132571 (721596), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Персоналізація (від лат. рersona – особистість). Процес, в результаті якого конкретна людина отримує ідеальну представленість у житті інших людей, у суспільному житті. Найбільш істотною ознакою персоналізації являється перетворення інтелектуальної та афективно-потребової сфери однієї людини під впливом іншої (тієї, яка персоналізована).

Структура особистості.

1. Внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна) підсистема: поєднує ті явища, які безпосередньо визначають системну організацію індивідуальності (психічні процеси, властивості, стани). Умовно її можна зобразити як деякий замкнений простір (психічний) всередині органічного тіла людини.

2. На основі інтраіндивідної підсистеми неможливо описати та зрозуміти явища, що виникають при безпосередній міжособистісній взаємодії. На цьому рівні особистість набуває особливого буття, що переміщується за межі органічного тіла. Це – мівжіндивідна (інтеріндивідна) підсистема, що відображає представленість особистості у системі міжособистісних відношень.

3. Надіндивідна (метаіндивідна) підсистема, що розглядає особистість за межами органічного тіла та переборює обмеженість існуючих «тут і тепер» зв’язків з іншими людьми. Основна увага дослідника припадає на форми впливу, який людина свідомо або несвідомо здійснює на інших людей («вклади» в інших людей, які особистість здійснює своїм фактом існування або діяльність (перетворення їхньої інтелектуальної, емоційно-вольової, моральної сфери, світоспоглядання).

Суб’єктивними ознаками реалізації даної потреби у спілкуванні можуть виступати: прагнення бути авторитетом для інших, отримання суспільного визнання, самовизначення, потреба бути емоційно привабливим для інших. Надмірна потреба в індивідуальній персоналізації у спілкуванні може стати фактором деперсоналізації інших, особливо, якщо у людини немає відповідних посилань або є інші відмовляють їй у визнанні.

В діяльності потреба в особистісній реалізації проявляється в орієнтації на високі досягнення, якість та майстерність праці, у прагненні знати роботу у досконалості.

Висновки

Розробники об’єктивних тестів прагнуть здобути з їх допомогою чисте знання про особистість, ті данні, які не фальсифіковані піддослідним, з іншої – не піддалися впливу експериментатора.

За Кеттеллом: об’єктивний тест – тест, ціль якого невідома піддослідному (а тому результати не можуть бути фальсифіковані).

Намагання отримати об’єктивні знання про особистість за допомогою відповідей тестів має своє теоретичне обґрунтування та пов’язане з природно-науковими теоріями особистості.

Природно-наукові (об’єктивні) теорії особистості достатньо добре відомі у психології. Загальним є те, що «об’єктивний критерій», що дозволяє описати особистість, завжди виявляється за межами науки.

Переважна кількість психологічних теорій з точки зору «об’єктивістів», немає сенсу, в них не пропонуються критерії істинності тих чи інших тверджень, вони не співіснують один з одним.

Айзенк відносить до неприпустимих та неперевіряємих теорій наступні теорії: розроблені Фрейдом, Юнгом, Адлером, Бісвангером, Хорні, Саллівеном, Фроммом, Еріксоном, Маслоу. Ці теорії (згідно Айзенку) не відповідають сучасній моделі природної науки.

Фізіологія розглядалася та розглядається як наука, яка пояснює психологічні явища. В психології не було та не може бути єдиної вірної теорії особистості, природно-наукова теорія не виключає автоматично інші теорії, які помилково виключає Айзенк. Кожна теорія особистості має своєрідний погляд на природу людини. Відповідно цьому погляду визначається методологія та процедури дослідження. Ті теорії, що не піддаються експериментальному аналізу та не об’єктивуються, не можуть бути причиною того, щоб проголосити теорію невиправданою.

Достатньо переконливий доказ цього судження – ефективність фрейдовської та адлерівської психотерапій, що базуються на теоріях, які пропонується деякими психологами відкинути з появою природно-наукової парадигми.

Розвиток ідей гуманістичної психології – антипід природно-наукової парадигми, підтверджують те, що прогрес досягається за рахунок «внутрішніх ресурсів».

Усі теорії особистості або більша їхня кількість мають достатньо можливостей для того, щоб досягти внутрішньої валідності та розвити власні інструменти оцінки. Кожна теорія дає обмежені знання про особистість та закрита від даних іншої теорії.

Задача майбутнього – не відкидання тієї чи іншої теорії, а побудова єдиної метатеорії, що інтегрує валідні данні із всіх існуючих теорій.

При розробці більшості методик психологічної діагностики, їхні творці намагаються опиратися на теорію вимірювання, що прийнята у природному знанні. Прагнення до об’єктивної точності (за зразком природознавчих наук) призвело до створення багатьох відомих та валідних методик.

Результати багатьох об’єктивних тестів з важкістю піддаються можливості існування у психології інтуїції та здорового глузду дослідника, а також науковості не тільки веріфікованого, що підтверджено емпірично досвідом, знання.

Список використаної літератури

1. http://studentam.net.ua/content/category/24/158/86/;

2. http://psyhoboom.ru/to.html;

3. Психологічні теорії особистості // людина в сфері гуманітарного пізнання. – К, 1999. – С. 41–60;

4. Особистість у практичній психології // Основи практичної психології: Підручник. – К., 2001. – С. 78–215;

5. Степанов О.М. Психологія особистості: Посібник. – К., 2003. – 211 с.

Характеристики

Список файлов реферата