132783 (721662), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У міру асиміляції нової функціональної структури зовнішня система контролю включається у внутрішню систему самоконтролю. Суддівська влада оточення переноситься на індивіда. Людина стає суддею сам собі. Совістю людини Третього Рейха був наказ вождя. Почуття провини народжувалося, коли наказ був погано виконаний. Табірний невроз Гесса виникав не з почуття провини, що він є причиною загибелі сотень тисяч людей, але з того, що знищення людей здійснювалося недостатньо ефективно. Невротичні симптоми зменшилися, коли методи знищення були вдосконалені шляхом застосування газових камер. Наслідком виконання наказу вождя є абсолютно повна відсутність почуття провини у військових злочинців. Можна було б також дивуватися, що хтось почуває себе винним через докір у поводженні, що не відповідає десяти заповідям.
Істотною рисою кожної сигнальної системи, як технічної, так і біологічної, є здатність самоконтролю. У принциповій схемі така система представляється в такий спосіб: сигнали ззовні переводяться на специфічну мову системи (наприклад, електричний імпульс в електронних машинах, нервовий імпульс у нервовій системі). Перетворені сигнали інтегруються відповідно до якомусь плану (даному ззовні у формі програми у випадку технічних систем, що виникли усередині системи у випадку біологічних систем). Результат інтеграції у формі наказу надходить до м'язових клітках у біологічних системах). У них сигнал перетвориться в сигнал поза системний, інакше кажучи: власну мову системи перетвориться в мову, зрозумілої для її оточення. Останній етап в обміні сигналів між системою і його оточенням становить зворотний зв'язок; саме від її залежить здатність самоконтролю системи. Вона ґрунтується на тім, що частина сигналів, що виходять із системи, у неї вертається. Завдяки цьому план системи ніколи не буває жорстко фіксованим, але змінюється залежно від сигналів, що вертаються, які інформують про те, як він був виконаний і якої зміни викликала в оточенні. У нервовій системі можна знайти багато прикладів зворотного зв'язку. На найвищому рівні інтеграції діяльності нервової системи, на якому дана активність стає усвідомлюваної, те, що відповідає механізму зворотного зв'язку, переживається як здатність самоконтролю. «Соціальне дзеркало» відповідало б зворотним сигналам, які інформують про те, який ефект в оточенні викликало наше поводження, а те, що називають совістю, виникало б із з'єднання цих зворотні інформації з найбільш загальним, а тим самим свідомим планом активності.
Попадання у табір означало для в'язня руйнування колишнього «соціального дзеркала»; все, чим він був до того, переставало вважатися; він ставав номером. У нього було три можливості для вибору: 1 - бачити себе очима далекого оточення, тобто бути тільки табірним номером; 2 - зберігати колишній образ себе, що було нереально, але зм'якшувало до деякої міри жахливість першої альтернативи; 3 - ідентифікуватися із групою володарів через прийняття їхніх форм поводження, з номера перетворитися у вождя, принаймні, в очах в'язнів. Табірне життя змушувало до балансування між цими трьома можливостями, особливо двома першими.
Характерна риса життєвих явищ - їхня хитка рівновага між мінливістю й стабільністю. Постійно змінюються плани активності організму й, однак, основна лінія розвитку залишається тієї ж самої.
У міру частоти реалізації колишній план (функціональна структура) підлягає закріпленню й автоматизації. У раннім дитинстві нестійке й невпевнене ходіння вимагає великого зусилля волі, але згодом стає дією впевненим, автоматизованим, що протікає в строгій відповідності зі схемою. Не треба, однак, забувати, що ця схема постійно модулюється, залежно від зворотних сигналів, насамперед, із самого рухового апарата й, стало бути, у ньому існує певний ступінь лабільності. Невизначеність у цьому випадку, однак, невелика; нервова система не повинна бути максимально активізована в реалізації плану локомоторної функції. Так відбувається лише тоді, коли, наприклад, внаслідок стомлення або незвичайності умов і т.п. реалізація плану стає занадто важкою; тоді кожний крок стає усвідомлюваною дією. Свідомість, або максимальна активність нервової системи, як би зарезервована для активності.
У школі есесівців багато молодих агентів жахалися спочатку побачивши катування тварин і людей. Однак поступово, у міру навчання, внутрішній опір зникло, а жорстокість трактувалася як риса винятково мужня, і, зрештою, дії, що викликали колись відраза, виконувалися майже автоматично, з мінімальним опором або взагалі без опору.
Крім того, прийняття даної соціальної ідеології редукує невизначеність, пов'язану із самим фактом існування, з необхідністю вибору правильного способу поводження із числа багатьох можливих. Тому що чим вище щабель еволюції, тим більшим числом можливих способів поводження (функціональних структур) розташовує індивід і тим самим більшою мірою засуджений на коливання, його рівновага стає усе більше нестійким. Картезіанське cogito ergo sum виражає цей людський стан сумніву й непевності.
Якщо, однак, еволюція живої природи рухається в напрямку створення нових, більше багатих і краще пристосованих до життя морфологічних і функціональних форм, причому найбільшу творчу волю вона має у функціональних формах, обумовлених поняттям мислення, те, з іншого боку, у природі можна спостерігати тенденцію протилежну, гальмуючу динаміку еволюції й що складає бажання зберегти форми старі, часто вже непристосовані до життя й навіть прямо шкідливі. Це - своєрідний консерватизм живої природи, її незмінність у постійній мінливості, неї, можна сказати, інертність творчого зусилля.
У людини, що вважає, щоправда, сам себе, але, імовірно, справедливо, вінцем еволюції на даній планеті, у зв'язку з розвитком нервової системи й, особливо, кори мозку, існують практично необмежені можливості створення функціональних форм (структур). Якщо саме вони є критерієм динаміки рівноваги протилежних процесів, сильні будуть також і тенденції, що гальмують динаміку розвитку, тобто обмежуючу волю створення нових функціональних форм. Таким чином, є справою випадку, що всі форми покріпачення волі, ґрати, в'язниці й т.п. виражають специфічно людську особливість.
Дисципліна виховання ґрунтується в більшій мері на заборонах. З багатьох потенційних функціональних форм тільки деякі мають право на розвиток, інші повинні бути подавлені. Факт, що ми ходимо, говоримо, пишемо й т.д. певним способом, випливає не тільки з того, що дані форми поводження виявилися розвинені під впливом научання, але також і з того, що інші можливі форми одночасно виявилися подавлені. Процес научання легше всього визначити в павловських термінах збудження й гальмування. Учачись ходити, дитина здійснює багато непотрібних рухів, які поступово усуваються. Малюнок дитини перед шкільного віку звичайно багатше як тематично, так і формально в порівнянні з малюнком школяра, що вже закріпачується певними формами графічної експресії. Багатство шизофренічних переживань можна пояснити розрядкою подавлених у до хворобливому періоді життя форм поводження. Навчання гітлерівських «поза людей» ґрунтувалося на придушенні в них людських почуттів і на розвитку почуттів агресивних і садистських.
Соціальні ідеології, які більш-менш ригористично спрямовані на цілісне формування поводження людини, подібно научанню дій більше фрагментарних, засновані на спонуканні одних і придушенні інших форм поводження. Небезпека полягає в їхньому цілісному характері. Якщо дитина, учачись ходити, вертається іноді до більше раннього способу пересування - повзанню, то він як і раніше залишається тою же самою дитиною, тому що локомоторні функції представляють тільки окремий фрагмент його поводження. Тиск оточення обмежується в цьому випадку схваленням однієї форми поводження й відкиданням іншої. Коли в гру вступає цілісна оцінка поводження, тоді цілісна особистість, як така, за порушення обов'язкових норм виключається зі своєї соціальної групи.
Цілісна оцінка рідко буває дійсно цілісної. Часто буває досить дрібної деталі: інший колір шкіри, гачкуватий ніс, що відрізняється покрій одягу, чужа мова й т.д., щоб даний індивід виявився за гранню того, що близько й зрозуміло, став чужим і навіть ворожим. Важко відповістити на запитання, звідки відбувається така легкість оцінки іншої людини, завдяки якій на основі дріб'язкової іноді риси людини сходу поміщають праворуч або ліворуч. Можливо, що в настільки крайньої, а часто карикатурній формі виражається біологічна тенденція до створення границь між окремими системами. Наприклад, клітки з різними функціями й структурами відділяються друг від друга сполучною тканиною, що виконує, крім іншого, роль границі, що розділяє співтовариство кліток на менші співтовариства з різними функціями й завданнями. З іншого боку, однак, тенденція до створення границь анти біологічна, оскільки гальмує еволюцію природи, умовою якої є гармонійна взаємодія між різними формами життя й спарювання родинних форм, завдяки чому увесь час виникають нові форми. У біологічному змісті, стало бути, границя ніколи не буває різанням; завжди можливе проникнення через неї й взаємний вплив одних форм на інші.
За цілісною оцінкою іншої людини, завдяки якій вона сходу виявляється по тій або іншій стороні границі, стає «своєю» або «чужою», ховається, як правило, сильна емоційна заряженність. Такий розподіл відповідає основній тенденції, що полягає в прийнятті установки «до або «від» оточення, у людини керованої, насамперед, більше старшими частинами нервової системи, пов'язаної із сильною вегетативною розрядкою, а суб'єктивно з почуттям страху й ненависті (у випадку установки «від») або жагучого бажання (у випадку установки «до»). Гностичні функції, які в людини зв'язуються, насамперед, з активністю наймолодших частин нервової системи (neocortex), тут скорочені до мінімуму. Диференційований образ навколишнього світу спрощується до об'єктів, від яких необхідно тікати або знищувати їх, і до тих, з якими можна з'єднуватися в почутті якщо не сексуальному, то, у всякому разі, дуже сильної спільності - племінний, національної, ідеологічної й т.д. Коли емоційна напруга, пов'язана з основною позицією, зменшується й може розвиватися пізнавальний процес, іноді констатують із подивом, що об'єкт потяга не був настільки вуж прекрасним, а об'єкт страху й ненависті - настільки відразливим.
Список літератури
1. Цибульський В.Е., Торлецкий С.А. День страху. - К., 2003
2. Сапогова Е.Е. Психология развития человека. – М., 2005
3. Роджерс К. Консультування й психотерапія. - К., 1999
4. Паттерсон С., Уоткинс С. Теорії психотерапії. - К., 2002
5. Сандомирський М.Е. Захист від стресу. - К., 1997
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
