138621 (724446), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У вищому змісті святим є тільки Бог, що не має нічого загального з нечистотою, гріхом і злом. Однак можна говорити й про інший аспект святості, про святість чоловіка. Чоловіка недосконалого, створеного, несучого на собі наслідку гріхопадіння й який грішить зараз. Але, будучи особистістю й маючи волю волі, людина може вибирати між добром і злом, гріхом і покаянням, злочином і виправленням. І хоча людина не може стати святим по своїй волі й тільки за рахунок власних зусиль, все-таки неможливе по природі стає для нього можливим по благодаті. Якщо людина присвячує себе Богові, бажає прийняти Його й прагне служити Йому. Не будучи святим по своїй сутності, людина може стати святим за іншими підставами - по особистому виборі й своїх діях. «... за прикладом того, хто кликав вас Святаго, і самі будьте святі у всіх учинках» (1 Пет. 1, 15).
Тому що свято все, що виходить від Бога або служить Йому. Люди, предмети й місця, відділені для Бога, і в які (або на яких) перебуває Бог, називаються святими. У всім цьому проявляється святість Божа. Святість затверджується через Бога - Святого й Що Освячує. Людина, справа й час стають святі, коли Бог робить їх своїми, тим самим освячуючи. Не людина творить святість, вона виходить від Бога; оскільки Він святий, те й нам варто бути святими. Свята людина - відділений, що відсторонилася від зла, що цурається гріха, чистий, обраний Божий. Святими ми називаємо тих, хто став причасником божественної благодаті й освячення. «Будьте святі, тому що Я святий» (1 Пет. 1, 16).
І це дарунок Божий через заступництво Добродії й Рятівника нашого Ісуса Христа. «Святими ж називає тут не зроблених тільки в чесноті, але й всіх тих, які прагнуть до тієї досконалості, хоча ще й не досягли його. І цим ніщо не перешкоджає освячуватися через Причастя Святих Таємниць і щодо цього бути святими, подібно тому як і вся Церква... вони називаються святими заради Святого, з Яким вони мають спілкування і Який Тіла й Крові причащаються» 7. Святість - властивість Божа, що проявляється відносно людини.
6. Благодать
Святість - це дія Бога, прояв Його властивостей, явище Його енергій, того, що називається благодать. Благодать - це такі особливі якості, здатності й сили, які людина не має сам по собі, але Бог йому дає, і людина може прийняти й засвоїти. «І від повноти Його всі ми прийняли й благодать» (Ін. 1, 16). Це те, що людині не належить, але можливо для нього, стає доступним при деяких умовах й обставинах, відкривається йому й сходить на нього.
Благодать - це щось таке, що відповідно до й людської природи, і, одночасно, радикально відмінної від її - божественній природі. Благодать - це те, чого людині не дістає по його сутності, чого не вистачає в його сьогоднішньому гріховному стані. І це те, що йому необхідно для повноцінного життя й служіння Богові. Благодать - це милість і сила Божа, що проявляється у відношенні до людини й виражається в даруванні йому порятунку. «Благодаттю ви врятовані» (Ефес. 2, 5).
Таким чином, святість з'являється як властивість людини, але не його власна, невід'ємна якість, а отримане понад, дароване йому Богом. Святість дається людині по милості Божій, по Його благодаті, як дарунки Святого Духа. Святі - це люди, наділені Богом за їхню віру й добрі справи особливою якістю святості й здатністю творити чудеса. Святі - учасники, причасники святості Бога, общники Його божественного єства, споглядальники божественної краси і її виразників. Вони втілюють духовну красу у своєму духовному досвіді. Людина - ікона Бога, і в Його святих образ Божий досягає повноти й досконалості.
Святість людини є уподібнення Богові, відбиття й здійснення в людині божественних досконалостей. Тому в деякому змісті можна говорити про святість як про плоди віри й вірності, як про результат праць людини по виправленню свого гріховного життя, як наслідку поста й молитви, підсумку добрих справ й аскетичних подвигів. Але без Бога людина не може цього робити й без Його допомоги не зміг би досягти гідних результатів. Учинки людини знаходять справжній зміст і вищу цінність, якщо вони орієнтовані на святість.
Реальне втілення святості - святі й святині. Святинею можна вважати все отримане від Бога або присвячене Богові. Це особливі предмети, слова й книги, зображення й звучання, місця або моменти часу. Святині сповнені змісту, вищих цінностей, це духовні скарби. Святині зберігають у собі таємницю божественного буття. Але їхня святість сприймається як зриме свідчення буття Бога. Святині виявляють божественну красу й дарують людині духовна насолода й радість. Вони показують присутність Бога в житті людей і дія Його промислу. Святині - це носії божественної благодаті.
7. Любов
Проявом і наслідком святості Бога є божественна любов. Бог дарує Свою любов людям. Вона є причиною утвору миру й людини, підставою й умовою людського буття й вищою метою його існування. Любов людська є відбиття божественної любові й відповідь на неї. «Будемо любити один одного, тому що любов від Бога, і всякий люблячий породжений від Бога й знає Бога» (1 Іоан. 4, 7). У святі перебуває любов Божа. А хто любить Бога, той знаходить святість. «Бог є любов, і перебуває в любові перебуває в Богу, і Бог у ньому» (1 Іоан. 4, 16).
Любов - це найкрасивіше почуття людини. Любов тісно пов'язана із красою. Дійсна краса викликає почуття замилування й любові. А людина в стані любові почуває й сприймає красу навколо себе. Краса у вчинках людини, добро й милосердя - це прояв любові. Краса - це втілення й уособлення любові й святості. Любов - таємниче почуття, але воно вимагає відчутної реалізації, явного здійснення, видимого перетворення в життя. Вона міняє всього людини, надихає на творчість, наповнює його життя змістом і красою. Любов - це вічна творча сила. «Любов ніколи не перестає» (1 Кор. 13, 8).
8. Світло
Божественна святість проявляє Себе у світі як Божественне Світло, як слава Божества, тому можливо зближення понять «святе» й «світло». «Святий» у слов'янських мовах означає чистого, світлого, сяючого, сильного, благого, повний буття, блага, Бога. Світло - це видимий прояв, явище святості. Світло з'являється як рівною мірою онтологічна, гносеологічна й естетична категорія. Св. Діонісій Ареопаг пише, що світло походить від блага. «Божественна краса, як початок усякої досконалості, повідомляє світло свій кожному по достоїнству».
Краса - це щось видиме, дане у світлі, виявлене й виявлене. Красиво те, що освітлено, тобто відкрито, виявлено, показано, представлено, і освячено, тобто дано, даровано, благословлено Богом. Краса - це щось повне змісту й цінності. Краса пов'язана з істиною, що просвіщає словом, благовестієм й одкровенням. Краса пов'язана з добром і благом. Краса пов'язана з божественним буттям, з повнотою й досконалістю божественних властивостей й якостей, виявлених за допомогою божественних сил й енергій. «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої тьми» (1 Іоан. 1, 5).
Отже, естетика святості виявляє особливий духовний простір, показує такий вимір буття, де краса й святість з'єднуються, сполучаються й сполучаються. Святість є фундаментальною підставою й джерелом краси. Краса виявляє, висвічує святість. Онтологизм краси полягає в тім, що вона не просто радує око й тішить душу, але й ще міняє життя людини, перетворює його існування, вносить у людське буття щось особливе, понад.
Краса - об'єктивна реальність і цінність. Функція краси - організувати внутрішній стан людини для прийняття благодаті, для досягнення святості. А святість - це джерело зовнішньої й внутрішньої - духовної - краси, це той зразок, яким любується людина, ідеал, до якого він прагне. Святість Бога - активна діюча сила, що впливає на мир і людину й вдосконалює їх, дарує їм красу. А святість людини розкриває й затверджує реальність святості Бога, виявляє й втілює красу.
Література
1. Повний православний богословський енциклопедичний словник. - К., 2002.
2. Святитель Микола Кавасила. Пояснення Божественної літургії. - Київ, 2003. С. 87-88.
3. Діонісій Ареопаг, св. Про небесну ієрархію. Глава III. §1.
4. Степанов Ю.С. Константы: Словарь русской культуры. – М., 2001.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
