132731 (721637), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Якщо розглядати мовну діяльність на рівні абстрактно-теоретичному, відокремленому від змісту й контексту безпосередніх ситуацій спілкування між людьми, то як основні, базові досить виокремити дві функції мовлення: комунікативну та сигніфікативну.

Комунікативна функція обслуговує процес передачі інформації від однієї людини до іншої (визначення змісту повідомлення, втілення його в мовну форму, передача через той чи інший канал інформації).

Сигніфікативна функція пов’язана з відображенням об’єктивної реальності через поняття.

Ці функції звичайно тісно переплетені, оскільки процес безпосереднього спілкування спирається на сигніфікативні можливості мовлення, на понятійній основі якого формулюється те чи інше комунікативне повідомлення. У повсякденному житті на цей аспект звертають мало уваги. Але тільки-но люди перестають використовувати ту чи іншу мову в мовленнєвому спілкуванні, вона стає мертвою мовою (наприклад, давньогрецька, латинська). Навіть за умови повного збереження відповідної понятійної структури ця мова вже не може бути використана для обслуговування безпосередньої взаємодії між людьми, втрачає гнучкість, оперативність, динамізм.

Однак функціональне навантаження, що накладається на мовленнєву діяльність, цим не вичерпується. У людській практиці мовлення виступає чинником розв’язання різних життєво важливих завдань, тобто має поліфункціональний характер.

Так, безпосередньо пов’язано з мовною діяльністю мислення. Мовленнєві засоби необхідні не тільки для висловлення думки, а й для її формування. Адже ми не можемо довідатися про зміст наших думок, поки не надамо їм словесної форми. Згадаємо, що навіть пізнавання відбувається тільки тоді, коли ми робимо відповідний висновок про збіг сприйманого об’єкта з еталонною моделлю (перцептивним образом). Слово не збігається однозначно зі змістом мислення, оскільки в останньому присутні, крім вербального, образний та емоційний компоненти. Однак без «підведення думки під слово» ми не можемо віддиференціювати головні значення і зміст того, що відбувається чи пережито, від другорядних, здійснити категоризацію, порівняти поточні події з еталонними моделями, тобто «включити» мислення на повний діапазон його можливостей. Тому можна сказати, що стосовно психічного життя людини мовлення виконує функцію формоутворення.

Людська свідомість не просто існує переважно в мовних категоріях і формах. Зниження вербальної активності звичайно супроводжується зниженням рівня свідомості (так, блокувавши внутрішнє мовлення, людина занурюється в стан медитації чи в сон). Блокування вимовлення вголос чи «про себе» чинених дій призводить до миттєвого забування, не дозволяє осмислити сприйману інформацію. Зважаючи на це можна виокремити активаційну функцію мовлення.

Мовлення — це засіб, за допомогою якого здійснюється введення людини в соціальне середовище, у відносини між людьми. Завдяки мовленню формуються не тільки емоційно наповнені, а й змістові зв’язки між матір’ю та дитиною, регулюється соціальна поведінка дитини, здійснюється вплив на напрями думок і дій, опановуються культурні традиції, тобто реалізується регулятивна функція мовлення. Крім того, велика частина нашого життєвого досвіду — це аж ніяк не те, що ми безпосередньо переживали. Вона приходить до нас із книг, газет, радіо і телепередач, розповідей інших людей, спрямованого навчання. Тому мовлення служить і для передачі інформації (інформативна функція мовлення), і для збереження сукупного досвіду людини — кумулятивна функція. Крім цього, мовлення виконує ще експресивну функцію в процесі спілкування, що виявляється у прояві внутрішнього, емоційного стану людини. Ми найчастіше не можемо зробити зміст наших почуттів, думок, переживань актуальним для іншої людини, не сказавши їй про це.

Виокремлюють також фактичну функцію, спрямовану на встановлення контакту з тими людьми, з якими людина вступає у безпосередню взаємодію, на підтримку певних зв’язків у тих мікрогрупах, до яких вона входить (з родичами, колегами по роботі, знайомими). Наприклад, у змістовому плані поздоровлення до свята можуть сприйматися як явна безглуздість. Однак сам факт поздоровлення являє собою форму реалізації фактичної функції, тобто є сигналом про прагнення підтримати дружні відносини. Таку ж фактичну функцію виконує і швидке вітання «на ходу», зовні зовсім безглузде («Як справи?» — «Нормально»).

Трохи втратила своє значення в сучасному суспільстві так звана міфічна функція мовлення — звертання до різного роду заклинань, замовлянь, молитов для того, щоб запобігти можливі неприємності. Однак навіть атеїстичні люди у важкі хвилини неусвідомлено звертаються до своєрідного «моління» про те, щоб лихо минало їх.

Отже, існують такі функції мовлення:

1. комунікативна — процес передачі інформації;

2. сигніфікативна — відображення об’єктивної реальності через поняття;

3. формоутворення — втілення думок у словесну форму;

4. активаційна — вербальна активність підвищує рівень свідомості;

5. регулятивна — вплив на напрям думок і дій;

6. кумулятивна — збереження досвіду людства та індивідуального досвіду кожної конкретної людини;

7. експресивна — прояв внутрішнього, емоційного стану людини;

8. фактична — встановлення і підтримка контактів з людьми;

9. міфічна — звертання до молитов для запобігання неприємностей.

Крім того, у різних видах діяльності можна говорити про окремі функції, які виконує мовлення. Так, у педагогічній діяльності мовлення педагога виконує такі додаткові функції:

• розвивальну — забезпечує формування особистості того, кого навчають, передачу йому норм і правил поведінки, управління процесом їх засвоєння, розкриття морального змісту чинених ним та іншими людьми вчинків, оволодіння критеріями оцінки й самооцінки;

• інформаційну — здійснює передачу знань;

• регулятивну — створює сприятливу психологічну атмосферу спільної та індивідуальної діяльності, погоджує й поєднує зусилля для досягнення загального та особистого результату;

• емоційну — формує та коригує міжособистісні відносини.

Варто враховувати, що поширення відповідних функцій у реальній діяльності чи міжособистісному спілкуванні може бути різною. Наприклад, проведений психологами аналіз комунікативної діяльності вчителя свідчить, що дві третини її присвячено розмові, в той же час дві третини розмови вчитель веде сам.

При цьому дві третини розмови вчителя пов’язано з такими звичайними ситуаціями, як пояснення уроку, оцінювання знань того, кого навчають, роз’яснення власних дій, зауваження.

А тим часом метою цієї діяльності є формування в тих, кого навчають, певних якостей, передача їм ініціативи в самоуправлінні, самоконтролі, самооцінці. Так, педагог повинен не стільки говорити сам, скільки сприяти розвиткові мовлення та формуванню мовленнєвої культури в тих, кого навчає, і розкривати перед ними її функціональні можливості як засобу взаємодії з іншими людьми. При цьому велике значення мають такі характеристики мовлення:

варіативність — здатність про одне й те саме говорити по-різному, використовуючи різні мовні засоби, прийоми композиції словесного матеріалу, стильові особливості;

виразність — уміння викликати у свідомості слухачів наочні образи за допомогою прикладів, метафор, алегорій, порівнянь;

емоційність — здатність впливати на емоції та почуття слухачів;

логічність — послідовність розгортання аргументації, утримання на основній ідеї. Нерідко під час виступу, розгорнутого мовного повідомлення у мовця з’являються додаткові асоціації, цікаві думки, на яких також хочеться зупинитися. Нездатність протистояти цій спокусі призводить до поступової зміни предмета повідомлення, відходу від основної теми;

літературність — точність уживання слів, правильність наголосів, закінчень;

доречність — відповідність змістовних і стилістичних складових.

Мова — це певний пізнавальний процес, тоді як мовлення — це система засобів мовленнєвої діяльності (система знаків, символів і правил). Мова являє собою спосіб формування та формулювання окремих думок, мовлення є інструментом, знаряддям, за допомогою якого ці думки одержують остаточне оформлення.

У кожному співтоваристві, у кожній групі людей існують свої норми та уявлення про те, що і як можна говорити. У цьому плані важко уявити, що здобувач та опонент на захисті дисертації і майстер, що розмовляє з робітниками на будівництві, обмінюються однаковими репліками. Але якими б різноманітними та широкими ці норми не були, існують певні єдині для всіх правила, порушуючи які ми ризикуємо скривдити співрозмовника.

До таких перешкод належить використання образливих слів і висловів у міжособистісному спілкуванні. Сказавши співрозмовнику, що він боягуз, ледар, зрадник чи щось у цьому дусі, не варто очікувати чогось іншого, крім сварки. Якщо ж він не ображається на подібні заяви, це скоріше свідчить не про те, що ваш співрозмовник терплячий і вміє не звертати уваги на дрібниці,
а про те, що він байдужий до вашої думки про себе чи настільки низько оцінює її, що не вважає за потрібне прислухатися.

Серйозною перешкодою в спілкуванні двох людей може стати прагнення однієї з них тлумачити й інтерпретувати слова іншої. За такого тлумачення кожний бачить і сприймає тільки те, що може чи хоче побачити.

Так, заяви типу: «Ви спеціально це кажите, щоб образити мене» чи «Ти мовчиш, тому що тобі просто нічого сказати», — у якому б контексті вони не промовлялись, швидше за все будуть сприйняті співрозмовником, як спроба образити його і досадити йому і швидше за все викликають у нього бажання сказати щось образливе у відповідь, що остаточно погіршить ситуацію.

До такого самого результату призводить і пряме тлумачення метафор, що використовуються партнерами в розмові.

Зазвичай багато з того, що ми говоримо, має метафоричний характер: «Ну що ти червонієш як помідор?» чи «У тебе абсолютно відсутній погляд».

Ці вислови нейтральні за своїм характером, але за бажання співрозмовник може побачити в них щось образливе для себе («Ти ні з чим кращим порівняти мене не міг, як з помідором?» чи «А у тебе самого який погляд? Ти що, думаєш, краще?»).

Далеко не всякі метафору чи порівняння можна використовувати в бесіді, за будь-яких обставин вони не повинні містити в собі нічого образливого, але безпосереднє їх тлумачення швидше за все акцентуватиме негативні моменти, з’ясування яких лише ускладнить спілкування.

Звичайно таке може бути наслідком помисливості чи бажання «причепитися» до слів співрозмовника, щоб довести йому, що він погано ставиться до свого партнера чи не вміє висловлювати власні думки.

У таких ситуаціях розв’язати назрілий конфлікт без будь-яких образ допоможе використання зворотного зв’язку чи прямого запитання до співрозмовника для з’ясування, що ж він насправді хотів сказати.

Серйозної шкоди спілкуванню завдає часте використання таких слів, як «завжди» чи «ніколи». Як по-різному звучать дві фрази: «Ви спізнилися на заняття» і «Ви завжди спізнюєтеся на заняття». Використання цих слів призводить до порушення логіки в спілкуванні.

Будь-які обіцянки чи заборони, що містять ці слова, можуть стати на перешкоді до контакту. Досить нагадати: «Ти ж мені обіцяв ніколи цього не робити!» чи засумніватися: «Ти не можеш про це пам’ятати завжди».

Перешкодою у спілкуванні може також стати прагнення співрозмовників приписати іншому певні думки й наміри: «Ти просто думаєш, що я...» чи «Ви спеціально спізнюєтеся, щоб подивитися, як я на це реагуватиму» тощо. Навіть якщо думки іншого будуть «прочитані» правильно, висловлення їх уголос зазвичай сприймається як прагнення принизити співрозмовника чи здійснити на нього тиск, що не сприяє розвиткові контакту.

Запобіганню конфлікту чи вирішенню будь-якої проблеми недостатньо сприяє бажання співрозмовників з’ясувати, хто правий, а хто винуватий, хто що сказав першим чи коли точно відбулася та чи інша подія. Цей шлях рідко приводить до позитивних результатів, оскільки в такій ситуації кожен із двох сперечальників хоче продемонструвати себе і при цьому не схильний ні в чому поступатится співрозмовнику. У результаті обстановка загострюється, а вирішення реальної проблеми відсувається на другий план.

Надзвичайно обережно й помірковано варто використовувати у спілкуванні і прямі накази. У житті мало ситуацій, коли одна людина має повне право віддавати які-небудь розпорядження іншій (найяскравішим прикладом може служити армійська дисципліна).

Прохання чи рекомендація, звернені до співрозмовника, ким би він не був — дитиною, підлеглим, пацієнтом, — викликають менший внутрішній опір, ніж наказ. Такі форми звертання, як: «Принеси!», «Помовч!», «Зроби негайно!», — тільки б’ють по самолюбству.

У процесі спілкування можуть виникати специфічні комунікативні бар’єри, які мають соціальний чи психологічний характер.

На думку деяких психологів, поширення інформації проходить через «фільтр» довіри чи недовіри. Ці «фільтри» можуть діяти у такий спосіб, коли щира інформація може бути не прийнятою, а помилкова — прийнятою. Однак існують засоби, що послабляють дію «фільтрів». Сукупність таких засобів виконує роль супровідника інформації, створює сприятливе тло (наприклад, музичний, просторовий чи колірний супровід мовлення).

Причиною порушення взаємодії партнерів і передачі інформації аудиторії можуть виступати також значеннєві бар’єри спілкування — розбіжність змісту висловленої вимоги, прохання, наказу для партнерів у спілкуванні, що створюють перешкоду для їх взаєморозуміння та взаємодії. Тому необхідно враховувати склад аудиторії, щоб використовувати у своєму виступі судження, зрозумілі більшості слухачів.

Варто також пам’ятати, що люди в процесі спілкування не просто сприймають один одного, а формують щодо один одного певні відносини.

Галузь досліджень, пов’язана зі з’ясуванням механізмів утворення різних емоційних відносин до сприйманої людини, називається атракцією (що означає «залучення»). Атракцію розглядають як особливий вид соціальної установки на іншу людину. Установка особистості — неусвідомлюваний стан готовності, схильності до спілкування та діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша її потреба.

Упередженість, що являє собою сутність багатьох установок, є або результатом недостатньо обґрунтованих висновків з особистого досвіду, або результатом некритичного засвоєння стереотипів мислення.

Характеристики

Список файлов реферата