132134 (721415), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Його листа залишали враження, що він прагнув до самітності, що часом близькі відносини з іншими людьми обтяжували його й тільки подорожуючи він відпочивав. Для друзів Джемса не було секретом, що після народження кожної своєї дитини він зривався з будинку, а потім, почуваючи себе винуватим, писав дружині покаянні листи. Джемс біг від родини, щоб насолодитися природою й самітністю, і в такі моменти випробовував якесь містичне полегшення.
Таку чутливу натуру, як Джемс, особливо вибивало з колії народження дітей. Він не міг працювати, його дратувало увага дружини до немовляти. Коли народився його другий син, він на цілий рік виїхав у Європу, де безупинно кочував з міста в місто.
З Венеції Джемс написав дружині, що зустрів і полюбив італійку. «Ти звикнеш до моїх захоплень», – писав він їй. Джемс щиро вірив, що його тяга до інших жінок – це своєрідна данина дружині; правда, ми так і не довідаємося, що ж думала із цього приводу сама місіс Джемс. Через кілька місяців він сказав їй, що єдина причина роману – туга за будинком, і попросив дозволу зняти квартиру неподалік від будинку дружини, щоб мати можливість щодня відвідувати родину.
Джемс продовжував викладати в Гарварді (коли бував будинку) і в 1885 році став професором філософії, а через кілька років і психології. На той час він був знаком з багатьма європейськими психологами, у тому числі й з Вундтом, що, за його словами, «робить втішне враження; у нього приємний голос і гарна широка посмішка». По закінченні декількох років Джемс однак зауважував, що Вундт – «ніякий не геній, а просто професор, чий обов'язок – всі знати й по кожному питанню мати власну думку».
В 1890 році двотомна праця Джемса «Основи психології» (The Principles of Psychology) був, нарешті, опублікований і мав приголомшуючі успіхи. До цієї пори він уважається одним з фундаментальних внесків у психологію. Через майже 80 років після виходу цього твору один психолог написав: «Без сумніву, Основи Джемса – це одна із самих грамотних, зухвалих, і в той же час сама виразна з тих, які колись з’явилися на англійській або будь-якій іншій мові книг по психології». Вона стала кращим підручником по психології, на якому виховане не одне покоління студентів психологів. І сьогодні читання цієї книги доставляє величезна насолода навіть непрофесіоналам.
Але не всі прийняли твір Джемса прихильно. Він не сподобалося Вундту й Титченеру, чиї погляди Джемс критикував. «Це – література, – писав Вундт. – Це блискуче, але це не психологія». Джемс і сам не був у захваті від власного добутку. У листі до свого видавця він називав рукопис «огидною, пухкою, сирою, роздутою масою, що доводить тільки дві речі: що такої науки, як психологія, не існує, і що [Вільям Джемс] – бездара».
Після виходу Основ Джемс вирішив, що йому більше нема чого сказати в психології, і втратив інтерес до психологічної лабораторії. На місце директора Гарвардської лабораторії й викладача психології він запропонував професора Хьюго Мюнстерберга з університету німецького міста Фрейбург. Сам Джемс мав намір повністю присвятити себе філософським вишукуванням. Мюнстерберг не зміг стати рівноцінною заміною Джемсу – підтримувати провідні позиції Гарварда в експериментальних дослідженнях. Його більше цікавили різноманітні прикладні проблеми, і лабораторії він приділяв мало увагу. Як ми побачимо пізніше, Мюнстерберг став одним із засновників прикладної психології, а також видатним популяризатором науки.
Хоча ідея створення психологічної лабораторії в Гарвардському університеті належала Джемсу, він не був гарячим шанувальником експериментальних методів. Його ніколи не переконували результати лабораторних досвідів, та й взагалі до цієї роботи він випробовував ворожість. Джемс уважав, що в американських університетах занадто багато лабораторій, а в Основах затверджував, що результати лабораторних експериментів незначні в порівнянні з тими зусиллями, які на них покладені. Не дивно тому, що внесок Джемса в розвиток експериментальної психології не був значним.
Останні 20 років життя Джемс віддав удосконалюванню своєї філософської системи; в 1890 році він був визнаний провідним американським філософом. Вийшла його робота «Бесіда із учителями» (Talks to Teachers), присвячена питанням застосування методів психології в процесі навчання. Вона поклала початок педагогічної психології й стала першим підручником по цьому предметі. В 1902 році з'явилася книга «Різноманіття релігійного досвіду» (The Varieties of Religious Experience), а слідом за нею – ще три твори по філософії.
У віці 53 років Джемс закохався у випускницю коледжу Полин Голдмарк, 21 року, «гарну й серйозну дівчину». «Я зовсім збожеволів, – писав він другові, – будь я молодий і вільний, ця любов могла б перерости в глибоке почуття».
Трьома роками пізніше, під час поїздки в гори Адирондак із друзями, серед яких була й міс Голдмарк, із Джемсом трапився серцевий приступ, що згодом виявився фатальним. Схвильований присутністю дівчини, стомлений довгим пішим походом і недосипанням, наступного дня після приступу Джемс все-таки наполягав, що понесе свою частину туристського спорядження – «демонструючи силу й відвагу». Але серце не витримало напруги. В 1910 році, через два дні після повернення з останньої подорожі в Європу, Джемс умер.
Чому ім'я Джемса називають у ряді найбільших американських психологів? Тому є три причини. По-перше, його склад відрізнявся ясністю, настільки рідкісної для наукової мови. У його стилі є безпосередність і зачарування. По-друге, Джемс стояв на позиціях, протилежних вундтовської, відповідно до якої ціль психології – розкладання свідомості на елементи і їхнє вивчення. Нарешті, Джемс запропонував інший погляд на свідомість, близька новому функціональному підходу до психології. Іншими словами, час було готове слухати Джемсу.
В «Основах психології» Джемса закладений головний принцип американського функціоналізму: ціль психології – не виявлення елементів досвіду, а вивчення функції пристосування свідомості. Джемс писав, що свідомість веде нас до тих цілій, які необхідні для виживання. Свідомість – це життєва важлива функція високорозвинених істот, що живуть у складному середовищі: без нього була б неможлива еволюція людини.
Основою психології Джемс уважав біологію. Подібні погляди висловлювалися й раніше, але саме роботи Джемса направили психологію від формулювань Вундта в інше русло. Джемс розглядав психічні процеси як корисну, функціональну діяльність живих організмів у їхніх спробах вижити й пристосуватися до навколишнього світу.
Джемс також підкреслював нераціональні аспекти людської природи. Люди – створення не тільки мислячі, але ще й імпульсивним, піддані страстям. Навіть говорячи про винятково розумові процеси, Джемс підкреслював роль нераціонального. Він відзначав, що інтелект працює під впливом тіла, думки складаються під впливом емоційних факторів, на формування суджень і понять впливають потреби й бажанні людей. Таким чином, Джемс не розглядав людину як істоти раціональну.
Розглянемо деякі проблеми, порушені Джемсом у його «Основах психології». Основи відкриваються твердженням, що «психологія – це наука про психічні (ментальні) явища і їхні умови» З погляду предмета вивчення, ключові слова тут – явища й умови. Слово «явища» указує на те, що предмет вивчення психології лежить у сфері безпосереднього досвіду; використовуючи слово «умови», Джемс говорить про важливість тіла, зокрема, мозку, для психічних процесів.
По Джемсу, головну частину психології становлять фізичні основи свідомості Він визнавав важливу роль вивчення свідомості в нерозривному зв'язку з людським буттям, тобто в своєму природному середовищу. Звертання до біології й фізіології мозку при вивченні свідомості – відмітна риса психології Джемса.
Джемс виступав проти штучного характеру й вузькості вундтовской позиції. Він писав, що свідомі переживання є просто те, що вони є, а не групи або набори елементів. Відкриття дискретних елементів за допомогою інтроспективного аналізу ще не доводить, що ці елементи існують незалежно від спостерігача. Інтерпретація психологом результатів експерименту залежить, насамперед, від його поглядів і позиції, який він дотримується.
Дегустатор учиться розпізнавати окремі елементи смаку й заходу, які людина непідготовлена уловити не в змозі. Звичайні люди під час їжі сприймають суміш смаків, сплав, що вони не можуть проаналізувати. Точно так само, уважав Джемс, той факт, що деякі люди можуть аналізувати власні переживання в умовах психологічної лабораторії, не означає, що окремі елементи, які вони описують, присутні у свідомості кожного, хто переживає такий же досвід. Подібні допущення Джемс називав помилковим висновком психологів.
Глибоко зачеплений підходом Вундта, Джемс заявив, що у свідомому досвіді не існує елементарних відчуттів, вони є винятково результатом складного процесу умовиводу або абстрагування. Джемс виразився різко й красномовно: «Ні в кого не може бути елементарних відчуттів самих по собі. Із самого народження наша свідомість повно-повнісінько безліччю різноманітних об'єктів і зв'язків, а те, що ми називаємо простими відчуттями, є результат розбірливості уваги, що часто досягає найвищого рівня».
Замість штучного аналізу й розкладання свідомого досвіду на мнимі елементи Джемс запропонував нову програму психології. Він проголосив єдність всього психічного життя, цілісність безупинно, що змінюється досвіду. Свідомість існує у формі безперервного плину, – яке він назвав потоком свідомості – і будь-яка спроба розділити його на окремі елементи або фази тільки псує його суть.
Оскільки потік свідомість перебуває в безперервному русі й постійно видозмінюється, ми не можемо пережити ту саму думку або відчуття більше одного разу. Про об'єкт або подразник можна думати скільки завгодно раз, але ці думки не будуть однаковими. Їхня різниця обумовлена проміжним досвідом. Таким чином, свідомість носить не оборотний, а спрямований, кумулятивний характер.
Процес мислення також безперервний. Строго говорячи, у потоці свідомості можуть бути пробіли, наприклад, під час сну, але, прокидаючись, ми відразу без праці відновлюємо рух потоку свідомості. Крім того, психіка виборча. Ми можемо приділяти увагу якоїсь маленької частини емпіричного миру – виходить, мозок вибірково реагує на безліч діючих на нього подразників, фільтрує й поєднує їх, відбираючи одні й відкидаючи інші. Критерієм вибору, згідно Джемсу, є релевантність – тобто тісний взаємозв'язок. Мозок відбирає релевантні подразники таким чином, щоб свідомість могла працювати логічно, у результаті формується розумний умовивід.
Головне, що підкреслював Джемс, – це ціль свідомості. Він думав, що свідомість має біологічну корисність, у противному випадку вона не вижила б. Ціль, або функція свідомості – дати людині здатність – у вигляді вміння вибирати – пристосуватися до навколишнього середовища. Джемс розрізняв свідомий вибір і «звичку», він уважав, що звички несвідомі й мимовільні. Свідомість починає діяти, коли ми зіштовхуємося з новою проблемою й необхідністю вибирати шлях її рішення. Свідомість – це життєва важлива функція високорозвинених істот, що живуть у складному середовищі: без нього була б неможлива еволюція людини.
Література
1. Анцыферова Л.И. Материалистические идеи в зарубежной психологии. – М., 1974.
2. Рощин С.К. Западная психология как инструмент идеологии и политики. – М., 1980.
3. Xолл К.С., Линдсей Г. Теорії особистості. – К., 2007.
4. Шихирєв П.Н. Сучасна соціальна психологія США. – К., 1999.
5. Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія. Постулати. Практика. – К., 2003
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
