138530 (724386), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Поширення цієї секти помічається й в ін. місцях довіреного мені повіту..." (далі йде перелік сіл) .22
З м. Любомирки священик Промислів повідомляв духовному начальству, що "Рябошапка привселюдно хрестить дорослих у ріці, ховається в закритих трунах небіжчиків, вінчає в будинках наречених з нареченими, причащає і має чашу для причащання... сектанти знущаються треба мною при здійсненні мною таїнств. Поліція не звертає уваги на мої скарги. Селяни, що ще не залишили православ'я, говорять, що "якщо не перепинить цього згубного потоку цивільне начальство, то ми не ручаємося за своїх дітей, чи залишаться вони в чи православ'ї ні". З приведених прикладів видно, що ватажки і керівники секти не ховали своєї приналежності до баптизму, але відкрито і наполегливо виступали з його пропагандою. Наприкінці 70-х років XIX в. Ів. Рябошапка і Григорій Кушниренко клопоталися перед Міністром Внутрішніх Справ про те, щоб їм було дозволено будувати молитовні будинки, обирати своїх духовних наставників, мати метричні книги й офіційно іменуватися "Громадою хрещений християн-баптистів". З аналогічним проханням у той же час звернулися сектанти м. Ряснополя і села Основи (Одеського повіту), на чолі з Михайлом Ратушним, до Херсонського губернатора, у якому (проханні) вони називають себе "Суспільством християн баптистів", "християнами баптистами російської національності".
Саме в цей час, тобто наприкінці 70-х - початку 30-х років, як уже вище було сказано, штундисти, що не представляли єдиної секти, остаточно злилися з баптистами.
-У 70-х роках баптизм швидко поширюється не тільки в межах Херсонської губернії, але й у суміжних з нею Київської й Екатеринославской губерній, а також проникає на Кавказ.
На Київщині баптизм значно затвердився працями Герасима Балабана і Якова Коваля, що хрестили багатьох штундистів і православних у с. Чаплинці, д. Кучковці, с. Поповке, Плоскому й ін. (Таращанського повіту).
Таким чином, у 70-х і 80-х роках баптистський рух поширився по всьому півдні Росії, заходячи на північ - в Орловську губернію, трохи пізніше, воно з'явилося в губерніях: Калузької, Нижегородської, Оренбурзької, Пензенської, Самарськой, Тамбовської, Рязанської й у самій Москві.
На Кавказ секту заніс німець - колоніст Мартін Кальвейт, що переселився в 1862.м. у Тифліс. Тут він перетворив у баптизм молоканина купця Н.И. Вороніна, якого хрестив уночі 20 серпня (ст. ст.) 1867 р. у ріці Курі.
З віх пір Кавказ став видним центром баптистського руху, де секта придбала собі ряд видатних послідовників і ревних пропагандистів баптизму. Незабаром Воронін були спокушені в баптизм і ін. тифліські жителі - молокани, серед яких особливої уваги заслуговує його прикажчик В.Г. Павлов. Піонер сектантського руху на Кавказу Воронін, за порадою свого керівника-німця - баптиста, відправив Павлова в Гамбург до Онкену. Одержавши спеціальне місіонерське утворення в Гамбурзькій баптистській семінарії і до тонкості засвоївши тут навчання і прийоми баптистів, Павлов знову з'явився в Тифліс і вже як проповідника і баптистського пресвітера з пристойним змістом від закордонних баптистів. Так виникла перша серед російського населення Кавказу і Закавказзя тифлісская громада баптистів. Потім Павлов був одним з найбільш видатних баптистських місіонерів у Росії. Ревними помічниками Павлова в пропаганді баптизму на південно-сході Росії були Василь Іванов і Андрій Міллер-німець, що поширювали баптизм у Ростову-на-Дону і його околицях. У своїй місіонерській діяльності російські баптисти в описуваний час були вспомоществуеми закордонними "добродійниками". Так, напр., відомі місіонери В. Павлов і В.Іванов за свої місіонерські праці одержували винагороду: перший - від Американського баптистського комітету, а другий - із Пруссії від якогось "благодійника" Ф.В. Бергмана.
Таким чином, "шлях, по якому йшло поширення баптизму в російському народі - це шлях із Заходу на Схід: з Німеччини через Новоросійський край і Донську область на Кавказ, звідси в Саратовскую, Самарскую, Оренбурзьку губернії і далі через Сибір на Схід до Амуру" , - говорить єпископ Алексій.
Сибірський край і Кавказ, вилучені від центра, являли собою зручний ґрунт у змісті релігійної волі, де нагляд за сектантами з боку адміністрації значно слабшав у порівнянні з центральними областями Росії.
Відомо, що Сибір відвідав у 1904 році від Усеросійського Союзу баптистів В.В. Іванов, що разом з Я.Г. Винсом "рукопоклав" у пресвітера баптистської громади Омського району А.Л. Евстратенко .
Крім Н.И.Вороніна, В.Г. Павлова, В.В. Іванова, що у той час мали своє місце проживання на Кавказу, самовіддано трудилися наступні місіонери рос. баптизму: С.П.Степанов, С.Е. Капустинский, Д.И. Мазаев, Ф.П. Балихин, Д.М. Тимошенко, И.А. Голяев, В.П. Степанов, А.М. Мазаев, П.В. Павлов, С.в. Белоусов і ін.
Серйозна небезпека, що загрожувала православ'ю від поширення раціоналістичної пропаганди в народі, а також груба наруга і блюзнірство над святинями православ'я, викликали деякі міри боротьби проти баптизму. Найбільш шкідливі і небезпечні ватажки секти були піддані висилці, укладені у в'язниці і віддані суду. Але ці крайні міри, що мали місце наприкінці 70-х і 80-х роках, мало робили користі, а іноді приносили навіть шкоду. "Незважаючи на ряд енергійних і безсумнівно доцільних мір, початих... для ослаблення штундизму, секта... не тільки не ослабшала у свому розвитку, але, навпроти, того, ріст її прогресивно збільшується", - читаємо ми в "Працях Київської Духовної Академії". Цей прогресивний ріст секти насамперед виявлявся в розширенні обсягу охопленої нею території. Обсяг зараженої штундизмом території приймав усе більш і більш значні розміри ("Праці Київської Духовної Академії", 1886 р., жовтень, с. 264-265). Баптисти, полум'яніючи ревнощами про славу свого навчання, ще з великою запопадливістю вели свого руйнівного роботу з відношення до православ'я, як би цим відповідаючи на всі ті міри, що приймалися по обмеженню їхньої діяльності духовною і світською владою. "Особисті незгоди були забуті. Ненависть до православної Церкви об'єднала сектантів, і вони споєною масою наставали" 31. Єпископ Долмат у листі до Херсанскому губернатора повідомляв: "Баптисти є людьми самостійними, відважними і рішучими у своїх діях до зухвалості, а православні - приниженими, похитнутими, нерішучими. Баптисти відкрито, змело і безбоязно ведуть свою пропаганду усюди, де тільки представиться до того можливість, вони не тільки намагаються спокушати православних при зустрічах, але навіть уриваються у вдома них, паплюжачи православ'я в самих принизливих вираженнях". У Працях Київської Духовної Академії за 1836 рік читаємо наступне: "ОСТАННІМ часом усі частіше і частіше приходиться зустрічатися з фактами, де фанатизм штундистів виявляється не тільки у відношенні до предметів, шанованим православною Церквою, але й у відношенні до самих православних християн і, зокрема, до пастирів Церкви. Особливо обурливий у цьому відношенні факт переданий у № 9 "Київський Єпархіальних Відомостях" за дійсний рік. Не можна не погодитися з автором цієї розповіді, що "нахабності і зухвалості штундистів уже переходять усяку міру: усюди, де тільки відбувається хресний хід, похоронна процесія й ін. церковні торжества, штундисти скрізь посилають своїх агентів, щоб вони насміхалися над церковною святинею, знущалися з православного і спокушали їх у шутндизм" ("Праці Київ. .Дух. Акад*" 1886 р., листопад, стор. 532. Стаття 3: "Зведення про рух південноросійського сектантства в останні роки.
3. Баптизм в Україні
Наприкінці XIX і початку XX в. починається новий період в історії російського і українського баптизму. Світська адміністрація у своїх заходах щодо баптизму стає ще рішучіше і твердіше. За словами єпископа Алексія, "Секта баптистів стає предметом серйозних наукових досліджень, організуються місіонерські з'їзди для колективного судження про міри боротьби з нею; із середовища духівництва і православного народу виступають борці за істину православної Церкви, що віддають свої сили і знання важкій справі боротьби з баптизмом, пробудився дух православ'я й ожила свідомість своїх щирих церковно-патріотичних інтересів. Результатом усебічного вивчення баптизму було те, що ... 4 липня 1894 р. положенням Комітету міністрів баптизм (штунда) був оголошений сектою особливо шкідливою в церковному і суспільно-державному відношеннях", а послідовникам секти заборонялося збиратися на суспільні молитовні збори.
Але з 1905 р. положення всіх російських сектантів і зокрема баптистів зовсім змінилося. З появою так називаного закону про віротерпимість 17 квітня 1905 р. і указу 17 жовтня 1906 р. про реєстрацію старообрядницьких і сектантських громад баптисти стали вільно відправляти своє богослужіння не тільки в призначених для того будинках, але і улаштовувати свої збори в різних суспільних будинках, причому незаконно зазивати на ці збори православних людей. Сектанти почали влаштовувати з'їзди і відкривати початкові школи улаштовувати свої баптистські громади, друкувати свою літературу і т.п.
На європейському конгресі баптистів у Берліні в 1908 р. В. Павлов говорив, що "з оголошенням маніфесту про релігійну волю, баптисти зараз же... виявили оживлену місіонерську діяльність. Вони почали влаштовувати публічні збори в театрах, аудиторіях і трактирах. Особливі ревнощі виявив у пристрої таких збор наш брат проповідник Феодор Прохор. Балихін, що влаштовував такі збора в містах; Борисоглібську, Євпаторії, Бердянську, Харкові, Елизаветграде і Мелітополеві". Оратору (В.Павлову) приходилося проповідувати слово Божие в деяких з цих збор. "Коли я зі сцени, де я стояв, - говорив В. Павлов, - дивився на тисячі слухачів, що з жадібністю прислухалися до Слова Божию, те, згадуючи своє 8-літнє посилання за пропаганду баптизму, із працею вірив своїм очам, що це не сон, а дійсність. Однак, ця воля поступово скорочувалася, а в 1914 р. була зовсім ліквідована.
Під час першої світової війни (1914-1917) на послідовників баптистської пропаганди в Росії знову обрушилися гоніння: керівники були заслані в Сибір і ін. місця, багато збор закриті, видання баптистської літератури було заборонено.
Після 1-й світової війни баптизм став виявляти посилену місіонерську діяльність у всіх частинах світла. Проводилися конференції в Барсене, Будапешті, Лодзі, Ризі, Кенігсберзі, Копенгагені, Лондоні, Берліні й у багатьох інших столицях європейських держав40. Учасником цих конференцій був Е.Ю. Маллине, голова Всесвітнього Союзу баптистів, з багатьма іншими лідерами цього Союзу. Маллине в другій половині двадцятих років (1926) писав російським баптистам: "Європа має потребу в духовній релігії. Також бідує вона в більш ясних поглядах на релігійну волю. Нові конституції в більшості країн проголосили більш високі погляди на релігійну волю, чим це було колись (звичайно, мав на увазі і Радянській Росії), - продовжуючи далі, він сказав: "Баптисти мають перед собою велику задачу привести народ до повної волі, вірі, богопочитання і роботи для Царства Божия.
У 1925 році (5-12 грудня) відбулося засідання Пленуму Союзу баптистів СРСР. На це засідання прибули до 50 голів і представників відділів, районів і місцевих об'єднань, що входять у Союз баптистів СРСР. Пленум заслухав звіт правління Союзу, де було сказано, що на 1925 р. "Союз баптистів СРСР складається з 6-ти відділів з 71-м районом, 29-ти необ'єднаних у відділи районів. Новгородського, Латиського союзу і 26 невхідних у район громад, а всього більш 3000 громад, 3700 місцевих проповідників, 1100 молитовних будинків, 600 пресвітерів і 1400 ін. служителів" 42
Секретар Всесвітнього Союзу баптистів по східній півкулі доктор Рашбрук, що проситься в СРСР, у 1926 р. говорив: "чудесним є та обставина, що зараз майже немає жодної країни, у якій не було би баптистів, у той час як менш ста років тому з європейських країн вони були тільки в Англії". І дійсно, після світової війни баптизм міцно затвердився в багатьох країнах, у тому числі й у Росії, де в 1926 р. було вже 3028 громад, що входили в Союз баптистів СРСР". (Було ще чимало громад, що не входили в цей Союз). Журнал "Баптист" повідомляв, що "ці громади розкинулися мережею по всій країні - від Балтійського морячи до Японії, від Північного Льодовитого океану до Туреччини, Персії і Китаю. Найбільш густа маса їх - на Україні і на Волзі" ("Баптист". 1926 р., № 1-2, стор. 14).
Положення релігійної організації євангельських християн-баптистів у СРСР істотно Звіряється від положення її в дореволюційній Росії. "Стосовно держави всі релігійні організації в нашій країні займають однакові положення, у нас немає головних, так сказати, державних релігій і другорядних, - говорить И.С.Валисевич. - Держава визнає всі релігійні організації, що існують у нашій країні зовсім рівноправними, не віддає переваги ні однієї з них. Тому сектантські релігійні організації в СРСР, у тому числі і баптисти, виграли у відомому змісті в результаті перемоги Радянської влади. Вони одержали рівні права... із православною Церквою" .
У декларації баптистів за 1926 рік говорилося: "Ми, росіяни баптисти, при цараті не мали ніякої можливості на здійснення в Росії чого-небудь подібного: але нині ми маємо надію на те, що в дорогому серцю нашому великому СРСР ми не виявимося за своїми західними братами по вірі" 46
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
