132135 (721416), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Експеримент - доповнення до методу спостереження. Експериментальний метод припускає, що спостереження за психічними процесами ведеться в строго заданих умовах. Часто експеримент називають контрольованим спостереженням. Це може бути відносно простий досвід або, навпаки, досить складний - залежно від установленого рівня регулювання. До простих експериментів можна віднести запам'ятовування списку слів з метою дослідження цього процесу й виявлення факторів, що впливають на здатність запам'ятовувати запропонований матеріал при певних обставинах. Загалом кажучи, експериментом можна назвати здійснення будь-якого психічного акту з метою його вивчення.
Психологічний експеримент не припускає обов'язкового використання мудрих методик і технічно складного встаткування. Прилади підбираються залежно від поставленого завдання. Вони є засобом контролю за дотриманням умов експерименту або служать для виміру й запису особливостей експериментальної ситуації.
Цінність експерименту визначається насамперед тим фактом, якою мірою відповідно до заданих умов проведені необхідні спостереження. Таким чином, експеримент - спосіб виявлення таких фактів і зв'язків, які не можна виявити звичайним шляхом. Крім того, слід зазначити, що результати будь-якого експерименту можуть бути перевірені іншими дослідниками.
Експериментальний метод у психології має свої обмеження. Не всі аспекти людської психіки піддаються контролю. Психічні реакції людини в значній мірі залежать від його попереднього досвіду. Всеосяжний контроль над психічними процесами людини в ході експерименту припускає вільне маніпулювання їхнім розвитком у продовження всього життя - що небажано в соціальному плані, та й попросту неможливо.
Мислення можна вивчати й опосередковано, через добутки розуму й рук людських - винаходу, літературу, мистецтво, релігійні вірування й традиції, етичні системи, політичні інститути й т.п. Природно, цей спосіб дослідження не використовується в тих випадках, коли вивчаються властиво розумові операції. Він часто застосовується для вивчення примітивних народів або цивілізацій минулого, по суті, цей метод - історичний і антропологічний. Очевидно, наше знання людського розуму буде досить обмеженим, якщо нам доведеться покладатися винятково на його дані. І все-таки, вони відіграють істотну роль для розуміння аспектів становлення розуму.
Крім того, психічні процеси можна вивчати з погляду анатомії й фізіології. Існує тісний зв'язок між будовою будь-якого органа і його функціональних можливостей. Невролог прагне осягти механізм нервової системи, намагаючись зрозуміти, яка частка його участі в людському поводженні. Дослідження взаємин психічних процесів і структури нервової системи, безсумнівно, принесе величезну користь і психології, і неврології.
Ми знаємо, що на характер психічних дій впливають метаболічні зв'язки нервової системи. Її вади часто обумовлюють порушення сприйняття, пам'яті й прояви волі. Нашими точними й докладними знаннями про зв'язок психічної діяльності з нервовими структурами ми в значній мірі зобов'язані саме фізіологічним методам. Досвіди показують, що видалення частини нервової тканини у тварин веде до наступного порушення в них деяких функцій. Безліч властивостей мислення можна пояснити з погляду фізіологічних особливостей нервової системи. Зокрема, саме в такий спосіб пояснюється здатність запам'ятовування, деякі особливості темпераменту й окремі аспекти процесу забування.
Таким чином, ми бачимо, що будь-який факт, що може бути використаний для розуміння характеру й змісту свідомості, є факт психологічний. Той же факт може становити значний інтерес для таких наук, як неврологія, психологія й фізіологія; подібні факти становлять значну частину наукових даних кожної із цих сфер знання.
У психології, як і в будь-якій іншій науці, використовується будь-який факт, здатний виявитися корисним для рішення її завдань, - і неважливо, ким, як і коли цей факт добутий. Жоден підхід окремо не дає повного уявлення про природу психічної діяльності. Різні джерела доповнюють один одного, а завдання психології - систематизувати й погодити різноманітні дані, формуючи адекватну концепцію того, що ставиться до процесів психіки...
Відносини з іншими науками. Психологія користується даними багатьох інших областей людських знань. Психологія думає будь-які факти істотними для розуміння психіки. Природно, професійний психолог має справу з досить обмеженим діапазоном психічних явищ і, отже, він повинен збирати матеріали з найрізноманітніших джерел. Психологія користується фактами із соціології, педагогіки, неврології, фізіології, біології, антропології й згодом, сподіваємося, зможе скористатися даними досліджень біохімії. Гнітюча частина фактичного матеріалу, пов'язаного із психічними порушеннями, запозичена в лікарів і психіатрів. Окремими знаннями про розум і особистість ми зобов'язані юриспруденції. Корисну інформацію ми черпаємо зі сфери торгівлі й промисловості. Коротше кажучи, для психологічних вишукувань можуть виявитися цікавими факти з будь-якої області людської діяльності.
У свою чергу психологія прагне внести посильний вклад в усі родинні їй сфери знання й життя - філософію, соціологію, педагогіку, медицину, юриспруденцію, комерцію, промисловість. Не підлягає сумніву, що будь-які знання про людську природу вкрай важливі у всіх областях, так чи інакше пов'язаних з мисленням і поводженням людини.
Функціоналізм у Колумбійському університеті
Ми відзначали, що у функціональній психології, на відміну від структурної, не було єдиного дослідницького підходу. І хоча колискою функціоналізму - де він оформився й почав розвиватися, - є Чикаго, інша його галузь формувалася Робертом Вудвортом у Колумбійському університеті. Колумбія стала академічною базою для досліджень і двох інших представників функціонального напрямку: Джеймса Мак Кина Кеттела, чиї розробки психологічних тестів стали втіленням духу американського функціоналізму, і Е.Торндайка, дослідження поводження тварин якого підсилили тенденції функціоналізму до більшої об'єктивності.
Роберт Вудворт (1869-1962)
Формально Роберт Вудворт не належав до функціональних шкіл, очолюваним Енджеллом і Кером. Його обтяжували ті обмеження, які накладала на вчених приналежність до того або іншого плину. І все-таки, більшість психологічних творів Вудворта було в дусі чиказької школи.
Більше сімдесятьох років Вудворт активно займався психологією як дослідник, як улюблений студентами викладач, як автор і видавець книг. Одержавши ступінь бакалавра в коледжі Амхерст, він якийсь час викладав математикові в середній школі. У цей період відбулися дві події, які, як він говорив сам, перевернули все його життя. По-перше, він побував на лекції знаменитого психолога Стенли Холу й, по-друге, прочитав "Основи психології" Вільяма Джемса. Ці події й вплинули на його рішення стати психологом.
Він вступив у Гарвард, де йому була привласнена ступінь магістра, а в 1899 році одержав докторський ступінь у Колумбійському університеті, де вчився під керівництвом Кеттела. Три роки Вудворт вивчав фізіологію в лікарнях Нью-Йорка, а потім пробув рік в Англії, де працював з фізіологом Чарльзом Скоттом 111еррингтоном. В 1903 році він повернувся в Колумбію й проробив тут до відходу у відставку в 1945 році. Але лекції його були так популярні, що він продовжив викладання й остаточно вийшов на пенсію тільки в 1958 році у віці 89 років.
Колишній студент Вудворта Гарднер Мерфи згадує його як найкращого викладача психології, якого коли-або знав. Він розповідає, як Вудворт "входив в аудиторію в мішкуватому старому костюмі й армійських черевиках". Він ішов до дошки й "вимовляв кілька виняткових слів про людську проникливість або людські примхи, а ми записували їх у зошиті, щоб запам'ятати на все життя".
Свої погляди на психологію Вудворт описав у декількох журнальних статтях і двох книгах - "Динамічна психологія" і "Динаміка поводження"). В 1921 році вийшла його робота "Психологія" (Psychology), що до 1947 року була перевидана п'ять разів і, як говорять, протягом 25 років продавалася краще, ніж всі інші твори по психології. Робота Вудворта "Експериментальна психологія" (Experimental Psychology. 1938, 1954 р.) також стала класичної. В 1956 році Вудворт першим одержав золоту медаль Американського психологічного фонду - "за унікальний внесок у становлення долі наукової психології" і як "інтегратор і організатор психологічних знань".
Динамічна психологія
Вудворт затверджував, що його підхід не новий і лише наслідує "кращі" психологічні традиції того часу, коли психологія ще не була оформлена в окрему науку. Він говорив, що психологічне знання починається з дослідження характеру подразника й реакції - тобто, по суті, зовнішніх подій. Але коли психологія розглядає тільки подразник і реакцію, намагаючись у такий спосіб пояснити поводження, з виду упускається, бути може, найважливіший його момент. Подразник є не єдиною причиною конкретної реакції - організм, з його різними рівнями енергії й всім попередньої й сьогоденням досвідом, також визначає характер реакції.
Організм вносить свої корективи в реакцію на подразник, і психологія повинна розглядати його й із цього погляду. Таким чином, говорив Вудворт, предметом психології є й свідомість, і поводження (цю позицію пізніше сприйняли представники гуманістичної психології й теоретики соціального научання). За допомогою об'єктивного спостереження можна вивчати вплив зовнішнього подразника й відповідну зовнішню реакцію, але те, що відбувається усередині організму, доступно вивченню тільки методом інтроспекції. Вудворт думав, що поряд зі спостереженням і експериментом психологія повинна користуватися й інтроспективним методом.
Ґрунтуючись на навчаннях Дьюї й Джемса, Вудворт у рамках функціоналізму розробив динамічну психологію (слово "динамічний" Дьюї використовував у своїх роботах з 1884 року, а Джемс - з 1908-го). Динамічна психологія досліджує мотивацію. Сам Вудворт говорив, що його завданням був розвиток "мотивології".
Хоча в позиціях Вудворта й чиказької школи функціоналізму простежуються загальні риси, Вудворт, на відміну від колег із Чикаго, підкреслював значимість фізіологічних основ поводження. Його динамічна психологія концентрувалася на причинно-наслідкових зв'язках. Він думав, що ціль психології - визначити, чому людина поводиться так, а не інакше. Таким чином, насамперед його цікавили рушійні сили або мотиви функціонування людського організму.
Вудворт не бачив необхідності дотримуватися якоїсь однієї системи, але й не збирався створювати власну школу психології. В основі його позиції був не протест, але прагнення розширити, розвити й синтезувати все краще, що було у всіх сучасних напрямках психології.
Література
1.Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. - К., 1997
2.Лихі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003
3.Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія. Постулати. Практика. - К., 2003
4.Ярошевский М.Г., Анцыферова Л.И. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. М., 1974.
5.Xолл К.С., Линдсей Г. Теорії особистості. - К., 1997.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
