131928 (721327), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Емоції як порушення

Даффи ґрунтуючись на концепціях Спенсера й Вундта, уважає, що все поводження може бути пояснене в термінах єдиного феномена - организмичного порушення, поняття, що має очевидну подібність із вундтовским виміром напруги-розслаблення-напруги. Спрямованість поводження визначається Даффи в термінах вибірковості відповіді, вибірковості, заснованої на очікуваннях, цільовій орієнтації організму й на взаєминах між сприйманими стимулами. Індивід або підкоряється ситуації, або уникає її залежно від її значення - спонукального або загрозливого. Даффи проводить аналогію між своїм розумінням спрямованості, або «відповіді на взаємини», і «когнітивними картами» Толмена або «сигнальними функціями» Хебба.

Другу характеристику поводження - інтенсивність - Даффи визначає як наслідок загальної збудливості організму або як мобілізацію енергії, а мірою інтенсивності вважає «кількість енергії, вивільненої із тканин організму». По Даффи, емоція - лише крапка або сукупність крапок на шкалі порушення, тому для дискретних різновидів емоцій у її теорії немає місця, а про варіабельність емоції можна говорити лише з погляду інтенсивності.

Незважаючи на те що ідеї Даффи ставляться до того теоретичного напрямку, що було схильне виключити емоційні явища із психологічної теорії й експериментальних досліджень, її концепція підготувала ґрунт для теорії активації, а та, у свою чергу, чимало сприяла нинішньому розквіту досліджень взаємовпливу мозку й поводження.

Слідом за відкриттям Моруцці й Мегуном деяких функцій ретикулярної формації стовбура мозку Линдсли висунув свою – активаційну – теорію емоцій і поводження. Занадто широке й складне для виміру поняття порушення, висунуте Даффи, він замінив поняттям активації, що визначав як порушення ретикулярної формації стовбура мозку із супровідними змінами забуртованих показників кори. Його тлумачення емоцій припускає існування попереднього емоційного стимулу, або зовнішнього й умовного, або внутрішнього й безумовного. Такі стимули збуджують імпульси, що активують стовбур мозку, що, у свою чергу, посилає імпульси до таламуса й до кори більших півкуль.

Коли імпульси виникають за рахунок зниження емоційної стимуляції й безпосередньо впливають на таламус, то виникають синхронізовані, високі по амплітуді, низькочастотні ЕЕГ-комплекси. Линдсли говорить, що при цих умовах повинне виявлятися поводження, протилежне спостережуваному при «емоційному порушенні», тобто «емоційна апатія». Линдсли розумів, що його теорія не пояснює природу окремих емоцій: його основною метою було встановити взаємозв'язок між певними попередніми умовами, змінами електричної активності мозку, вимірюваної за допомогою ЕЕГ, і спостережуваним поводженням.

Більшість сучасних дослідників, що вивчають проблему порушення, уже не вважають, що є тільки один тип порушення. Крім того, вони зв'язують типи порушення з окремими особистісними рисами. Наприклад, Цукерман думає, що кожна особистісна риса має в основі свій тип порушення. У своїх ранніх роботах він писав про те, що для обдарованої людини оптимальним типом порушення є пошук відчуттів. Цукерман показав, що спрага нових відчуттів як особистісна риса має під собою виразне нейрохімічне підґрунтя, а також виразні когнітивні й поведінкові прояви. Вона позитивно корелює з імпульсивними, але не соціальними, аспектами екстраверсії. Вона також корелює з рискованим поводженням, таким як уживання наркотиків, стрибки із трампліна, і вибором небезпечної професії. Люди, для яких спрага нових вражень стала особистісною рисою, як правило, прагнуть знайти їх у хвилюючих, захоплюючих переживаннях.

Шкала емоційної експресії

З 1872 року, після виходу у світло відомої роботи Дарвіна «Вираження емоцій у людини й тварин», така складна область емоцій, як експресивна міміка, стала розглядатися багатьма вченими як самостійна дисципліна. Деякі із цих авторів внесли безцінний вклад в аналіз і розуміння експресії, але найчастіше не могли інтегрувати свої важливі відкриття в психологію особистості й поводження.

Вивчення виражень особи, які й становлять головну тему нашого інтересу, почалося з Вудворта (Woodworth, 1938), коли він запропонував першу по-справжньому діючу систему класифікації мімічних виражень окремих емоцій. Він показав, що все різноманіття експресивної міміки особи можна виразити за допомогою лінійної шкали, що припускає наступні шість щаблів: 1) любов, радість, щастя; 2) подив; 3) страх, страждання; 4) гнів, рішучість; 5) відраза; 6) презирство.

Шлосберг, застосовуючи класифікаційну схему Вудворта при аналізі фотографій людей з різними вираженнями особи, припустив, що найбільше адекватно їх можна описати, якщо представити шкалу Вудворта у вигляді кола із двома осями: задоволення-невдоволення (pleasantness-unpleasantness, вісь P-U) і прийняття-відкидання (acceptance-rejection, вісь А-R). Пізніше Шлосберг додав третій вимір, сон-напруга, і, таким чином, дуже близько підійшов до прийняття й емпіричного підтвердження трьох вимірів почуттів, уперше запропонованих Вундтом в 1896 році.

Підхід Шлосберга аналогічний тому, що лежить в основі психофізичного експерименту, Шлосберг також спробував зв'язати судження з якимись фізично вимірними явленими. У ранніх експериментах Шлосберга випробувані оцінювали вираження осіб на фотографіях по двох дев'ятибальних шкалах: по шкалі «задоволення-невдоволення» і по шкалі «прийняття-відкидання», а потім для кожного зображення обчислювалися середні оцінки по обох вимірах.

Щоб дати оцінку емоційного вираження особи, визначити категорію емоції, потрібно прочертити лінію із центра кола, від крапки перетинання лінійних шкал, через нанесену крапку до краю кола. Кореляція між значеннями кругової шкали, установленими за допомогою методу сортування, і тими значеннями, які були визначені, або передвіщені, за допомогою двох дев'ятибальних шкал, склала 0,76. Таким чином, можна сказати, що шкали « задоволення-невдоволення» і «прийняття-відкидання» дозволяють із достатньою точністю класифікувати пропоновані (навіть на фотографіях) вираження особи в термінах дискретних емоцій.

Вимір сон-напруга була уведена Шлосбергом і його співробітниками під впливом робіт Даффи й Линдсли й даних, що свідчили про те, що такий вимір, як «активація», важливо для аналізу емоцій. За допомогою спеціально розробленої серії фотографій експресивних виражень людських осіб (серія Лайтфута) вони показали, що критерії «задоволення-невдоволення», «прийняття-відкидання» і «сон-напруга» досить надійні (відповідно 0,94, 0,87 і 0,92 при N = 225). Трайандис і Ламберт використовували три виміри Шлосберга в дослідженні й довели їх валидність як для греків, так і для американців. Однак пізніше інші дослідники виявили високу кореляцію між вимірами «прийняття-відкидання» і «сон-напруга» і тим самим взяли під сумнів їхня незалежність друг від друга й можливість їхнього використання як самостійні виміри. Велике дослідження експресивної міміки, проведене Осгудом, дозволило йому сформулювати три виміри експресії, які він інтерпретував у термінах семантичних вимірів лінгвістичних сигналів. Він дійшов висновку, що ці виявлені виміри - задоволення, активність і контроль - відповідають його семантичним вимірам оцінки, активності й сили.

Література

1.Фресс П., Піаже Ж. Експериментальна психологія. - К., 2003

2.Хекхаузен Х. Мотивація й діяльність. - К., 1996

3.Міллер Д. Галантер Е. Прибрам К. Плани й структури поводження. - К., 1999

4.Додонов Б.І. У світі емоцій. - К., 1987

Характеристики

Список файлов реферата