138702 (724494), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Вважається, що Пурани розповідають про події, які від­бувалися не лише на Землі, а й на багатьох інших плане­тах Всесвіту. Те, чого не може осягнути людський розум, ще не означає, що його не існує. Тому послідовники Пу­ран вірять, що описане в них насправді мало місце у різ­ний час і за різних обставин, бо ж великий мудрець В'яса-дева, як автор, не наповнював би своїх творінь вигадками. Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Гос­пода (Бхагавана) і його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бхагавана.

Існує 18 основних Пуран. Найпопулярніша з них — «Бхагавана Пурана» (відома ще як «Бхагаватам», що пе­рекладається як «Прекрасна наука про Бога»). Вона вва­жається прямим коментарем до Веданта-сутри, оскільки обидва твори мають одного автора — В'ясадеву. Основ­ною темою «Бхагаватам» є опис особи Бхагавана Крішни (Крішна — «Всепривабливий»), його діянь, оточення і під­даних. Тут можна зустріти і думки В'ясадеви про абсо­лютну істину — джерело всього сущого.

У «Махабхараті» — розповіді про велике царство Бха-рата-варшу — описується історія імперії, до складу якої входив увесь давній світ. Іноді її називають ще «Ведою

Крішни». «Махабхарата» є найбільшим поетичним тво­ром світової літератури: вона складається зі ста тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією її автором також вважається В'ясадева. Головною частиною «Ма-хабхарати» є «Бхагавад-гіта», що також присвячена Бха-гавана Крішні.

«Рамаяна» — епос давнього поета Валмікі Муні. Цей поетичний твір написаний у IV ст. до н. є. і присвячений просуванню аріїв у Північну Індію та на о. Ланка (тепер Шрі-Ланка). У центрі оповіді — героїчні подвиги народного улюбленця Рами, який вступає у боротьбу з демоном Раваною, аби звільнити свою дружину Сіту. Завершує поему розповідь про те, як Рама в оточенні своїх друзів купається у священній річці, а потім вирушає в божественних небесних колісницях на небо, де стає богом Вішну.

«Махабхарата» та «Пурани» декларують циклічність існування сущого. Виникнення Всесвіту розглядається як подія, що періодично повторюється. Народившись із води, вогню і золотого зародка, світ послідовно переживає чоти­ри епохи — юги: Сатья, Трета, Двапара і Калі.

Перша епоха — Сатья-юга — це пора загального бла­годенства: пишна і щедра природа, люди живуть щасливо, не знаючи особливих клопотів і тяжкої праці. Немає соці­альних відмінностей, потреби в державній владі: всі одна­ково доброчинні, і виконання обов'язку (дхарми) ніким не ставиться під сумнів. Але вже в наступний період — Трета-югу — з'являються людські вади, а добро зменшу­ється на четвертину. Щоб задобрити богів, люди почина­ють приносити їм пожертви. Коли ж настає третя епо­ха — Двапара-юга — праведність і релігійність занепада­ють ще більше. Кількість вад збільшується, і людське життя входить у сферу хвороб і стихійних бід. Та справж­ні жахи приносить із собою завершальна, четверта епо­ха — Калі-юга, яка щедра на суперечки, невігластво, безбо­жність і гріх. У ній практично відсутні справжні чесноти. Людською поведінкою керують злість, заздрість, честолюб­ство. І коли навіть страх не здатний стримувати злі інсти­нкти, Калі-юзі настає кінець. З'являється сам Верховний Господь в образі Калки-аватари, що знищує демонів, рятує своїх відданих та починає нову Сатья-югу. І все повтрю-ється знову: золота епоха переходить у цикл деструкції моралі, що приводить світ до катастрофи. Отже, світовий процес постає нескінченним повторенням одного і того ж. Тому конкретні історичні події не мають щонайменшого значення.

В основу індуїстського світобачення покладено віру в споконвічну логічність і взаємопов'язаність світу, в пев­ний вселенський духовний порядок, своєрідну еволюцій­ну шкалу космічних масштабів. Все в цьому світі послі­довно розвивається від матерії до духу, проходячи при цьому проміжні стадії від матерії до життя, свідомості, потім до розуму, і нарешті, до духовної досконалості.

Об'єднавчим чинником індуїзму виступає ідеалістич­на філософія, в якій першопричиною і найвищим нача­лом світу визнається не Бог у його християнському розу­мінні, а безначальний, безкінечний абсолют, духовний уні-версум, що включає (як Космос) і все, і всіх, недосяжний ні для розуму, ні для молитви, не доступний повною мірою ні усвідомленню, ні опису, ні визначенню. І якщо людина по­бажає недосконалим своїм словом хоч як-небудь переда­ти свої уявлення про нього, то не про небесне буття чи ангельський спів починає вона мову, а про дихання, життя, совість, безкінечність часу і простору, і зрештою, косміч­ний закон еволюції. Цей закон можна назвати найважли­вішою рисою індуїзму, його фундаментальною ідеєю. І са­ме в цьому полягає його суть.

3. Система варн.

У той же час індуїзм, як релігія народ­них мас, дуже відрізняється від філософського вчення. У народній релігії величезне значення має поділ суспільства на варни. Основних варн (соціальних станів) чотири:

1. брахмани, або браміни (жерці) — згідно з віровчен­ням, створені із рота першолюдини Пуруші;

2. кшатрії (воїни і керівники) — створені з рук Пу­руші;

3. вайш'ї (ремісники і селяни) — створені зі стегна Пуруші;

4. шудри (наймити, слуги) — найнижча каста, її члени створені з ніг Пуруші і вважаються «один раз народже­ними».

Члени перших трьох варн відносяться до «двічі наро­джених». Найнижчий щабель соціальних сходів належить так званим недоторканним — людям, які не входять до жодної варни, а отже, позбавлені найменшої соціальної цінності та громадянських прав. Варни, у свою чергу, поді­ляються на більш ніж 3 тис. спеціалізованих каст.

Існування системи варн зумовлює таку жорстоку рег­ламентацію суспільних зв'язків, якої не існує в жодній іншій релігії. Оскільки відповідно до священних текстів статус людини визначено ще до її народження сукупніс­тю добрих справ і поганих вчинків у попередньому житті

(закон карми), каста окреслює не лише статус людини, а й професію, те коло, в якому вона колись знайде свого су­дженого (суджену). Іншими словами, всі соціальні зв'яз­ки і обов'язки, права і можливості не обираються і не ство­рюються індивідом, а неначе вручаються йому для безу­мовного виконання під час його появи на світ. Людина зразу ж вводиться до складної структури суспільства як елемент одного з наявних осередків, міцно прикріплених до ієрархічної піраміди.

Кожен із членів касти має свої права і обов'язки. Але він абсолютно позбавлений змоги зробити хоч найменший крок угору по соціальних сходах (у вищу касту).

Особливу роль у розгалуженій системі релігійної рег­ламентації соціальних зв'язків відіграють сімейно-шлюбні норми. Передусім вони визначають становище жінки, її обов'язки стосовно чоловіка (він сприймається як утілен­ня Бога), його рідних. Регулюються ними і стосунки бать­ків дружини з батьками чоловіка, які вважаються вищи­ми за статусом (навіть при повній як кастовій, так і мате­ріальній рівності).

Боги й богині в індуїзмі також підпорядковані касто­вій системі. На вершині ієрархічної піраміди розташова­на індуїстська Трійця (Брахма, Вішну і Шіва). Нижче — менш значущі ведичні боги (Індра та Агні) — і далі вниз, аж до богів і духів окремих населених пунктів, напівбогів, демонів та геніїв.

У XIX ст. серед прихильників індуїзму виникли рефор­містські течії. Одна з них пов'язана з іменем індійського мислителя Рамакрішни (1834—1886). Він заснував рух, ві­домий як «Товариство Веданти», що закликало до об'єднан­ня всіх релігій на чолі з вед античним індуїзмом. Основні положення вчення Рамакрішни — ідея рівності людей пе­ред Богом, або можливість пізнання його всіма без винятків, принцип спасіння вірою, визнання головним критерієм при оцінці людини ступеня її любові до Бога — мали явно анти-кастову спрямованість. У той же час Рамакрішна вважав, що кастові відмінності втрачаються лише тоді, коли людина пізнає Бога, а до цього вони залишаються дійсними.

1. Специфіка релігійних відправ і культу.

В індуїзмі немає цілісної церковної організації та церковної ієрархії. Натомість у ньому наявні численні течії й напрями. Як і сотні років тому, особливу шанобли­ву відданість індуси виявляють щодо найдавніших віру­вань — ведизму, брахманізму з їх численними обрядами, церемоніями, ритуалами. Тому в індуїзмі говорити про уніфіковану єдину культову систему важко. Здебільшого кожна місцева община, кожен її храм має свою ієрархію божеств, а звідси — й власну систему церемоній і бого­служінь, присвячених їм. У великих храмах вшановують спільних індуїстських богів — Вішну, Шіву, Калі, Крішну.

Найчастіше обряди, які здійснюють у місцевих храмах, пов'язані з найважливішими віхами людського життя: народженням, укладанням шлюбу й похованням покійни­ків. Вони супроводжуються особливо пишними магічними церемоніями. В цих обрядах зазвичай бере участь велика кількість людей. Головними дійовими особами під час ри­туальних дій є жерці, які мають великий авторитет. Склад­ним релігійним церемоніям, що вони проводять, надається важливе значення. Це, зокрема, стосується поховального обряду, оскільки перевтілення душі померлого залежить не лише від сумлінності дотримання ним дхарми, а й від рівня обрядового дійства. Так, найвищим рівнем поховання вва­жається спалювання тіла небіжчика на березі священної річки Ганг, після якого над нею розвіюється попіл похо­вального вогнища. Поховання в землю практикується рідко.

Як усі релігії, індуїзм має велику кількість свят. Най-значнішими з них є Дашехра, Холі й Дівапалі.

Свято Дашехра символізує перемогу добра над злом. Святкується воно у жовтні — листопаді. Його ще називають святом Нава Ратрі (буквально «Дев'ять ночей»), Дурча пуджа — свято Дурчі (друге ім'я Парваті). Ритуал прове­дення свята залежить від місцевих традицій. Наприклад, у м. Калькутта у кожному будинку статую богині Дурчі (вона має ще ім'я Калі) прикрашають гірляндами — як знак найбільшої шани. В останній день свята міську ста­тую богині занурюють у річку, яка є символом святості.

Холі — свято весни. Воно пов'язане з різними леген­дами, що змінюються залежно від регіону. Згідно з однією з них один індійський принц поклонявся богу Вішну. Це не подобалося його тітці Холіка. Вона вважала себе не­вразливою для вогню і заманила племінника у багаття, але завдяки втручанню Вішну згоріла сама.

Діпавалі — свято світла. Це одне з найвеселіших свят в Індії. Під час нього вшановують Лакшмі — богиню доб­робуту і процвітання.

Основними центрами індуїстького паломництва є Айод-х'я, Матхура, Дварака, Канчіпурам, Пушкара, Мадураі тощо. Найсвятішим вважається Бенарес (Варанасі) — найвідомі-ший релігійний центр Індії, «місце створення Шівою Все­світу». Однією з форм паломництва до Бенаресу є обхід міста пішки з відвідуванням 160 храмів протягом 6 днів.

Використана література.

1. Древо индуизма. — М., 1999.

2. Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997.

3. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. — М., 1996.

4. Мень А. История религии: В 7-ми т. — М., 1991—1992.

1

Характеристики

Список файлов реферата