133184 (721788), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Так, наприклад, для визначення рівня домагань досліджуваного застосовується методика Хоппе, що наближена до експериментальної. За цією методикою досліджуваному пропонується вирішувати завдання різного ступеня складності, при цьому завдання вибирає сам досліджуваний. Після вирішування завдання дослідник повідомляє про успішність його розв'язання і пропонує вибрати нове завдання. Особистість із завищеним рівнем домагань прагне навіть у ситуації неуспіху вибрати завдання складніше за попереднє. Людина із заниженим рівнем домагань у ситуації успіху, зазвичай, вибирає зав дання простіше (хоча мала б вибрати складніше).
Велике значення при цьому має аналіз поведінки досліджуваного під час тестових проб, зокрема, його емоцій, наполегливості в подоланні труднощів.
Опитувальники являють собою стандартизовані самозвіти і мають на меті визначення рис розвитку особистості, мотивів, інтересів, ціннісних орієнтацій, настановлень тощо.
У контексті дослідження девіантної поведінки часто використовують опитувальник Басса-Дарки, призначений для діагностики агресивних та ворожих реакцій людини (див. додаток 2). В адаптованому варіанті міститься 75 запитань, на які досліджуваний має відповідати "Так" або "Ні". При цьому відповіді розподіляються за такими шкалами:
• фізична агресія (застосування фізичної сили проти інших осіб);
• непряма агресія (агресія, спрямована через обхідні шляхи на іншу особу (плітки), або взагалі не спрямована ні на кого конкретно, скажімо, вибух люті — крик, тупотіння ногами та ін.);
• роздратування (готовність до гарячкування, прояву брутальності при найменшому збудженні);
• негативізм (опір авторитету, встановленим звичаям і законам із пасивним опором аж до активної боротьби проти них);
• образа (заздрість та ненависть до інших людей, зумовлені справжніми або, зазвичай, вигаданими стражданнями);
• підозрілість (недовіра і обережність у ставленні до людей, що ґрунтується на переконанні в їх готовності заподіяти шкоду певній особі);
• вербальна агресія (вираження негативного ставлення до людини через форму (крик) і зміст (прокльони, погрози) словесних відповідей);
• почуття провини (переживання докорів сумління через прояви по поведінки, які зазвичай забороняються нормами суспільства, і через це — переконання людини в тому, що вона погана, бо вчиняє зле). За результатами відповідей вираховуються індекси ворожості і агресивності. При цьому слід урахувати, що даний опитувальник через ефект "соціальної бажаності" відповідей слід використовувати спільно з іншими методиками, зокрема, проективними.
Стандартизовані самозвіти, які, власне, являють собою опитувальники, зазвичай використовуються для прямої самооцінки досліджуваним власних психічних станів.
Проективні методики передбачають створення для досліджуваного досить невизначеної ситуації, коли в її тлумаченні головним виявляється не об'єктивний, а суб'єктивний зміст — те ставлення, яке дана ситуація викликає в досліджуваного.
Так, зокрема, можна використовувати набір малюнків, за якими досліджуваний має скласти певну розповідь. При її аналізі враховується як логічність у викладенні подій, так і те, який особистісний смисл вкладає досліджуваний в пояснення сюжету.
Широко також використовуються проективні методики, в яких слід намалювати певні зображення, вони називаються "Неіснуюча тварина", "Дім, дерево, будинок", "Намалюй людину", "Малюнок сім Т" тощо, що дозволяють судити не тільки про ставлення людини до себе загалом, але й про окремі прояви її особистості (див. додаток 5). Особливості емоційного реагування під час взаємодії з іншими людьми в ситуації перешкод на шляху досягнення мети, задоволення потреб можна дослідити за методикою вивчення фрустрації, розробленої С. Розенцвейгом [2; 13]. На основі цієї методики, що має дитя чий і дорослий варіанти, можна виявити такі типи реакцій досліджуваного: з фіксацією "на перешкоді" і з фіксацією "на самозахисті", а також спрямованість реакції— інтропунітивну (коли реакція спрямована на самого себе, через що суб'єкт або бере на себе відповідальність за виправлення даної ситуації, або звинувачує себе), екстрапунітивну (коли реакція спрямована на живе чи неживе оточення, а роз в'язання ситуації перекладається на іншу особу чи зовнішні обставини взагалі), імпунітиену (коли ситуація фрустрації розглядається досліджуваним як малозначуща, як дещо таке, що може бути виправлено само собою, варто лише зачекати).
Аналіз типу і спрямованості реакцій дає можливість визначити ступінь адаптованості досліджуваного до власного соціального оточення.
Перевагою проективних методик є можливість дослідити неусвідомлювану сферу особистості. Разом з тим тлумачення результатів є досить суб'єктивним, до того ж існує ймовірність, що дослідник може зосередитися насамперед на даних, що мають особливу значущість не для досліджуваного, а для нього особисто (через існування власних неусвідомлюваних проблем).
За допомогою соціометричної методики можна визначити статус особистості в малих групах.
До методів дослідження девіантної поведінки особистості можна також віднести метод незалежних характеристик, що дозволяє виявити особливості поведінки та психічні якості досліджуваних в різ них ситуаціях через сприймання різних осіб. Так, наприклад, на ос нові цього методу Р. Овчарова розробила комплексну експрес-діагностику соціально-педагогічної занедбаності дітей, що передбачає надання незалежних характеристик психологом і педагогом [12]. У розробці методики дослідниця спиралася на те, що ознаками педагогічної занедбаності дітей є:
• порушення Я-образу, виражене в неадекватній самооцінці та рівні домагань;
• низький соціальний статус, що проявляється через неприйняття однолітків, "відкидання" батьками і обструкцію педагогів;
• труднощі і неуспішність у навчанні, пов'язані з дисгармонією роз витку в соціально-педагогічному середовищі, зокрема, через гіперсоціалізованість і авторитарність педагогів і батьків;
• неадекватна поведінка у соціальних ситуаціях тощо.
У результаті були відокремлені відповідні шкали — властивості самосвідомості, особливості спілкування, навчальної діяльності та інші, які дозволяють подати характеристику на дитину в контексті важливих характеристик, що можуть свідчити про ступінь її педагогічної занедбаності. У цій методиці використані матеріали спостереження, аналізу продуктів діяльності дитини, бесіди з батьками, застосовано також медичну карту тощо.
девіантний поведінка девіація агресія
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Антонова-Турченко А. Г. и др. Психологическая диагностика и коррекция трудновоспитуемых детей и подростков: Учеб. пособие.—К., 1997.— 312с.
2. Бурлачук Л. Ф. Словарь-справочник по психодиагностике. — СПб.: Питер, 2000. — 538 с.
3. Гаджиева Н. М., Никитина Н. Н., Каслинская Н. В. Основы раз вития самосознания. Тренинг самосовершенствования. — Екатеринбург: Деловая книга, 1998. — 144 с.
4. Горбатов Д. С. Практикум по психологическому исследованию личности. — М.: БАХРАХ, 2002.
5. Диагностика педагогической запущенности учащихся / Под ред. А. С. Белкина. — Свердловск, 1979. — 108 с.
6. Змановская Е. В. Девиантология (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений. — М.: Изд. центр "Академия", 2003. — 288 с..
7. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения. — М.: ТЦ "Сфера", 2003. — С. 99-154.
8. Козубовська I. В., Товканець Г. В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей у процесі професійного педагогічного спілкування. — Ужго род: Патент, 1998. — 195 с.
9. Кочетов А. Й., Верцинская Н. Н. Работа с трудными детьми. — M.: Просвещение, 1986. — 160 с.
10. Личко А. Е. Психопатия и акцентуация характера у подростков. — 2-е изд. — Л.: Медицина, 1983.
11. Максимова Н. Ю. Виховна робота з соціальне дезадаптованими школярами: Метод, реком. — К.: ІЗМН, 1997. — 136 с.
12. Овчарова Р. В. Практическая психология в начальной школе. — М.: ТЦ Сфера, 1998. — 240 с.
13. Практикум по психологии личности / О.П. Елисеев. — 2-е изд., испр. и перераб. — СПб.: Питер, 2003. — 512с.
14. Протасова Н. И. Психологическая диагностика девиантного по ведения несовершеннолетних: Метод, реком. — Астрахань, Изд-во АГПУ, 2000. — 26 с.
15. Психологическая профилактика недисциплинированного поведения учащихся / Под ред. Л.Н. Проколиенко, В.А. Татенко. — К.: Вищашк., 1989.— 254с.
16. РеанА. А., КоломинскийЯ. Л. Социальная педагогическая психология. — СПб.: Питер, 1999. — 416 с.
17. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И. В. Дубровиной. — М.: Просвещение, 1991. — 303 с.
18. Семья в психологической консультации / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. — М.: Педагогика, 1989. — 208 с.
19. Степанов В. Г. Психология трудных школьников: Учеб. пособие для учителей и родителей. — М.: Издат. центр "Академия", 1998.— 320 с.
20. Эйдемиллер Э., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. — 2-е изд., расш. и доп. — СПб.: Питер, 2000. — 656 с.
Размещено на Allbest.ru
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
