132009 (721368), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Друге положення являє собою заклик до відмови при аналізі ролі й місця "психічних явищ у житті й розвитку суспільства, у долях і "якості життя" утворюючих його людей" від укорінені в науці й суспільній свідомості твердого протиставлення об'єктивних і суб'єктивного, соціально-історичних обставин, з одного боку, людських думок, волі й учинків - з інший".
Нарешті, третє складається у твердженні в якості специфічного для соціально-політичної психології морального імперативу - принципу "відповідальності людини за своє суспільно-політичне поводження й за положення справ у суспільстві, до якого він належить".
При реалізації всіх цих положень соціальна психологія, на думку Дилигенського "повинна інтегрувати стосовні до її сфери знання й методи психології, соціології, політології, історії, культурній антропології й етнології, стати новою зоною перетинання всіх цих наук".
Тільки людина, знайома зі станом досліджень у суспільних науках епохи застою, може по достоїнству оцінити новизну й радикалізм запропонованого Г. Дилигенським підходу до дослідження ролі психології в політику. Деякі з основних розділів книги (психологічні аспекти політичного лідерства; політична людина: психологія вибору) були б просто немислимі.
Надуманість подібних праць виявилася у всій повноті з початком економічних перетворень: приватизації, переходу до ринкових відносин в економіці. Колишній "радянська людина" на очах перетворювалася в "кооператора", "червоного директора", "човника", "бандита", "банкіра", "бізнесмена" і інших досі невідомих персонажів. В 1997 р. у Росії налічувалося вже близько 1 мільйона підприємців, не вважаючи "човників". В опитуваннях школярів про престижність професій серед юнаків на перше місце вийшов банкір, а серед дівчинок - модель і валютна повія. Близько 40% економіки пішло "у тінь" і тільки в 1997 р. було вбито 450 підприємців. Корупція у вищих ешелонах влади (різного роду "письменницькі справи", генеральські дачі й т.п.) стала звичайним явищем. Довіра до всіх галузей офіційної влади впало нижче всякого припустимого рівня.
Дивлячись на цю макросоціальну метаморфозу, треба, однак, дивуватися не тому, наскільки суспільство деградувало, скільки тому, що воно деградувало не остаточно після стількох років посиленої пропаганди про відносність моралі, її умовності й минущому характері.
Винятково вчасно звучать сьогодні слова С. Франка: "Тільки якщо добро є момент абсолютного буття, якщо в моральній вимозі ми усвідомимо голос, що виходить із глибин буття й обґрунтований, його здійснення здобуває для нас розумний зміст. Якщо немає Бога, то нема рації підкорятися моральним вимогам, тому що самі вони позбавлені всякої внутрішньої, розумної авторитетності...Якщо добро не потрібно для встановлення нормального міцного зв'язку моєї особистості з останніми глибинами буття, якщо воно не є для мене шлях у рідну домівку, не дає мені останній міцності й затвердженню в бутті, тобто не рятує мене, то воно не має над моєю душею ніякої влади, є примарна людська вигадка, і тоді моїм єдиним завітом залишається гасло: лови момент!". Його й ловили повсюдно атеїстично виховані громадяни, яким марне намагалися прищепити сурогати секуляризованої етики у вигляді "Кодексу будівельника комунізму". І проте, поступово саме у свята святих егоїзму й прагнення до матеріального успіху - у сфері бізнесу, частки підприємництва - виявилося, що, говорячи словами Франка, "у крові людства продовжують діяти могутні релігійні інстинкти, що відкидаються його свідомістю". В 90-е роки в Росії початку складатися ще одна нова галузь соціально-психологічного знання: соціальна психологія підприємництва. Вона зародилася, відповідаючи на соціальний запит майже одночасно у філософії. В 1996 р. з ініціативи Торгово-промислової палати РФ була почата національна програма "Російська ділова культура", наукова основа якої була розроблена здебільшого згаданими авторами. Її ядро становить соціально-психологічна концепція ділової культури, заснована на розумінні етичного як суті соціального. Не маючи можливості викладати скільки-небудь докладно зміст трьох томів, у яких представлені результати теоретичних і емпіричних досліджень, відзначимо, так само як це було зроблено стосовно до етнічної й політичної соціальної психології, лише наступні принципові моменти.
При всій непривабливості описаної вище російської ситуації сучасні російські підприємці серед цінностей-цілей на провідні місця ставлять "родину", "самоактуалізацію", "здоров'я" і лише потім "матеріальну забезпеченість". Серед цінностей засобів перше місце займає "чесність".
У своєму ідеальному партнері російські підприємці перші три місця віддають "порядності", "надійності", "компетентності" - якостям, які точно також оцінюються в усьому світі.
Профіль ділової культури утворять досить точно її оцінні відносини, що характеризують базові: до себе, людям, суспільству, справі й природі.
Найбільшої конфліктності в системі відносин підприємців Росії відрізняються відносини з державою і його представниками, чиновниками.
Величезний вплив на поводження підприємців роблять їхні образи, що циркулюють у ЗМІ й повсякденній свідомості.
У дослідженнях підприємництва чітко виявилися ті ж тенденції теоретичного й емпіричного розвитку соціальної психології, які відрізняють нові підходи в етнічній і соціально-політичній психології. До них можна віднести: 1) вихід за рамки відносини "особистість - особистість" і "особистість - група" на рівень відносини "група - група", "особистість - суспільство (держава)" і навіть далі "особистість - культура"; 2) усвідомлення значення етичного, духовного аспекту громадського життя, хоча й не завжди обумовленого як такий; 3) прагнення до комплексного дослідження свого предмета, орієнтація на міждисциплінарну взаємодію; 4) сенситивність до вітчизняної інтелектуальної спадщини.
Нові тенденції виникли й у практичній соціальній психології, у якій раніше домінувала виробнича соціальна психологія. У цей час сфера дії психологів значно розширилася. Досить тут перелічити основні області: суспільні зв'язки (PR), маркетинг, робота з персоналом в організації, політика, профорієнтація, міжнаціональні відносини, крос-культурна підготовка, соціально-психологічний тренінг.
Істотно зріс престиж практичної соціальної психології про що свідчать, як відзначається в спеціальній роботі, що випливають три обставини.
Перше - зацікавлене й поважне відношення до цієї області діяльності професійних психологів влада й гроші імущих, загальний ріст "психологічної чутливості" суспільства. Друге - практика для самих психологів перетворилася з надокучливої повинності імітувати "соціальну потребу" у джерело існування й дозволила фахівцям відчути свідомість власної професійної діяльності. Третє - значно розширилося коло осіб, професійна підготовка яких включає знайомство з основами соціальної психології".
Як констатують ці автори, практична соціальна психологія є продуктом двох взаємозалежних видів активності: роботи психологів, покликаних для рішення актуальних завдань у різних сферах людської діяльності (наприклад, економіці, політики, утворенні), і зусиль спеціально професіоналами для демонстрації результатів розробки теорій, породжених у надрах соціально-психологічних лабораторій, до ситуацій за межами цих лабораторій.
Досить показово, що в Росії поступово виникають ті ж проблеми, які виникали у свій час у США й Західній Європі, пов'язані з відносинами академічних і практичних психологів, формування основних типів практичних фахівців: політично активного борця, міждисциплінарного експерта, психоаналітика, клінічного психолога.
У зустрічному русі практики й соціальної психології виявилися разом з тим і настільки ж характерні негативні сторони. Одна з них - використання, особливо в області політики, авторитету професійного соціального психолога для підкріплення суджень здорового глузду замовника, так сказати "керівної думки". Друга - одночасно психологічна неосвіченість і недостатня "просоченість суспільства психологічними знаннями". Третя - звабна для психолога можливість заробити "швидкі гроші" на шкоду наукової об'єктивності або всупереч своїй цивільній позиції, як, наприклад при роботі в штабі виборчої кампанії свідомо неприйнятного кандидата. Четверта - еклектичне використання, змішання різних теоретичних і методичних інструментів, часто для демонстрації замовникові своєї ерудиції й професіоналізму, псевдонаукова мова й оформлення результатів.
Таким чином, в області застосування соціально-психологічних знань можна констатувати факт певної конвергенції західних парадигм і російської. У цьому зв'язку виникає питання, імпліцитно сформульований К. Абульханової в огляді стану соціальної психології в Росії в 90-ті роки. "У розвитку вітчизняної психології виникли й розвивалися обидві тенденції: 1) загальної універсальної соціальної психології, що значною мірою орієнтувалася на світову психологію, порівняння з нею (Андрєєва, Донцов, Рощин, Шихирев і ін.) і 2) суспільної психології соціалістичного суспільства. Прагнення соціальних психологів зіграти свою наукову позитивну роль у суспільстві привело не просто до прикладних досліджень, але й до розробки теоретичних моделей і стратегій вивчення психосоціальних явищ, тобто їм у відомій мері вдалося приступитися до створення психосоціальної концепції психології саме конкретного (соціалістичного) суспільства". Ледве вище ми знаходимо поряд з визнанням, що "певні сітки й схеми "сканувалися" із закордонних зразків", твердження про те, що й різко критичні й некритичні звертання до західноєвропейських і американських концепцій сприяли в цілому процесу "моделювання", категоризації й номінації соціальної психології - розвитку її мови й системи понять". І в результаті ця тенденція дозволила вітчизняний соціальної психології в цілому уникнути долі наслідувального "периферичного" варіанта світових зразків".
Нині, коли українська соціальна психологія знову приступає до створення психосоціальної концепції саме конкретного, а не веденого міфом, але не менш конкретного суспільства вже не соціалістичного типу, принципово важливо визначити, який із двох вище позначених тенденцій соціальні психологи України реально випливають наприкінці 90-х років: роботі усередині загальної універсальної соціальної психології з орієнтацією на світові зразки, або на побудову суспільної психології пострадянського суспільства.
Навіть швидкий погляд на недавні роботи соціальних психологів (у тому числі й самої К. Абульханової, що опирається на розробки С. Московичи) приводить до висновку про те, що не можна в сучасному світі "і безвинність зберегти й капітал придбати". Не можна кваліфіковано виконати соціально-психологічний аналіз конкретного суспільства, не опираючись на кращі світові зразки. Питання в тім, які зразки вважати кращими і як їх створювати, якщо їх не вистачає. Це шлях будь-якої науки. Не буває науки, як діяльності по встановленню стійких зв'язків між явищами, росіянці, американської й т.п. Можуть існувати школи, орієнтації, парадигми, нарешті, але всі вони переслідують одну мету - виявити загальні для всіх людей, оскільки вони люди, закономірності, що наділяються в конкретні соціокультурні історичні форми. У справжній науці логічне й історичне доповнюють один одного.
Відповідно, і соціальна психологія як наука про роль психіки у світі людських відносин буде в тої ступені універсальної, "наукової", у який вона буде досліджуватися не тільки в окремій країні, але й глобально.
Література
1.Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. - М.: 1998.
2.Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф. Пономаренко В.О. Образ у системі психічної діяльності. - К., 1999.
3.Донцов А.И. Психология коллектива. - М., 1984.
4. Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 2006.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
