Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Креатівне «Я». Концепція креативного «Я» є найголовнішим і найостаннішим (у тому числі і в хронологічному плані) елементом теорії особи Адлера. Згідно ідеї креативного «Я», людина сама творить свою особу. Спадковість і навіть суб'єктивний життєвий досвід є лише матеріалом, з якого людина сама будує свою особу. І навіть таке основоположне для Адлера поняття, як стиль життя, виявляється підпорядкованим креативному «Я»: стиль життя формується під впливом творчих здібностей особи. Тобто кожна людина може вільно створювати свій власний стиль життя. Таким чином, саме креативне «Я» є в теорії Адлера першопричиною особи — тією першопричиною, яка визначає і життєвий стиль, і розвиток соціального інтересу, і самі цілі життя, а також способи їх досягнення.

Широкого поширення набула в психології концепція особи Р. Айзенка. В ній виділяються два виміри особи: інтроверсія - екстраверсія і нейротизм — стабільність. Вказані два виміри (або чинники) є незалежними один від одного. Кожен з полюсів цих вимірів особи є якоюсь супермежею, оскільки, по Айзенку, в основі кожною з них лежить сукупність декількох складених рис. Крім того, кожна супермежа (наприклад, інтроверсія) — це не дискретний кількісний показник, а континуум певної протяжності. Тому в теорії Айзенка щодо суперрис застосовується термін «тип».

Екстравертований тип характеризується звертанням особи до навколишнього світу. Таким людям властиві: імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість, постійне прагнення до контактів, тяга до нових вражень, розкуті форми поведінки, висока рухова і мовна активність. Вони легко відгукуються на різні пропозиції, «запалюються», беруться за їх виконання, але також легко можуть і кидати почате, беручись за нову справу.

Інтровертований тип характеризує спрямованість особи на себе, на явища власного світу. Для таких людей характерна низька товариськість, замкнутість, схильність до самоаналізу, рефлексії. Перш ніж взятися за що-небудь, вони аналізують умови, ситуацію, завдання; схильні до планування своїх дій. Зовнішній прояв емоцій знаходиться під контролем, але це не свідчить про низьку емоційну чутливість, швидше зворотне.

Залежно від поєднання параметрів інтроверсія—екстраверсія і нейротизм — стабільність, всіх людей можна розділити на чотири групи (табл.2).

Таблиця 2

Категорії людей, що виділяються на основі комбінації суперрис (Eysenk,1975)

Потрібно відзначити, що представлені в таблиці риси, відносяться до крайніх варіантів типу. Зрозуміло, що при менш виражених особливостях (екстраверсії, інтроверсії або нейротизму) і описи будуть «м'якшими», не настільки категоричними.

За роки існування даної концепції по всьому світу проведена величезна кількість досліджень, метою яких було виявлення відмінностей між типами. Як невелика витримка з них представимо наступні факти (Wilson, 1978; Хьел Л., Зіглер Д., 1997). Емпірично встановлено, що:

• екстраверти значно терплячіше відносяться до болю, чим інтроверти;

• екстраверти роблять більше пауз під час роботи, щоб поспілкуватися та попити каву, чим інтроверти;

• інтроверти віддають перевагу теоретичним і науковим видам діяльності, тоді як екстраверти схильні віддавати перевагу роботі, пов'язаній з людьми;

• інтроверти відчувають себе бадьорішими вранці, тоді як екстраверти — вечорами; відповідно, інтроверти краще працюють вранці, а екстраверти — в другій половині дня;

• інтроверти частіше признаються в практиці мастурбації, чим екстраверти; але при цьому екстраверти вступають в статеві зв'язки в ранньому віці, частіше і з великим числом партнерів, чим екстраверти.

Значно пізніше за те, як Айзенк описав екстраверсію, і інтроверсію, він ввів в свою теорію ще один вимір — психотизм.

Таким чином, в даний час в теорії Айзенка виділяються не два, а три ортогональні (незалежних) виміри особи. Люди з високим ступенем вираженості такої супермежі, як психотизм, є егоцентричними, імпульсними, байдужими до інших, схильні до асоціальної поведінки, важко контактують з людьми і не знаходять у них розуміння, відрізняються конфліктністю і неадекватністю емоційних реакцій.

В моделі особи К.К. Платонова, яка відома під назвою динамічної функціональної структури особи, виділяються чотири процесуально-ієрархічні підструктури особи. При цьому задається субординація нижчих і вищих підструктур. Основними підструктурами особи є 1) спрямованість особи, 2) досвід, 3) особливості психічних процесів, 4) біопсихічні властивості. В свою чергу кожна з цих підструктур складається з лави компонентів, які К.К. Платонов називає «підструктурами підструктур». Спрямованість особі включає переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання. Досвід включає звички, уміння, навики і знання. Підструктура «особливості психічних процесів» — це відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, емоції, воля, увага. Біопсихічні властивості включають темперамент, статеві і деякі вікові особливості.

На всі підструктури особи, крім того, накладаються здібності і характер. Всі підструктури розрізняються між собою по ступеню представленности в них соціального і біологічного, специфікою їх розвитку і формування в процесі життєдіяльності, а також співвідношенням їх з конкретним рівнем психологічного аналізу. Ієрархія основних підструктур особи, а також їх зміст представлені в табл.3.

Таблиця 3

Основні підструктури особи і їх ієрархія (по До. До. Платонову, 1984)

Особа — це соціальний індивід, суб'єкт суспільних стосунків, діяльності і спілкування. У декілька спрощеному вигляді можна сказати, що терміном «індивід» позначають біологічну суть людини, а терміном «особу» — його соціальну суть. Індивідом народжуються, а особою стають. Соціальне в людині не відірвано від біологічного. Індивід включений в особу і виявляється в особовому.

В процесі соціальної взаємодії чоловік набуває певний соціальний досвід, який, будучи суб'єктивно засвоєним, стає невід'ємною часткою особи. Соціалізація — це процес і результат засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду. Процес соціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням і спільною діяльністю людей. Різні особи можуть виносити з об'єктивно однакових соціальних ситуацій різний соціальний досвід. Це положення є одним з підстав, лежачих в основі міцного зв'язку два одночасно і протилежних і єдиних процесів, — соціалізації і індивідуалізації.

Соціалізація немає антипод індивідуалізації, процес соціалізації не веде до нівеляції особи, індивідуальності людини. Швидше навпаки, в процесі соціалізації і соціальної адаптації чоловік знаходить свою індивідуальність, але найчастіше складним і суперечливим чином. Особа — це не лише соціальний індивід, але це і активний суб'єкт соціального розвитку, і що не менш важливий, активний суб'єкт саморозвитку. Таким чином, надзвичайно поважно не просто говорити про засвоєння соціального досвіду індивідом, але необхідно обов'язково розглядувати особу як активного суб'єкта соціалізації.

Я-концепція — це узагальнене уявлення про самого себе, система установок щодо власної особи або, як ще говорять психологи, Я-концепція — це «теорія самого себе». У найзагальнішому вигляді в психології прийнято виділяти дві форми Я-концепції — реальну і ідеальну. Проте можливі і більш приватні її види, наприклад професійна Я-концепція особи, або Я-професійне. У свою чергу професійне Я-концепція особи також може бути реальною і ідеальною.

Реальна і ідеальна Я-концепції не лише можуть не збігатися, але і в більшості випадків обов'язково розрізняються. Розбіжність між реальною і ідеальною Я-концепцією може приводити до різних, як негативних, так і позитивних наслідків. З одного боку, розузгодження між реальним і ідеальним «Я» може стати джерелом серйозних внутрішньо особових конфліктів. З іншого боку, неспівпадання реальною і ідеальною Я-концепції є джерелом самоудосконалення особи і прагнення до розвитку. Самооцінку можна розглядувати як афектно-оцінний компонент Я-концепції. Відношення людини до самого себе є найбільш пізньою освітою в системі стосунків людини до світу. Але, не дивлячись на це, в структурі стосунків особи самооцінці належить особливо важливе місце.

Проблематикою соціальної зрілості особи займаються різні науки. До них відносяться такі науки, як педагогіка, психологія, соціологія, криміналістика та ін. Проблема соціальної зрілості особи є центральною для такої щодо нової області людинознавства, як акмеологія. Предметом акмеології є феномен зрілості людини, або процес і результат досягнення людиною вершин як індивідом, особою, суб'єктом діяльності (у тому числі і професійною) і індивідуальністю.

На сьогодні в психології немає якої-небудь єдиної загальноприйнятої теорії особи. Проте, існують такі теорії, які мають значний вплив і велику кількість прихильників. Однією з таких концепцій є психодинамічна теорія особи 3. Фрейда. Теорія особи А. Адлера відома як індивідуальна теорія особи, або індивідуальна психологія. Ця теорія також відноситься традиційно до психоаналітичного напряму, хоча насправді більшість положень індивідуальної психології розвивалися як антитезиси теорії Фрейда. Широкого поширення набула в психології концепція особи Р. Айзенка, в якій виділяються два виміри особи: інтроверсія — екстраверсія і нейротизм.

Список використаної літератури

1. В.Р. Веснін, Практичний Менеджмент персоналу, посібник з кадрової работе// М.:ЮРИСТЪ, 1998

2. А.А. Реан, Н. Ст Бордовськая, С.І. Розум, Психологія і педагогика// Спб.: Пітер, 2002.

Характеристики

Список файлов реферата