132402 (721537), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У художній літературі або в духовних текстах можна знайти думку про те, що людині, щоб жити, потрібний деякий досвід цих страждань. Він необхідний, щоб людина цінувала життя. Відомо, що цінність життя не дається людині як якесь переживання, її треба придбати Я-Зусиллями як зміст. Той, хто хоче допомогти іншому в його стражданнях (а всі соціальні професії що допомагають), попадає в пастку професіоналізму, пов'язану з тим, що він повинен (зобов'язаний) розділити з іншою людиною міру відповідальності за його страждання. Інакше кажучи, психолог повинен втрутитися в життя іншої людини, ділячи з ним відповідальність за його страждання. Це характерно не тільки для психологічних професій, але й для медичних, педагогічних, де часто, намагаючись лікувати або вчити іншу людину, люди, що володіють повноваженнями впливу, перевищують захід впливу, віднімаючи в людини необхідну йому для організації власного життя міру активності, спотворюючи логікові його індивідуального життя. Особливо часто це можна бачити в будинках для людей похилого віку й школах-інтернатах, де люди похилого віку або діти в результаті надмірного впливу на них (або відсутності такого) втрачають права на власні зусилля, на помилку, ризик - на ті види переживання, де цінністю є Я-Зусилля.
Можливість правильно вибрати позицію стосовно іншої людини в ситуації впливу на нього - це, по суті справи, можливість дати іншій людині переживання автономності свого існування, своєї унікальності. Це те, що в ситуації консультування виглядає як передача іншій людині психологічної інформації, необхідної для того, щоб він пережив присутність психолога як можливість нового психологічного змісту свого життя.
Часто людина, що переживає цей вплив психолога стосовно себе, розцінює його як бездіяльність, як відсутність чітких вказівок про перетворення свого життя. Іноді це виражається прямим текстом або питанням: "Чому ви мене не вчите, що і як я повинна робити?"
Виникає напруга, що найчастіше виражається у вигляді пауз, затримки подиху, повернення до початкових моментів консультування. Це саме ті моменти взаємодії, у яких народжується нове відношення до самого себе, а отже, можливість для психолога обговорювати це з іншою людиною. Це досить складні й суперечливі моменти в консультуванні, важливість яких люди розуміють значно пізніше.
У такій ситуації поза психолога, сила його погляду, точність повторення чужого тексту, ясність формулювань свого й т.д. - все має значення як прояв міри відповідальності за те, що буде відбуватися з іншою людиною.
Схематично цю ситуацію можна представити так: людині погано, вона буквально кричить про своє страждання, а психолог, "як здається клієнтові, нічого не робить..." Отут-те й потрібний життєвий досвід переживання страждання й відносини до нього, що є в психолога.
Варто зупинитися ще на одному важливому моменті, пов'язаному з життєвим досвідом психолога. У нього, як і в будь-якої людини, формується концепція життя, що дозволяє співвідносити хронологічний і психологічний час страждання. Коли люди утішають один одного в побутових ситуаціях, говорячи, що "все пройде", "перемелеться - борошно буде" і т.д., вони так і надходять. Життєвий досвід психолога теж дає йому підстави для таких "прогнозів", де ціна чужого страждання як би нівелюється, його унікальність не сприймається як цінність, а відразу вписується в рамки тимчасових координат, де є початок і є кінець переживання, як завершеного самого по собі й минущого.
Якщо психолог так діє, то попадає ще в одну пастку професії - пастку проективного (за принципом уподібнення) відносини до іншої людини.
Відомо, що людина, для якого характерні гострі переживання, живе у своєму психологічному часі, де всі події мають зовсім інше тимчасове фарбування. У людини (може бути, уперше в житті) з'являється можливість співвідносити психологічний і хронологічний час, наповнюючи їм зміст своєї концепції життя.
Для психолога існує важке завдання, що суперечить його життєвому досвіду, - відповідати психологічному часу життя іншої людини, залишаючись при цьому у своєму психологічному часі. Рішення цього завдання на побутовому рівні майже завжди пов'язане зі знецінюванням переживань іншої людини ("З усіма це буває", "Це вікове явище", "Типова ситуація" і т.д.). Професійні дії психолога зобов'язують його досліджувати логікові індивідуального життя людини й випливати їй, відновлюючи й зберігаючи її цілісність і цінність для людини разом з ним.
У життєвому досвіді психолога є ще один важливий зміст, що дає йому можливість ранжирувати цінність різного роду знань, зіставляти цінність знань, не руйнуючи її саму.
Філософія життя в її ціннісних аспектах дозволяє зіставляти різні види інформації про життя, різні джерела інформації, створює передумови для обґрунтування впливу людини на своє життя.
Отже, психологічне консультування - це особливий вид професійної роботи психолога, при якій він обов'язково використовує наукові поняття як спосіб власного мислення. У психологічному консультуванні виділяється предмет взаємодії психолога з іншою людиною, що дозволяє іншій людині разом із психологом матеріалізувати, представити у своєму або в іншому тексті власний біль нерозуміння.
Це значить, що людина може вступити у відносини із психологом із приводу цього болю. Із цього починається ситуація психологічного консультування, у ній бере участь психолог як людина, що володіє іншим, відмінним від побутового, розумінням цієї ситуації. Психолог використовує як робочий інструмент наукові поняття, які дозволяють йому аналізувати й індивідуалізувати ситуацію, у якій він перебуває.
Література
1.Афанасьева Т.М. Социальная психология.- М., 1980
2.Альошина Ю.Е. Індивідуальне й сімейне консультування. - К., 1994
3.Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога: теорія й практика. - К., 2005
4.Витакер К. Полночные размышления семейного терапевта. – М., 1998
5.Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції. – К., 1996















