137475 (723786), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Незабаром монастирі перетворились в головну і по суті єдину форму організації буддистів, що не мали впливової жрецької касти і ієрархічно організованої церковної структури. Саме монастирі стали центрами буддизму, осе­редками його поширення, своєрідними університетами і бібліотеками. У монастирях вчені буддійські ченці за­писували давньоіндійськими мовами палі і санскритом перші сутри (священні тексти), які на межі нашої ери склали значний за обсягом писаний буддійський канон — Трипітаку. Тут же прислужники і послушники навчались грамоті і читанню, вивчали священні тексти, здобуваючи хорошу на той час освіту.

Громада ченців того або іншого монастиря називалась сангхою (іноді цей термін використовувався ширше — на означення буддистів великого району, а то й країни). Спочатку у сангху приймались всі бажаючі, пізніше було введено деякі обмеження: не приймали злочинців, рабів, неповнолітніх без згоди батьків. Послушниками часто ставали підлітки, оскільки миряни, що співчували буд­дизму, нерідко посилали у монастир своїх синів.

Той, хто вступав у сангху, повинен був відмовитися від усього, що пов'язувало його зі світом, — від сім'ї, касти, власності, принаймні на час перебування в монастирі. Послушник приймав перших п'ять обітниць (не вбий, не вкради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч), голив голову і вбирався в одяг ченця. Членство у сангхі не було обо­в'язковим: у будь-який момент ченець або послушник міг вийти з неї і повернутися до мирського життя.

Ті, хто вирішував присвятити релігії все життя, готу­вались до обряду посвячення, що являв складну процеду­ру. Послушника суворо екзаменували, випробуючи його дух і волю. інколи аж до спалювання пальця перед вівта­рем Будди. І лише потім молодого послушника приймали до гурту повноправних членів сангхи. Це зобов'язувало його дотримувати п'яти важливих правил: не співати і не танцювати; не спати на зручній постелі, не вживати їжу у невизначений час, не бути корисливим, не користува­тися речами, що мають сильний запах або інтенсивний колір.

Крім десяти основних обітниць, у сангхі існувало без­ліч (до 250) дрібніших заборон і обмежень, що мали на меті забезпечити ченцям праведне життя. Зрозуміло, що Їх точне дотримання було чималим психологічним наван­таженням, винести яке було нелегко. Часто траплялись порушення — ченець «грішив». Для очищення двічі на місяць, в новолуння і повнолуння, ченців збирали для взаємних сповідей. Залежно від тяжкості гріха застосову­вались і санкції, найчастіше ченець добровільно вибирав вид покарання.

З поширенням монастирських громад в Індії завились і жіночі сангхи. Вони були організовані на зразок чоло­вічих, але в них всі головні церемонії (прийом до громади, сповіді, проповіді) здійснювали спеціально призначені для цього ченці з найближчої чоловічої сангхи.

Правила життя ченців регулювались текстами Вінаяпітаки, важливою частиною Трипітаки. Крім неї, до буд­дійського канону входили Сутрапітака, у якій виклада­лась суть доктрини, і Абідхармапітака — релігійно-філо­софські тексти. Усі ці тексти високо цінувались буд­дистами, турботливо переписувались, зберігалися у біблі­отеках-архівах найзначніших монастирів. В Індії у перші століття нашої ери одним з найвідоміших був монастир Наланда, куди з усіх кінців, у тому числі з Китаю, сходились буддисти-піліграми з метою здобути мудрість, освіту, переписати і привезти у свої країни священні тексти буддійського канону.

6. Вчення про чотири «істини». Вчення буддизму сфор­мульовано також у так званих чотирьох «істинах», від­критих Буддою у своїй першій проповіді.

Перша «істина» — існує страждання. Воно обов'язково властиве кожній живій істоті, тому будь-яке життя — страждання. Зіткнення з неприємним — страждання. Від­сутність приємного — страждання. Недосягнення бажаю­чого також призводить до страждання. Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає без відповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричину будь-якого яви­ща або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий соціальний лад.

Разом з тим буддизм стверджує, що основу всіх речей і явищ як матеріальних, так і духовних, становлять певні елементи (дхарми). За своєю природою дхарми пасивні і збуджуються відповідним видом енергії, джерелом якої є усвідомлені вольові дії, думки і слова людини-Друга «істина» — існує причина страждання. Людина, користуючись матеріальними речами і духовними ціннос­тями, вважає їх постійними, тому бажає володіти і насо­лоджуватися ними, відмовляючись від усього іншого. По­дібні бажання, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування, є причиною продовження життєвого проце­су. Однак ці бажання, згідно з буддизмом, стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює карму. Цей процес може проходити в активній і пасивній формах. Людина може існувати активно лише тоді, коли дхарми збуджуються, утворюючи кармічний ефект. Остан­ній породжується свідомістю. Таким чином, там, де немає свідомості, немає і карми, тому невимушені дії не впливають на карму. Карма — швидше філософська, ніж фізична категорія. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичної сфери як результат потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною.

Третя «істина» — можливо припинити страждання. Якщо цілком позбутися і хороших, і поганих бажань, настає стан нірвани, коли людина виключається з процесу відродження. Нірвана — кінцева мета існування, це не самознищення, а стан звільнення від свого «Я», згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої.

Четверта «істина» зводиться до розуміння того, що існує шлях до припинення страждання. Цей шлях — восьмискладовий, він полягає у правильних розумінні, намірі, мові, поведінці, зусиллях, житті, зосередженні тощо. Шлях до пізнання істини, що його пропонує буд­дизм» називається «середнім». Він дійсно ніби посередині між водійською релігією з її крайнощами та ідеологією аскетів-відлюдників давньої Індії.

Будда вже в юності зрозумів, що такі категорії, як добро і зло, любов і ненависть, совість і непорядність, втрачають свою конкретність і стають відносними. Шлях, обраний Буддою, пролягає між добром і злом, звідси його назва «середній». Людина, яка вибрала його, повинна осмислено чи сліпо повірити, що існує безперервний про­цес перевтілень, керований законом карми, що єдиний притулок у цьому житті можна знайти у вченні Будди та у буддійській громаді, а безумовне дотримання всіх вимог і правил етичної поведінки і споглядальних прав, викла­дених у буддійському вченні, звільнить її від страждань. Порятунок людини є справою самої людини, якій допома­гають бодисаттви — істоти, що відмовились від переходу в нірвану, щоб врятувати інших.

Буддизм, як і будь-яка релігія, поділяє світ на реаль­ний і потойбічний. Потойбічний — світ богів, нірвана, його можна досягти після остаточного перевтілення душі лю­дини на цьому світі. Реальний світ — це арена перевті­лень, місце боротьби духу з матерією за своє звільнення. Якщо людина виконує певні настанови, то її душа краще перевтілиться — аж до втілення в Будду. Так молена досягти і нірвани. Коли людина несумлінно виконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря, раба чи тварини.

Розвиток буддизму був складним, його положення не­одноразово перероблялися і доповнювались відповідно до змін соціальних умов. Звідси і наявність численних сект у буддизмі. На початку нашої ери Їх було дві: хінаяна і махаяна. До V ст. н.е. ці основні напрями поділилися ще на ряд течій.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах. Найдавнішим є так званий палійський канон, написаний мовою палі не раніше перших століть нашої ери. Він називається «Трипітака» ("Три корзини") і скла­дається більш як із 100 томів. За релігійним переказом, Трипітака — це виклад вчення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Реально — це праця багатьох неві­домих буддійських проповідників, твори яких спочатку передавались усно, а потім, приблизно у 80-х р. до н.е., були викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон.

7. Культ у буддизмі. Для своїх прихильників Будда встановив певні правила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійної практики та того культу, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правила стосувалися індивіду­альної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі, одязі і всьому способі життя.

Щодо культу як сукупності обрядів, то первісний буд­дизм також засновувався на релігійній практиці своїх попередників. Найдавнішим обрядом буддизму була так звана упосата — молитовне зібрання членів чернецької громади. Воно відбувалося у мовчанні і в молитовних роздумах, чим були невдоволені миряни, присутні на зібранні. Тоді було запроваджено своєрідну спільну спо­відь. Спочатку зібрання проводилися у дні повнолуння і новолуння, але з часом приводи для них ставали різнома­нітнішими. Змінювалась форма організації чернецтва. Ви­явилась необхідність спеціального притулку, у якому ман­дрівні бхікшу (монахи-злидарі), які жебракували, могли перечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьох місяців. Такими притулками стали монастирі, що згодом перетворилися в стаціонарні заклади буддійської церкви.

З часом буддійський культ значно змінився, оскільки повинен був задовольняти національно-духовні потреби віруючих, цілком відмінні від інтересів і потреб аскетів. Поступово у буддизмі розвинулись елементи культу, подіб­ні до існуючих в інших релігіях. Буддизм звів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого-небудь з його прихильників.

Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володіння ними. Частину Їх за­брали боги-деви і злі боги — наги. решту було поділено між вісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберігання у численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в Індії.

Місця, які особливо вшановувалися, ставали місцями прочанства. їх чотири: місце, де народився Будда, де він «прозрів», місце його першої проповіді і місце нірвани. У зв'язку з масовим прочанством споруджувались храми, ступи; їх прикрашали графічними та рельєфними зобра­женнями. Крім того, розроблявся і збагачувався новими церемоніями ритуал молебнів, процесій та інших заходів, що тут проводилися. У результаті прочанства збагачу­вались монастирі та інші заклади буддійської церкви.

У буддизмі чимало обрядів, що належать до індивіду­ального культу. Мається на увазі така форма релігійної поведінки, як бхавана — заглиблення у себе, у свій внутрішній світ з метою зосереджених роздумів про істини віри. Передбачались різні форми бхавани, але всі вони були розраховані не на масу віруючих, а на ченців, що внутрішньо відчужені від світу.

Згідно з буддизмом людина сприймає світ через свої відчуття, але вони — не суб'єктивні уявлення індивіда, а об'єктивний факт, наслідок збудження дхарм, часток сві­тобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми — це і означає взяти життя в свої руки і цим досягти мети — стану Будди, зануритися у нірвану. Але як це зробити?

Людина народжується, живе і помирає. Смерть — розпад даного комплексу дхарм, народження — його від­новлення, але вже в іншій формі. Це І є круговерть життя, цикл нескінченних перероджень. Сума добрих і злих вчин­ків визначає, у якій формі людина відродиться у наступ­ному. Чим більше добрих — тим міцнішає карма і тим більше заспокоюються дхарми, тобто людина робить знач­ний крок до мети, до нірвани.

Буддизм вшановує чимало рослин і тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, під яким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос — символ чистоти, духовного просвітлення, співчут­тя. Всі вищі особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квітці лотоса, так званому «лотосовому троні».

З тварин найшанованіші змії (наги), оскільки, як вва­жається, вони відіграли особливу роль у житті Будди — цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм капюшоном під час його перебування у стані споглядання. Наги зберігали у себе один з найважливіших священних текстів буддизму до того часу, доки люди не визріли до його розуміння, і лише тоді віддали його філософу Нагарджуні. Можна припустити, що таке вшанування змій є наслідком того, що в Індії і в країнах Індокитаю культ змії існував з давніх часів. Інші популярні тварини — слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павич. Вони часто є супутниками богів або символами — замінниками вищих, середніх і нижчих персонажів пантеону. Найулюбленіші міфологічні персонажі буддизму — газелі. На згадку про двох з них, які першими вийшли з лісу і стали слухати першу пропо­відь Будди, над воротами буддійських храмів постійно зображують двох газелей, які стоять на колінах, а між ними — колесо з восьми спиць (символ восьмискладового колеса вчення).

Буддизм як релігія і міфологія обумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архітектури, своєрідних живопису і скульптури. Скульптури з золота, срібла, брон­зи, дерева, каменю, що зображали всіх персонажів панте­ону від вищих до нижчих, загальнобуддійських і міс­цевих, можна побачити у різних країнах буддійського світу.

8. Ламаїзм як різновид буддизму. У XVI — XVII ст. буддизм проник до Монголії і внаслідок його злиття з місцевими культами сформувався ламаїзм. Пристосуван­ня буддизму до тибетських умов було досить тривалим. Ще в IX ст. для цього багато зробив індійський релігійний діяч Джобо Атіша, якого ламаїсти вважають другим Буд­дою. Характерними для ламаїзму є особливе становище духовенства — ченців (лам) і хубілганів («переродженців»), а також своєрідний релігійний культ. Відповідно до ламаїстського віровчення людина може врятуватись лише з допомогою духовенства. Звідси його особливе значення. Лами живуть здебільшого у монастирях — дацанах. Кож­ний віруючий мусить мати свого ламу, виконувати його настанови і покладатися на його молитви. Вищі лами вважаються хубілганами — живими богами, оскільки в них, мовляв, втілюються будди і бодисаттви, які осе­лилися серед людей, щоб рятувати їх. Очолюють ламаїстів два хубілгани-ієрархи. Перший нібито є втіленням самого Будди, йому належить вища духовна влада. Другий — далай-лама — є носієм світської влади у Тибеті.

Основними центрами культової діяльності є дацани, де лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульп­турними і мальованими зображеннями богів. Під час бо­гослужіння лами сидять на спеціальних лавах і зосеред­жено моляться, а віруючі рухаються за годинниковою стрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої дарунки (гроші, продукти, речі). Вийшовши у двір храму, віруючі моляться, вклоняються, крутять «моли­товні барабани» — циліндри, у яких знаходяться надруко­вані на папері тексти молитов. Чим довше і швидше крутиться циліндр, тим більше молитов «зараховується» віруючим.

Характеристики

Список файлов реферата