу. Адже посмертне життя є продовженням земного, тільки в новій сфері й за абсолютно інших обставин. Переходячи в цю нову сферу, душа бере із собою все, що належало їй на землі: всі нахили, добрі й злі звички, всі пристрасті й недоліки. І як на землі обставини життя або наближають людину до Бога, або віддаляють її від нього, так і в потойбічному світі одні душі перебувають із Богом, інші — далеко від нього, одні потрапляють у місце благоденства, інші — в місце мук і страждань. Звідси й важливість праведного земного буття людини.

1. Моральний сенс ідеї безсмертя.

Ідея безсмертя душі в християнстві не тільки поєднує земне й потойбічне існування, а й є основою християнської моралі. Все життя людини в моральному аспекті має бути прагненням до вічного. Тому всі тимчасові й умовні цілі повинні підпорядковуватись одній спільній меті — вічному добру. Моральний розвиток людського духу — це постійний перехід від тимчасового життя до вічного. Віра в особисте безсмертя підживлює і плекає прагнення до нескінченного вдосконалення.

Розвиток духовності, активна боротьба духу зі стихійними почуттями і нахилами розглядається релігією як позитивна мета життя. Якщо буття позбавлене будь-якого внутрішнього сенсу, якщо суб'єктивні людські бажання є єдиним розумним критерієм для практичної орієнтації у світі, то чому я мушу — риторично розмірковував С. Франк — визнавати будь-які обов'язки? Чи не буде тоді законним правом індивіда проста егоїстична насолода життям?.. Очевидно, що без віри в безсмертя кожен поводився б так, як розуміє і оцінює тимчасовість життя — незалежно від моральних цілей, які йому пропонуються. Одні розуміли б життя як час, потрібний для служіння ближньому. Інші — як час, який конче треба якомога повніше використати для задоволення власних потреб, яки­ми б негідними з погляду моралі вони не були. Треті ставилися б до всього, що мораль вважає добром чи злом, абсолютно байдуже. Нарешті, знайшлися б і такі, що розглядали б життя як безглузду іронію над їхніми колишніми надіями. І кожен був би по-своєму правим, оскільки думки про смерть як абсолютне закінчення життя виступали б тим підводним каменем, який розбивав би всі безмежно високі ідеали.

Справді, життя людини на землі не може мислитися як нескінченне. У поняття життя так чи інакше входить і уявлення про смерть. І тут виникає бар'єр, подолати який з раціонального погляду неможливо. Єдиний логічний вихід, на думку прибічників християнської концепції безсмертя душі, — заперечення смерті. Але заперечення не як факту, а лише як остаточного припинення духовно-розумного життя. І тоді безсмертя людської душі ототожнюється з нескінченністю життя, яка отримує своє моральне виправдання. Тому моральні цілі, до яких мусить прагнути людина, мають безумовне, неминуще значення. їх досягнення ніколи не може бути остаточним, оскільки не обмежується умовами часу. Для кожного періоду життя — його початку, середини чи кінця — їх сенс і значення не втрачається. Ось чому ці моральні цілі вічні. А їх обмеження часом рівноцінне їх запереченню.

Людина завжди живе майбутнім. Майбутнє збільшує для людини вагу, цінність сьогодення. У прагненні ж до втілення моральних ідеалів людина не тільки поєднує в собі теперішнє і майбутнє, а й долучається до вічного. Вічне постає в людській уяві як нескінченно досконале майбутнє. Віра у вічне існування особистого духу, по-перше, виправдовує прагнення людини до нескінченного майбутнього, а по-друге, надає особистому духові безумовної, неза­лежної від часу, цінності.

Віра в безсмертя значно підвищує цінність земного життя, оскільки воно сприймається не як тимчасовий епізод, а як мить вічного особистого життя, яке лише в цей момент триває в умовах часу.

Отже, ідея безсмертя — це саме живе життя, його підсумкова формула і головне джерело істини та правдивої свідомості людства, як справедливо підсумовував Ф. До-стоєвський. Але в релігійній інтерпретації вона набуває реального підґрунтя тільки через внутрішній зв'язок людини з Богом, тільки як буття «Я-з-Богом», у якому «Я» стає вічним. Оскільки Бог відкривається як певний, по суті, вічний «мій-Бог-зі-мною», розмірковував С. Франк, то цим безпосередньо дано і достовірність вічного буття «мене-з-Богом». Вічність же гарантована тільки тоді, коли людина постійно підтримує непорушний зв'язок із Богом. Щойно індивід переходить на позицію буття «Я-без-Бога», його надія на вічність «розтає» в атмосфері земного існування, що веде тільки до безодні небуття.

Використана література

1. Єременко Олександр Михайлович, Звонок Наталія Степанівна, Литвинов Олександр Миколайович, Форостюк Олег Дмитрович, Карпунова Наталія Григорівна. Релігієзнавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Луганська академія внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України / Олександр Михайлович Єременко (заг.ред.). — Луганськ : РВВ ЛАВС, 2005. — 344с.

2. Заздравнов Анатолій Павлович, Папоротна Тетяна Леонідівна, Коваль Ірина Олександрівна. Релігієзнавство: навч. посіб. для студентів заочної форми навчання / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва / Анатолій Павлович Заздравнов (ред.). — Х. : ХНАУ, 2007. — 125с.

3. Лубський Володимир Іонович, Теремко Василь Іванович, Лубська Марія Володимирівна. Релігієзнавство: Підруч.. — К. : Академвидав, 2005. — 432с.

4. Релігієзнавство: Метод. рекомендації для студ. заочної форми навчання / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова; Миколаївський навчально- науковий центр. Кафедра соціально-політичних наук / К.В. Горбенко (авт.-уклад.). — Миколаїв, 2002. — 55с.

Характеристики

Список файлов реферата