131446 (721120), страница 2
Текст из файла (страница 2)
За прикладом неадекватного перекладу знову звернемося до життя й робіт Фрейда. Деякі психологи можуть похвастатися гарним знанням німецької мови, щоб читати Фрейда в оригіналі. Більшість покладається па перекладача, що підбирає найбільш підходящі, еквівалентні слова й фрази. Однак не завжди переклад слова точно відповідає значенню, закладеному в нього автором.
У фрейдовської теорії особистості три фундаментальних поняття: id, ego і suverego - терміни, з якими ми знайомі. Але ці слова не відбивають у точності ідей Фрейда. Це - латинські еквіваленти німецьких слів: ego - Ich (Я), id - ?s (Воно) і superego - Uber-lch ( Понад-Я).
Розглянемо термін Фрейда «вільна асоціація». Тут під словом «асоціація» мається на увазі проведення уявного зв'язку між одною ідеєю й іншою - тобто мається на увазі, що кожна з них діє як стимул для витягу наступної ланки ланцюга. Але Фрейд говорив про іншому. Він використовував термін, що по-німецькому звучить Einfall, що зовсім не означає асоціацію. Буквально, це «вторгнення» або «навала». Фрейд хотів підкреслити ту невтримність, з який підсвідомість впроваджується - можна сказати навіть вторгається - у свідому думку людини.
Це приклади принципової розбіжності з тим, що мав на увазі Фрейд. Історичні дані - у цьому випадку, власні слова Фрейда - перекручені в процесі перекладу. Коротко про це говорить італійське прислів'я: «Перевести - значить збрехати». Покладаючись на переклади, історики повинні мати на увазі. що дані, з якими вони працюють, можуть бути неточними або помилковими. В 80-х роках Британське психоаналітичне суспільство рекомендувало переглянути традиційні переклади робіт Фрейда, оскільки вони лише укореняли перекручене подання про його ідеї.
Власні інтереси діючих осіб історії
Історичні факти можуть бути представлені у фальшивому світлі й безпосередніх учасниках подій. Люди можуть - свідомо або несвідомо - описати бачене ними з метою захистити себе, обілити або перебільшити свою роль в очах громадськості. Б. Ф. Скиннер, видний дослідник проблем людського поводження, пише у своїй автобіографії, що в 20-е роки - під час перебування студентом Гарвардського університету - його відрізняла приголомшлива самодисципліна.
Я просипався в шість ранків і до сніданку читав потім був час лекцій і лабораторних занять, після чого я йшов у бібліотеку, де працював аж до дев'яти вечора - причому все це всього з маленькими перервами. Я нікуди не ходив, ні в кіно, ні в театри, зрідка виїжджав на концерти, у мене практично нс було часу на романтичні захоплення. Я читав книги по психології й тільки по психології.
Здається, що цей фрагмент дає нам інформацію, дуже важлива для розуміння характеру Скиннера. Але через 12 років після видання його автобіографії й через 51 рік після описуваних подій Скиннер заперечував, що в студентські роки вів життя спартанця. Що стосується наведеного вище пасажу, він написав: «Я говорив скоріше про бажане, чим про дійсне».
Хоча учнівство Скиннера й не має принципового значення для історії психології, сам факт наявності двох трактувань, що належать головній діючій особі, представляє певні труднощі для істориків. Яка з версій є більше точної? Яка з характеристик ближче дійсності? На яку з них вплинули капризи пам'яті або її виборчий характер? І як нам довідатися істину?
Можливо, в окремих випадках найдуться свідчення колег або очевидців. Якщо для істориків психології вкрай важливі відомості про роки, проведених Скиннером у Гарварді, вони можуть спробувати розшукати його однокашників або, принаймні, їхні щоденники й листи, і зрівняти їх спогади про Скиннера студента з його власними. Біограф Скиннера Деніел Бьерк так і зробив. Колишній однокашник Скиннера розповів Бьерку, що той завжди раніше всіх закінчував лабораторні роботи, решту дня проводив, бавлячись грою в пінг-понг.
Таким чином, іноді дозволити суперечки із приводу історичних невідповідностей можна, звернувшись до інших джерел. Подібний метод застосовувався відносно трактування деяких випадків з життя Зиґмунда Фрейда в його власному викладі. Фрейд любив зображувати себе мучеником, що приніс своє тлінне тіло на вівтар психоаналізу; провидцем, постійно зневажуваним і гнаним: тим, кого паплюжила традиційна медицина й психіатрія. Перший біограф Фрейда. Ернест Джоунс, у своїх книгах проповідував саме цей образ.
Але недавно виявлені матеріали говорять про зворотний: роботи Фрейда не очорнялися й не ігнорувалися. До 1906 року його ідеї володіли розумами молодих віденських інтелектуалів. Клінічна практика Фрейда процвітала, і, говорячи сучасною мовою, вона навіть був знаменитістю. Факти зіпсував сам Фрейд, а трохи біографів ці перекручування ввічнили. Пізніше те враження, про створення якого він пікся, було змінено, але протягом десятиліть - поки нс найшлися нові дані - наше розуміння життя й впливи Фрейда було неточним.
Як же позначаються ці проблеми на вивченні історії психології? Насамперед, вони демонструють, що наше розуміння історії має не статичний, а динамічний характер. З появою нових данных воно змінюється й розвивається, очищається й збагачується, а неправильні уявлення розсіюються. Історію не можна вважати закінченої або повної, вона завжди в русі, їй немає кінця. Оповідання історика може тільки наблизити нас до істини. Але з кожним роком, з кожною новою знахідкою й експертизою історія психології стає усе більше повною.
Контекстні фактори в психології
Психологія розвивається ні у вакуумі; вона - частина великої культури й тому піддано не тільки внутрішнім впливам, але й зовнішнім, які також формують її характер і напрямки. Розуміння історії психології припускає розгляд контексту, у якому ця наука зароджувалася й розвивалася, - тобто ідей, у різний час пануючих у науці (Zeitgeist, або інтелектуальний «дух часу»), а також соціальних, економічних і політичних сил.
Zeitgeist - загальна інтелектуальна й культурна атмосфера, «дух часу».
Економічний фактор
Початок XX століття в Сполучених Штатах ознаменувалося змінами як у роботі психологів, так і в самій психології. Зросли - у значній мірі через економічних факторів - можливості для застосування психологічних знань і методів до проблем реального життя. Пояснювалося це практичними причинами. Як сказав один психолог, «я зайнявся прикладною психологією, щоб заробити собі на життя».
Хоча до кінця XIX сторіччя число психологічних лабораторій у США стійко зростало, росло й число психологів, що претендують на робочі місця в цих лабораторіях. На рубежі століть психологів з докторськими ступенями було в три рази більше, ніж лабораторій, у які їх могли найняти. На щастя, збільшувалося число викладацьких вакансій у нових університетах у західних штатах, але в більшості цих навчальних закладів психологія, як сама юна з наук одержувала мінімум фінансової підтримки. У порівнянні з дисциплінами, що мали більше міцне положення, - такими, як фізика й хімія, - психології незмінно приділялося останнє місце в списку щорічних асигнувань; на науково-дослідні роботи, лабораторне устаткування й платню викладачам виділялися дуже незначні суми.
Психологи швидко зрозуміли, що фундаментальна наука зможе розвиватися, а бюджет і доходи рости тільки в тому випадку, якщо вони переконають університетську адміністрацію й законодавців, у чиїм веденні перебувало субсидування, що психологія може бути корисна в рішенні соціальних, виховних і виробничих проблем. Незабаром на факультети психології стали дивитися з погляду їхньої практичної цінності.
У той же час, у результаті соціальних змін, у США з'явилася реальна можливість застосовувати психологію на практиці. Завдяки припливу іммігрантів і високому рівню народжуваності в цій соціальній групі державне утворення стало швидко зростаючою індустрією. Між 1890 і 1918 роками число зареєстрованих безкоштовних середніх шкіл виросло на 700 відсотків - у країні будувалося по одній школі в день. На освіту витрачалося грошей більше, ніж на військові й соціальні програми разом узяті.
Фактор війни
Війни - це ще одна сила, що сприяла формуванню сучасної психології. Досвід надання психологічної допомоги військовим у першій і другий світових війнах прискорив розвиток практичної психології й розширив її вплив у таких областях, як кадрова політика, психологічне тестування й прикладна психологія. с)та робота продемонструвала всьому співтовариству психологів і суспільству в цілому, наскільки корисної може бути психологія в рішенні проблем повсякденного життя.
Друга світова війна змінила вигляд і долю психології й у Європі - особливо в Німеччині, де зародилася експериментальна психологія, і в Австрії, на батьківщині психоаналізу. Багато видатних психологів - серед них Фрейд, Адлер, Хорни, Ериксон, що ведуть представники гештальтпсихології - в 30-х роках бігли від нацистської погрози й майже все влаштувалися в Америці. Їхня змушена еміграція знаменує заключну стадію переміщення центра психології з Європи в Сполучені Штати.
Війна також істотно вплинула на розроблювальні теорії й вишукування окремих психологів. Спостерігаючи криваву бойню першої світовий, Фрейд припустив, що агресія є важливою спонукальною силою - такої ж, як секс; це стало поворотним пунктом у його системі психоаналізу. Основоположник неофрейдизму Еріх Фром, що активно виступав проти збройної агресії, згодом звернувся до вивчення такого прояву патології поводження, як фанатизм, що охопив його рідну Німеччину під час війни.
Багато психологів, скориставшись можливостями, що відкрилися, шукали шляхи застосування своїм знанням у сфері освіти. Так починалася стрімка зміна акцентів в американській психології - від експериментування в університетських лабораторіях до застосування психології до проблем навчання, виховання й інших практичних питань педагогіки.
Література
1.Старовойтенко О.Б. Психологія особистості в парадигмі життєвих відносин. - К., 2005
2.Ільїн Є.П. Психофізіологія станів людини. - К., 2002
3. Лейнг Р.Д. «Я» і Інші. - К., 2003
4. Паттерсон С., Уоткинс С. Теорії психотерапії. - К., 2005
5. Берн Е. Введення в психіатрію й психоаналіз для непосвячених. - К., 2003
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
