131699 (721207), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У якості основних «ядерних» (по Хайдеру) характеристик виділяють наступні: намір, здатність, відповідальність і моральна оцінка (гарний - поганий). Уважається, що ці параметри визначають сприйняття іншої людини, формують відношення до нього.

У цей час дослідження атрибутивних процесів висуваються на одне з перших місць не тільки в області соціальної перцепції, але й у всій соціальній психології.

Хайдер робить якісно новий крок уперед, повідомляючи центральними, сутнісними рисами наміру сприйманої людини й оцінку можливостей їхнього здійснення. Це ставить дослідників перед необхідністю перегляду досить істотного методологічного положення: подання про людину як пасивному об'єкті, мало чим відразних від фізичних, принаймні, при поясненні його місця в причинно-наслідковому ланцюзі. Коли Хайдер уводить пояснення поводження іншої людини його особистісними внутрішніми характеристиками, то воно фактично протиставляється безособовому, тобто такому, котре застосовується при вивченні нелюдського миру. Як відомо, при безособовому поясненні, застосовуваному природничими науками, питання про знаходження кінцевої причини в загальному ланцюзі причин і наслідків уважається псевдо проблемою, тому що кожна причина є, у свою чергу, наслідок чогось, а кожний наслідок служить причиною чергової ланки й т.д. нескінченно. Порушуючи питання про підхід до людини як споконвічній причині, Хайдер тим самим підриває теза позитивізму про якісну тотожність гуманітарних і природних наук. Крім того, такий підхід вимагає розгляд людини як агента, ініціатора дії, як якісно новий об'єкт, що володіє волею, намірами, бажаннями й т.п. Однак тут знову виникає проблема генезису цих властивостей людини.

Хайдер зупиняється перед нею, що істотно збіднює його в основному досить плідну концепцію. Він повідомляє здатність людини до пізнання інтенції іншої людини і його прагнення до її реалізації вродженої.

Тут так само, як і в більшості досліджень соціальної перцепції, позначається загальна методологічна позиція американської соціальної психології, тяжіння до абстрактного, механістичного тлумачення спілкування людей і, головна, повна зневага (можливо, свідоме) до особливостей конкретного спілкування конкретних людей по конкретному приводі.

Особливо яскраво всі ці недоліки проявляються в дослідженні таких феноменів, як тяжіння людей друг до друга, взаємна привабливість або, навпроти, ворожість. Разом з тим у цих дослідженнях досить чітко проглядається дія певної ідеологічної моделі відносин між людьми. «Ми повинні могти зрозуміти, - говорять Джоунс і Джерард, - індивідуальні, культурні й ситуаційні наслідки, виходячи з основного положення про те, що людей цінують у тім ступені, у якій вони мають властивості, що сприяють досягненню цілей сприймаючого». Це основне положення найвищою мірою красномовно. По-перше, процес розглядається з позиції однієї людини, по-друге, він розглядається утилітарно, з погляду вигоди цієї людини.

«Ми любимо тих, хто любить нас». Відповідаючи на запитання, чому взагалі важливо, щоб люди нас любили, Джоунс і Джерард називають дві головні, на їхню думку, причини: «По-перше, коли інші нас люблять, вони звичайно для нас щось роблять. Можна розраховувати на те, що вони допоможуть нам досягти мети. Тому, коли ми подобаємося іншим, ми тим самим одержуємо над ними певну владу й тим самим якийсь важіль, щоб впливати на поводження в нашу користь. Тибо й Рикен розвили це положення далі, указавши, що ті, хто до нас прив'язаний, будуть нам вірні й будуть виступати за нас навіть тоді, коли ми не зможемо їх контролювати. Друга причина, можливо більше істотна й разом з тим більше мрячна, полягає в тому, що кожному з нас не нецікаво, що ми коштуємо як люди... Наша цінність підтверджується переважно думками інших... Свідчення того, що людина в загальному подобається комусь, зміцнюють його думку про себе як гідному, здатному або доброчесному». З огляду на цей підхід, можна зрозуміти загальну спрямованість досліджень явища атракції в міжособистісних відносинах. У них вивчаються наступні три класи змінних, які умовно можна назвати об'єктивними, психологічними й взаємодоповнюючими, при цьому розглядається їхня кореляція, значення залежно від тривалості міжособистісних відносин.

До першого класу - об'єктивних змінних ставляться: статус (щорічний дохід), рівень освіти, досягнення в навчанні, рід занять глави родини, здоров'я, зовнішня привабливість, урівноваженість поводження (критерії двох останніх змінних визначаються груповими стандартами. С. Московичи влучно визначив новизну й цінність висновків, одержуваних у цих дослідженнях: «Ясно, що краще бути здоровим і багатим, чим хворим і бідним».

У другий клас змінних входить подібність установок, ціннісних орієнтацій. Попросту говорячи, досліджується вірогідність явища, про яке сказане в приказці: «Рибалка рибалку бачить здалеку». Велика кількість експериментів присвячена вивченню того, як на формування взаємної симпатії впливає подібність не тільки статусу, але й поглядів, звичок і т.п. Справедливість цієї приказки була доведена, зокрема, в одному з деяких, досліджень, проведених Т. Ньюкомом.. Протягом декількох тижнів він вивчав процес установлення стійких міжособистісних зв'язків серед спеціально підібраного контингенту студентів. У цьому експерименті було показано також значення особистих контактів (чим більше можливість безпосереднього спілкування, тим більше ймовірність того, що люди сподобаються один одному). Було встановлено також, що спільність ситуації (наприклад, ситуація очікування прийому в лікаря) споює людей С. Шахтар.

До третього класу змінних ставляться такі, на існуванні яких заснований афоризм: «Протилежності притягаються». У цьому зв'язку вивчалися пари взаємодоповнюючих характеристик: екстраверсія - інтроверсія, домінування - слухняність і т.п.

У цілому було встановлено, що змінні першого типу - об'єктивні - діють на початковому етапі знайомства, потім на перший план виступає подібність поглядів, інтересів і лише на самому пізньому етапі - взаємодоповнюючі характеристики. Дія всіх цих змінних розглядається в дослідженнях популярності, дружби й, нарешті, любові.

Дослідження атракції своєрідно доповнюються вивченням причин антипатії. Затверджується, що ми схильні не любити тих, хто не любить нас, оскільки люди, які нас не люблять, швидше за все, будуть перешкоджати досягненню наших цілей, блокувати наші зусилля. Роблячи це, вони викликають у нас почуття фрустрації й збуджують почуття ворожості, що знаходять вираження в агресивності.

Блокада - фрустрація-гнів - агресія - ланцюжок визрівання антипатії. Її дослідження ґрунтуються на гіпотезі про зв'язок фрустрації й агресії, висунутої Міллером, Долпардом, Дубом, Маурером і Сирсом в 1939 р. і модифікованої Міллером в 1941 р. Гіпотеза говорить: «Фрустрація викликає спонукання до якої-небудь форми агресії». У самому широкому змісті «фрустрацією уважається будь-яка умова, що прямо або побічно перешкоджає організму в досягненні шуканої мети. Агресивною реакцією вважається та, котра дійсно або потенційно припускає завдання збитків іншому організму. Сюди включається психологічний збиток, такий, як вираження незгоди, сарказм, негативна оцінка».

Ряд положень цієї теорії піддавалися експериментальній перевірці, зокрема такі: агресія буде придушуватися відповідно до можливої сили відповідного удару, якими наділене джерело фрустрації. Іншими словами, я можу дати волю своєму гніву (і зігнати фрустрацію) стосовно слабкого, але не до сильного, тому що, ризикує «одержати здачу». Агресія як наслідок фрустрації може бути більш легко виражена, якщо вона знаходить підтримку ще із чиєїсь сторони.

У великій кількості робіт вивчалося сприйняття й інтерпретація агресії, а також супровідну фрустрацію атрибутивні процеси. При цьому з'ясувалося, як корелюють пояснення агресивного поводження іншої людини внутрішніми й зовнішніми причинами з реакцією на ступінь «справедливості» агресії.

Особливий розділ досліджень міжособистісних відносин становить вивчення когнітивного балансу, умов збереження в людини логічної картини людських відносин.

Концепції когнітивного балансу є теоретичною основою при дослідженні конфліктів у міжособистісних відносинах, а точніше кажучи, відбиття цих конфліктів у свідомості. Підводячи підсумки численних експериментів, Джоунс і Джерард пишуть: «Ми одержали цілком достатню кількість фактів, що підтверджують наступні положення: 1) чоловік прагне усунути суперечливість інформації й ігнорувати або применшити негативні властивості іншої людини, особливо якщо очікується взаємодія з ним; 2) інформація також спотворюється, щоб уникнути визнання факту, що людина любить когось, хто не любить її; 3) теорія балансу дозволяє нам пророчити, що людина любить тих, хто любить приємних людей; 4) якщо людина вимушена до поводження, що суперечить відношенню до даної людини, то вона буде схильна змінити відношення у відповідності зі своїми діями». Дослідження взаємодії різних консонантних позицій, конфлікту у свідомості, симпатій і антипатій обчислюються сотнями, однак цінність їх, на наш погляд, досить обмежена.

При всій повазі до зусиль дослідників не можна не відзначити бідність висновків, - їхній схематичний характер. Адже по суті в цих дослідженнях не можна знайти того, що, на думку й самих соціальних психологів, повинна шукати наука - неочевидних фактів, що суперечать життєвому здоровому глузду.

Дослідження соціальної перцепції в цілому мають ті ж недоліки, що й роботи в області установки: теоретичний розбрід, відсутність загальної теоретичної схеми, мала цінність експериментально отриманих фактів, ігнорування в схемі міжособистісної взаємодії загального соціального контексту, здатності людини до сумарної оцінки останнього, підхід, дроблення образа людини на приватні властивості. Тому важко розділити оптимізм одного з найбільших фахівців у цій області Р. Таджури, коли він, перераховуючи всі ці недоліки, прогнозує: «Може бути недалекий той день, коли сприйняття людини (як область дослідження), відновивши тісні зв'язки з більше широкими областями психології, доможеться подальших успіхів і внесе в неї більше відчутний внесок».

Безперечно, у дослідженнях повсякденної свідомості втримується деяка кількість цікавих гіпотез і ідей. Це, у першу чергу, ставиться до ідеї дослідження повсякденної свідомості, його логіки.

Однак, як ми прагнули показати, для того, щоб зрозуміти механізми повсякденної свідомості, треба вийти не тільки за рамки умовного, але й за рамки групи, урахувати багаторівневий характер соціальної детермінації поводження.

Література

1.Юревич А.В. Социально-психологический анализ обыденного и научного объяснения. Докт. дисс. - М., 1993.

2.Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. - К., 2004

3.Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф. Пономаренко В.О. Образ у системі психічної діяльності. - К., 2003

4.Введение в практическую социальную психологию // Под ред. Ю. Жукова, Л. Петровской, О. Соловьевой. - М., 1996.

5. Василюк Ф.Е. Психологія переживання. - К., 2005.

Характеристики

Список файлов реферата