Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Другий і більш простий спосіб вирішення педагогічної проблеми диференційованого підходу - дефектологічна селекція - пов'язаний з відбором дітей та організацією умов навчання, які відрізняються від "нормальних", але дозволяють дітям з відхиленням від норми, з порушеннями розвитку опанувати навчальною програмою. При такому способі вирішення проблеми результат досягається застосуванням педагогічних засобів, а не психологічних, як у першому випадку.

Третій тип диференційованого навчання пропонує орієнтацію на індивідуальні навчальні плани та методики навчання.

Кожна дитина - унікальна індивідуальність, тому в ідеальному варіанті він повинен навчатися особливим методом того, чого він хоче і може навчитися. У реальності ж індивідуальний підхід зводиться до типологічного. Реалізувати індивідуальний підхід до кожного учня в різнорідних і численних класах дуже важко. У кращому випадку вчитель виділяє в класі 3-4 підгрупи учнів з складу характеру та стилю навчальної діяльності. Тільки виключно талановиті педагоги здатні інтуїтивно співставляти свої педагогічні прийоми з індивідуальними характерологічними особливостями кожного учня. На допомогу посередньому добросовісному педагогу в цьому питанні повинні прийти спеціальні прості методи експертної оцінки, що дозволяють зорієнтуватися в індивідуальних особливості учнів і врахувати їх у своїй педагогічній практиці. Але частіше за все індивідуальний підхід асоціюється з селективно-типологічним.

При селективно-типологічному підході визначають здібності та схильності дітей, загальний рівень розвитку та поділяють їх на групи у відповідності з рекомендованим профілем навчання. Типовим варіантом селективного підходу є відбір дітей у класи з гуманітарним, фізико-математичним і природно-науковим профілем навчання.

Особливе психолого-педагогічне завдання - навчання обдарованих дітей. Мова йде про діагностику як загальної обдарованості (під цим мається на увазі високий рівень інтелекту і високий рівень креативності), так і спеціальної обдарованості: музичної, сенсомоторної, літературної і т.д.

Обдаровані діти потребують особливих умов соціалізації та навчання, тому проблема ранньої діагностики обдарованості стоїть дуже гостро. Більшість психодіагностичних методик ефективні тільки при діагностиці дітей старше 6 років.

Діагностика готовності до школи

Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психологічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми за певних умов навчання. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання – це один з найважливіших підсумків психологічного розвитку в період дошкільного дитинства.

Поняття "готовність до школи" закріпилася в нашій віковій та педагогічній психології порівняно недавно. Це обумовлено появою відразу декількох варіантів вступу дошкільників в шкільне життя - з шести або семи років, по трьох-або чотирьохрічній програмі навчання в молодшій школі, а також відносна свобода шкіл у виборі програм навчання в початковій школі, так само як і у відборі дітей. Це і зробило актуальним завданням розробки деяких критеріїв, за яким для кожної дитини персонально повинен був вирішуватися питання, брати його до школи чи ні, і якщо брати то за якою програмою навчати. Для позначення цього кола проблем і було введено загальне поняття "готовність до школи".

Підготовка дітей до школи – задача комплексна, що охоплює всі сфери життя дитини. Психологічна готовність до школи – тільки один з аспектів цієї задачі. Але всередині цього аспекту виділяються різні підходи:

Дослідження, спрямовані на формування в дітей дошкільного віку

визначених змін і навичок, необхідних для навчання в школі.

Дослідження новотворів і змін у психіці дитини.

Розробка проблеми в педагогіки та психології

З самого початку у вирішенні питань готовності до школи існувало два напрямки, усередині яких були представлені також досить різноманітні, а іноді й протилежні точки зору.

Перший підхід можна назвати педагогічним. Прихильники цього підходу як при першвй появі цієї проблеми, так і до теперішнього часу визначають готовність до школи по сформованості у дошкільнят навчальних навичок: читати, рахувати, писати, розповідати вірші. Такий підхід представляється непродуктивним принаймні з двох причин: по-перше, він спрямований виключно на вирішення однієї задачі, а саме відбору дітей, що не дає ніякої інформації про те, за якою з програм початкової школи навчати їх у подальшому. По-друге, констатуючи рівень освоєння конкретних навчальних навичок, такий підхід залишає за дужками весь спектр питань, пов'язаних з актуальним та потенційним психічним розвитком дитини, її відповідністю психологічному віку, можливим відставанням або випередженням. У зв'язку з цим педагогічний підхід не має прогностичної валідності: не дозволяє прогнозувати якість, темп та особливості засвоєння знань конкретним дитиною, у молодших класах.

Розуміння всіх цих обмежень змусило педагогів в незабаром часу звернутися за допомогою психологів у вирішенні проблеми готовності дітей 6-7 років до шкільного навчання. Таким чином, сформувався інший підхід до вирішення проблеми готовності дітей до школи, який можна назвати-психологічним.

Психологічний підхід до проблеми готовності ніяк не можна назвати однорідним або універсальним при великому розмаїтті конкретних засобів, тестів, методів і процедур, що використовуються психологами

Список використаної літератури

1. Основы психодиагностики / Под ред.А.Г. Шмелёва, Ростов-на-Дону, 1996год/

2. Общая психодиагностика / Под ред.А. А. Бодалева, В.В. Столина, изд-во Московского Университета, 1987 г.

3. Психологические и психофизиологические особенности студентов /Под ред.Н.М. Пейсахова, Казань, 1977 г. /

4. Диагностика психического развития / Шварцара И., Прага, 1978 г.

Характеристики

Список файлов реферата