132403 (721538), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Термін ортопсихологія ("правильна психологія") був запропонований в 1958 р. для позначення альтернативи патопсихології. Як відомо, ходіння одержав інший термін - "гуманістична психологія".
Амбівалентність, подвійність відносини - один з найпоширеніших внутрішніх конфліктів, яким порозуміваються багато дивних і суперечливих учинків людини. Інший основний конфлікт виникає між інертністю, лінню, охоронною тенденцією, прагненням до безпеки (яке виражається в конформності), з одного боку, і прагненням до росту, самоствердженню, ризику - з іншої. Ще одним джерелом конфлікту служить пробудження нових потягів або потреб, які входять у суперечність зі старими; це відбувається головним чином у двох випадках: по-перше, під час пробудження нових потреб у підлітковому віці й, по-друге, під час пробудження релігійних устремлінь і нових духовних інтересів, особливо в середньому віці. Конфліктам останнього типу й присвячена, в основному, дійсна глава.
Отже, виявляється, що "органічна єдність" - це ціль людини, а не наявний його стан; це ціль, що він може перед собою поставити, до якої він може наближатися і яку він може один раз досягти. В особливо добрих нагодах знаходження внутрішньої єдності є плодом стихійного росту й дозрівання, в інші ж випадках - заслуженою нагородою, одержуваної завдяки роботі над собою, вихованню або лікуванню із застосуванням спеціальних методик, які полегшують і прискорюють процес самореалізації. Надалі нашому викладі ми спробуємо описати різні стадії цього процесу й указати на ті психічні розлади, якими він нерідко - хоча й не завжди - супроводжується.
Насамперед, непогано було б уточнити наші уявлення про самореалізації. Цей термін використається для позначення двох різновидів підвищення свідомості, розширення свідомості, які, будучи більш-менш зв'язані між собою, мають проте різну природу й проявляються зовсім по-різному. Найчастіше під самореалізацією мається на увазі само здійснення, тобто психічний ріст і дозрівання, пробудження й прояв прихованих можливостей людини, - наприклад, етичних, естетичних, релігійних переживань і форм діяльності. По своїх ознаках цей вид самореалізації відповідає самоактуалізації як її описує Маслоу, і, напевно, переважніше буде використати останній термін, щоб відрізняти даний різновид самореалізації від іншого її виду, а саме, самореалізації як самозбагнення. Під самозбагненням мається на увазі збагнення себе, переживання й усвідомлення себе як синтезуючого духовного Центра. Мова йде не про нашому особистий "я", яких варто розглядати всього лише як відбиття справжнього Я, проекцію духовного Я на поле особистості.
Самоактуалізація може бути досягнута на різних рівнях і не обов'язково містити в собі так званий духовний рівень. З іншого боку, індивід може випробовувати справді духовні переживання й не будучи внутрішньо інтегрований, тобто не виробивши добре злагоджену, гармонічну особистість. Це ясно показано Юнгом, що обертає наша увага на той факт, що розвиток особистості не є виключним правом геніїв і що людина може мати видатні здатності, не володіючи при цьому особистістю або не будучи особистістю. Духовне пробудження й духовні збагнення - щось інше, ніж самозбагнення, свідоме усвідомлення Я. Вони включають різні форми усвідомлення змістів або спадних у поле свідомості, або, що виявляють у процесі сходження до поверх свідомих рівнів, що приводить до "пікових переживань", як їх називає Маслоу.
Хоча ми вже вказували на розходження між свідомим особистим "я", обговорюючи психічну будову людини, тут доречно буде пояснити, що являє собою вищу частину або вищий аспект особистості, звичайно усвідомив не особистим "я", або его. Однак іноді "я" підносять, або воно саме підноситься в цю вищу область, де випробовує особливі переживання й стани свідомості, які можна назвати духовними в широкому змісті слова, Іноді буває й так, що якісь змісти "сходять" в область звичайної свідомості его, приносячись так називане "натхнення".
Така взаємодія між свідомим і поверх свідомим рівнем має величезне значення не тільки для розвитку творчих здатностей, але й для здійснення психосинтеза.
Ми вживаємо слово "духовний" у його найбільш широкому значенні, визначаючи в такий спосіб не тільки властиво релігійний досвід, але будь-які стани свідомості, будь-які психічні функції й форми психічної діяльності, цінність яких перевищує середній рівень; вони можуть мати, наприклад, етичну, героїчну, гуманістичну або альтруїстичну цінність. Все пов'язане з усвідомленням змістів ми відносимо тому під загальну рубрику "духовний розвиток", останнє може містити в собі переживання Я, а може й не включати. Слід зазначити також, що проникнення в область позасвідомого і її дослідження в процесі сходження до Я може іноді навіть стати перешкодою на шляху до повного Само збагнення, до вершини, на якій усвідомлення особистого "я" зливається з усвідомленням духовного Я. Можна так зачаруватися чудесами поза свідомого царства, до того бути їм захопленим, настільки ототожнитися з окремими його сторонами або проявами, що прагнення до найвищого Самозбагнення може ослабшати або взагалі зникнути.
Розбираючи далі мінливості шляху духовного розвитку, ми розглянемо й послідовні етапи самоактуалізації, і повне Самозбагнення.
Маслоу добре усвідомить, що самоактуалізацію не можна розглядати як стан, у якому усунуті всі конфлікти й установлений нерушиму внутрішню єдність. Він так дохідливо й переконливо роз'ясняє це важливе питання, що його слова заслуговують повного цитування:
"Щоб прояснити це твердження, самоактуалізацію можна було б виявити як такий розвиток особистості, що звільняє людину від дефіциту проблем росту й від невротичних (або інфантильних, або уявлюваних, або непотрібних, або "несправжніх") проблем життя, так що він може звернутися до "сьогоденням" проблемам життя (гранично людським проблемам, непереборним, "екзистенціальним" проблемам, у яких немає остаточного рішення), - і не тільки звернутися, але встояти перед ними й узятися за них. Тобто самоактуалізація - це не відсутність проблем, але рух від минущих або несправжніх проблем до дійсних проблем".
Духовний розвиток людини - довга й нелегка подорож через незвідані землі, повна несподіванок, труднощів і навіть небезпек. Воно припускає радикальне перетворення "нормальних" рис особистості, пробудження схованих раніше можливостей, піднесення свідомості в нові для нього сфери, а також нова внутрішня спрямованість діяльності.
Не дивно, що така велика зміна, така фундаментальна трансформація проходить кілька критичних стадій, які нерідко супроводжуються різними нервовими й психічними розладами. При об'єктивному клінічному обстеженні пацієнта, що страждає подібними розладами, лікар може виявити симптоми, подібні із симптомами звичайних психічних захворювань; у дійсності, однак, вони обумовлені зовсім іншими причинами й вимагають зовсім іншого лікування.
У наші дні сфера поширення розладів, що мають духовне походження, швидко збільшується через появу все більшого числа людей, які свідомо або неусвідомлене шукають свій власний шлях до повноти життя. Крім того, підвищення рівня розвитку й ускладнення особистості сучасної людини зробило духовний розвиток більше важким і складним процесом. У минулому для того, щоб відкрити двері, ведучі до вищого рівня свідомості, відчуттю внутрішньої єдності й повноти, найчастіше досить було морального обігу, простої щиросердої відданості вчителеві або рятівникові, смиренній любові до Бога. Тепер, однак, ми маємо справу з більше строкатими й суперечливими сторонами особистості сучасної людини, які потрібно перетворити й погодити один з одним; до них ставляться його основні, базальні потяги, його почуття й емоції, його творча уява, його допитливий розум, його напориста воля, його міжособистісні й соціальні відносини.
Тому ми вважаємо, що корисно буде дати загальний нарис психічних розладів, які можуть виникнути на різних стадіях духовного розвитку, а також деякі вказівки по їхньому правильному лікуванню. Для ясності ми можемо виділити чотири критичні стадії:
1. Криза, що передує духовному пробудженню.
2. Криза, обумовлена духовним пробудженням.
3. Реакції на духовне пробудження.
4. Фази процесу перетворення.
Ми скористалися символічним вираженням "пробудження", оскільки воно ясно має на увазі усвідомлення, розкриття свідомості новій сфері досвіду, розсуд не раніше внутрішньої реальності, що зауважувалася.
Криза, що передує духовному пробудженню
Щоб цілком зрозуміти ті дивні переживання, які найчастіше передують пробудженню, варто розглянути деякі психологічні особливості "звичайного" людини.
Про нього можна сказати, що він не стільки живе, скільки "проживає" життя. Його не хвилюють проблеми мети, змісту й цінності життя, - він приймає її такий, який вона йому є; він присвячує себе своїм власним бажанням; він прагне до почуттєвих насолод і трудиться заради грошей і задоволення честолюбних помислів. Якщо він людина більше зрілий, то підкоряє свої особисті інтереси покладеним на нього сімейним і суспільним обов'язкам, не заважає себе розумінням того, на чому ґрунтуються ці обов'язки й звідки вони беруться. Він може вважати себе "релігійним" і віруючої в Бога, але релігія для нього вичерпується зовнішніми формами й умовностями; виконавши приписання своєї церкви й взявши участь у її обрядах, він думає, що зробив усе, що від нього було потрібно. Коротше кажучи, будучи сліпо переконаний у тім, що єдино реально тільки цей зримий і відчутний фізичний мир, він міцно прив'язаний до земних благ і приписує їм, безумовну цінність; практично він уважає це своє життя самоцільної. Його віра в "потойбічні" небеса, якщо в нього така є, носить чисто теоретичний, академічний характер - на це вказує той факт, що він готовий зносити найбільші страждання, тільки б відтягнути момент зустрічі з небесним блаженством.
Література
1. Брей Р. Як жити в злагоді із собою й миром? - К., 1992.
2.Джеймс М., Джонгвард Д. Народжені вигравати. - К., 1993.
3.Коул М. Культурно-історична психологія. - К., 1997.
4.Лейнг Р. У. Розділене Я. – К., 1995.
5. Фромм Е. Душа людини. - К., 1992.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
