132385 (721523), страница 2
Текст из файла (страница 2)
За словами Лайела, Дарвін знав, що якщо допоможе Уоллесу опублікувати його роботу, то роки завзятої праці над теорією еволюції зійдуть нанівець, а він сам втратить право на авторство. Дарвін буквально розривався перед важким вибором. Кончина сина, що вмер від скарлатини в ці ж дні, поставила його на грань розпачу. З тугою міркуючи про лист Уоллеса, у підсумку він із завидною безпристрасністю прийшов до наступного висновку: «Схоже, це буде надто жорстоко, якщо я втрачу пріоритет відкриття, яким фактично володів уже стільки років. До того ж я не вважаю, що відмова від публікації відіб'ється на науковій стороні питання… Публікація ж буде занадто несправедлива стосовно мене».
Лайел і Хукер запропонували, щоб лист Уоллеса й уривки з майбутньої книги Дарвіна були зачитані на зборах Линеєвської спілки (наукового суспільства, названого по ім'ю шведського натураліста Линея) 1 липня 1858 року. Ця подія ввійшла в історію науки, а всі 1250 екземплярів першого видання «Про походження видів» були розкуплені в перший же день продажу. Книга породила небачений сплеск емоцій суспільної думки й незліченні суперечки. Дарвін, хоча й під вогнем критики, виграв свою битву за місце в історії.
«Про походження видів» і інші роботи
Відзначивши факт мінливості видів живих істот, Дарвін зробив висновок про спадкоємну передачу розходжень від покоління до покоління. Оскільки в природі, міркував далі Дарвін, процес природного добору приводить до виживання тих організмів, які щонайкраще підходять до середовищу перебування, у безперервній боротьбі за існування перемагають ті, хто успішно пристосовується до змін зовнішнього середовища; не здатні до адаптації гинуть.
Дарвін сформулював свою ідею про боротьбу за виживання після читання книги економіста Томаса Мальтуса «Досвід про закон народонаселення», написаної в 1789 році. (У свій час ця ж книга надихнула й Альфреда Уоллеса.) Мальтус затверджував, що виробництво продовольства у світі росте в арифметичній прогресії, у те час як населення Землі – у геометричній. Це неминуче приведе до ситуації, коли більшість людей зштовхнеться з погрозою голодної смерті. Вижити в таких умовах зможуть тільки найдужчі й жорстокі.
Дарвін поширив цей принцип на всі живі організми й розробив свою концепцію природного добору. Відповідно до його подань, особині, що перемогли в боротьбі за існування й якщо достигли зрілості, прагнуть передати своєму потомству навички й переваги, що дозволили їм перебороти бар'єр природної селекції. Далі, оскільки мінливість є одним із проявів закону спадковості, вона неминуче позначиться й на новому поколінні, причому окремі його представники будуть мати більшу перевагу в боротьбі за існування в порівнянні з родителями. У підсумку ці якості, передаючись із покоління в покоління, можуть викликати помітні внутрішньовидові зміни. Іноді внутрішньовидові розходження стають настільки глибокими, що, як підтвердили дослідження, приводять до утворення нових видів.
Дарвін не розглядав природний добір як єдиний механізм розвитку еволюції. Він розділяв переконання Ламарка в тім, що зміни, придбані організмом у період його життя, можуть передаватися в спадщину.
Хоча деякі релігійні діячі напрочуд прихильно поставилися до ідей еволюційної теорії, основна маса сприйняла її в багнети, оскільки була переконана в її несумісності з канонічною біблійною картиною створення миру. Один високопоставлений служитель церкви назвав її «спробою скинути Бога», додаючи при цьому, що «якщо вважати теорію Дарвіна щирої, те варто визнати помилкової Книгу Буття, а відомі всім нам, християнам, Божественні одкровення – обманом».
Протягом року після опублікування роботи «Про походження видів» не вщухали дебати в Оксфордському університеті й на засіданнях Британської асоціації розвитку науки. Серед виступаючих минулого біолог Томас Генрі Гексли, що захищав Дарвіна, і єпископ Семюэль Уилберфорс (що одержав за свої красномовність кличку Мильний Сем), що відстоювала точку зору Біблії. «Розглядаючи теорію Дарвіна, Уилберфорс поздоровив себе… що він – не нащадок мавпи. На що пішла негайна репліка Хаксли, що він скоріше зволіє бути нащадком мавпи, чим людини, що використовує свої знання й красномовство на те, щоб опорочити вченого, що присвятив своє життя пошукам істини».
Іншим доповідачем був Роберт Фитцрой, що був капітаном на «Бигле» під час подорожі Дарвіна. Будучи релігійним ортодоксом, він винив себе за допомогу, зроблену дослідженням ученого. Під час свого виступу Фитцрой потрясав над головою величезною Біблією, заклинаючи слухачів вірити слову Божому, але його виступ потонув в обурених лементах тих, що зібралися. П'ять років через нещасний капітан покінчив життя самогубством.
Недавні відкриття істориків дозволили по-новому глянути на те, що кануло в Лету, наукове протистояння. Очевидно, характер звіту про дебати в Оксфорді був обумовлений антиклерикальною позицією Гексли і його спробою (можливо й ненавмисної) зміцнити свій образ передового вченого. Фактично слухання носили характер не відкритої полеміки, а серії підготовлених доповідей, і саме друг Дарвіна Джозеф Хукер, а не Гексли дав відсіч єпископові Уилберфорсу. Сам же Дарвін зберіг з єпископом гарні відносини, озиваючись про його аргументи як про «надзвичайно митецький, хоча й позбавлених наукового змісту».
Боротьба навколо теорії еволюції продовжилася й у нашім столітті. В 1925 році в місті Дейтоне, штат Теннессі, відбувся так званий «мавпячий процес» над шкільним учителем Джоном Скоупсом, що познайомив своїх учнів з навчанням Дарвіна. У цьому ж штаті майже піввіку через, в 1972 році, один священик обвинувачував теорію Дарвіна в тім, що вона «породжує моральне розкладання, похіть, аморальність, користолюбство й такі злочинні дії, як уживання наркотиків, розбій і приголомшлива своя жорстокість акти геноциду». В 1968 році Верховний Суд США скасував закон, що забороняв викладання теорії еволюції в школах, однак проведене в 1985 році дослідження показало, що майже половина дорослого населення Америки рішуче її відкидають.
В 1987 році Верховний Суд виступив проти законопроекту штату Луїзіана, що містив вимогу про те, щоб, у випадку викладання в школі теорії Дарвіна, у рівному обсязі викладалося б і традиційне біблійне вчення про походження життя. В 1990 році Колегія з питань освіти штату Техас схвалила випуск підручника, що містив виклад теорії еволюції, однак все-таки третина її членів була проти такого рішення.
Починаючи з 1840 року Дарвін вів записи про свого малолітнього сина, стежачи за його розвитком. В 1877 році він опублікував їх у журналі «Mind» за назвою «Біографічний нарис про розвиток дитини» (A Biographical recording the child). Ця робота вважається одним із джерел виникнення сучасної дитячої психології.
Надалі Дарвін займався активним вивченням вираження емоційного стану людей і тварин, показуючи, як зміна жестів і поз, типових для більшості емоційних станів живих істот, можуть бути інтерпретовані в термінах еволюційної теорії. У своїй книзі «Вираження емоцій у людей і тварин» він затверджував, що емоційні жести є залишковим наслідком рухів, що служили колись практичним цілям.
Сам Дарвін перебував осторонь від полеміки навколо свого відкриття й писав тим часом інші книги, що мали важливе значення для розвитку психології. Його друга більша робота «Походження людини» (The Descent of Man), що вийшла в 1871 році, містила опис свідчень розвитку людини, починаючи з нижчих щаблів, – у ній робився акцент на подібності психічних процесів у людей і тварин. Книга швидко завоювала успіх. Відомий журнальний оглядач відзначав: «У салонах вона суперничає по популярності з новітніми романами, а в кабінетах розбурхує розуми вчених, моралістів і теологів. І там, і там вона породжує шквал емоцій, що складаються із суміші здивування, глибокого збурювання й замилування». Однак швидке здивування, замилування й визнання перемогли збурювання й неприйняття.
Література
1. Анохон П.К. Від Декарта до Павлова (Триста років теорії рефлексу). К., 2003.
2. Кузьмін Є.С., Якунін В.О. Розвиток психології усередині природознавства. – К., 2000.
3. Челпанов Г. І. Введення в експериментальну психологію. – К., 2003
4. Ждан А.Н. Історія психології. Від античності до сучасності. – К., 2003
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
