131432 (721115), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Іноді під впливом розмови зі старою людиною також і лікар учиться інакше дивитися на свої амбіції, турботи й плани. Імовірно, різниця між його важливими справами й малозначними турботами старої людини не так велика, як це представляється.
Час, присвячений старим людям, ніколи не буває для лікаря витраченим в пустую; нечасто йому вдається скористатися іншими можливостями – як з метою поглиблення своїх знань, так і підвищення життєвої мудрості – так, як у випадку контакту із хворим. А для старої людини лікар часто буває єдиним, хто хоче його зрозуміти й справді доброзичливий до нього; завдяки йому нерідко вертається вже втрачене бажання жити. Обов'язком лікаря є захищати життя, хоча б об'єктивно можливостей для життя залишалося зовсім небагато.
Психіатр, маючи справу з алкоголіком, якому він хоче допомогти, насамперед задається питанням, чому він п'є. Від уміння знайти відповідь на це питання значною мірою залежать результати лікування. Тому що, знаючи причину, можна знизити емоційна напруга, з нею зв'язане, і тим самим зменшити прагнення до алкоголю у хворого.
Знаходження відповіді, однак, справа непросте, про що свідчить хоча б те, що при лікуванні алкоголізму домінує негативне підкріплення, тобто вживання алкоголю зв'язується в терапії з неприємними наслідками (наприклад, введенням певних препаратів), щоб тим самим викликати відраза до алкоголю. Значно кращі результати дало б позитивне підкріплення, тобто створення таких ситуацій, у яких з алкоголю було б для хворого пов'язане із задоволенням. Подібні ситуації виникають іноді без участі лікаря; наприклад, алкоголік перестає пити під час екскурсії або після покупки автомобіля, або знайшовши собі яке-небудь захоплююче заняття й т. п. У таких випадках – екскурсія, автомобіль, хобі й т. п. – зменшується dolor existential – «біль існування», що лежить в основі алкоголізму.
Цю «біль існування», що, імовірно, є специфічно людською рисою, людина завжди прагнула якимсь способом зменшити; і одним з найстарших і найпростіших способів цього був і залишається алкоголь. Борг психіатра – знайти у свого пацієнта своєрідність цієї «екзистенціального болю», щоб мати можливість хоча б небагато її зменшити. Етіологія тут багатофакторна, і як завжди в психіатрії – необхідно рухатися в трьох площинах одночасно: біологічної, психологічної й соціологічної. Непросто встановити ієрархію важливості різних факторів; безперечно, серед них чималу роль грають фактори соціального характеру.
Люди п'ють по-різному. Інакше п'ють, відзначаючи якісь свята, для того, щоб викликати приємний настрій у суспільстві, інакше – з горя й т.д. Можна виділити кілька стилів випивки: неврастенічний, контактивний, діонисийський, героїчний і самогубний.
Неврастенічний стиль полягає в тому, що п'ють невеликими дозами, але часто, у стані стомлення й подразнення, стало бути, при головних симптомах неврастенічного синдрому. Досить однієї-двох чарок, щоб поправити самопочуття й уже в кращому настрої продовжувати повсякденне життя. Зрозуміло, що лікує дія алкоголю – мниме, тому що постійне його вживання підсилює симптоми неврастенічного синдрому. Під впливом алкоголю людина всі частіше стає стомленим і роздратованим, що, у свою чергу, змушує до подальшого, усе більше частому вживанню алкоголю; типовий приклад порочного кола.
Контактивний стиль спостерігається в тих, для кого важливіше всього досягнення кращого контакту з іншими людьми. Уже після невеликої дози алкоголю людина несміливий стає більше впевненим у собі, зменшується дистанція у відношенні до «важливого» персоні, легшає спілкування, мовчазна компанія пожвавлюється, люди стають більше симпатичними й більше цікавими, зростає почуття соціального зв'язку Це – стиль випивок, загальний, мабуть, для всіх культурних кіл; загалом, тут досить невеликих доз алкоголю.
Легко, однак, перейти від цього стилю до наступного – «діонисийському», також розповсюдженого в багатьох культурних колах. Тут п'ють уже багато, тому що мова йде про досягнення стану, у якому можна було б відірватися від повсякденної дійсності. По Ніцше, «аполлонийська установка цінує ясність, прозорість, витриманість, урівноваженість, замкнутість, досконалість, гармонію. Діонисийський же стиль цінує насамперед повноту й плодотворність життя, її порив, що зносить всі границі, заперечує всі закони, розбиває будь-які гармонії, для якого динаміка важливіше досконалості».
Два описаних Ницше стилі відповідають тому, що Минковський позначає як «ясний простір» і «темний простір» і що можна зв'язати з основним біологічним ритмом – дня й ночі. День – царство розуму й реальності, ніч – влада темних сил, диких страстей, екстазу, осяяння й панічного страху. Людина не може жити тільки вдень, йому необхідна також і ніч. Звідси – його потяг до психозу, до іншим «баченням миру», до відриву від реальності. Алкоголь і наркотики полегшують задоволення цього потяга. Алкоголізм такого типу зустрічається досить часто в художників або в людей з художніми амбіціями, а також у людей, стомлених життям. Те ж джерело можна відшукати й у популярному серед молоді Заходу вживанні ЛСД. У нас, у більше бідній країні, ЛСД заміняється, наприклад, «клеєм». Назва «клей» походить від того, що звичайно молоді люди використовують його спільно, тому що на їхню думку, тільки в цьому випадку випробовуються надзвичайні переживання.
«Героїчний» тип випивок також вимагає більших кількостей алкоголю. Лише тоді досягається почуття своєї сили й готовності до великих справ, які звичайно в наших умовах кінчаються хуліганськими витівками. У таких випадках алкоголь вивільняє існуючу в кожній людині й героїчній пропорції, що є в повсякденному житті. Вона становить одну із прекрасних рис молодості, що з незапам'ятних часів вожді експлуатували заради своїх, не завжди шляхетних намірів.
Важко визначити, у якому ступені в кожній людині присутні само деструктивні тенденції. У всякому разі самогубство можна вважати специфічно людським проявом. Небагато найдеться людей, які ніколи у своєму житті не хотіли покінчити із собою.
Тип випивок заради того, щоб «залити горі» – явище гарне відоме. Потрібно напитися п'яним, щоб забути про те, що болить, щоб покінчити хоча б на короткий час із собою й своїм стражданням. Агресія стосовно оточення з'єднується із самоагресією. Типи випивок героїчні і самогубні переплітаються між собою. Згодом відбувається алкогольна деградація й разом з нею соціальна смерть.
Чи існує національний характер? На це питання не існує однозначної відповіді. З біологічної точки зору існування національного характеру можливо. Умови середовища (серед яких чималу роль грають умови культурного характеру) складаються таким чином, що певні риси характеру корисні, а інші – не корисні. Люди, що володіють корисними рисами характеру, мають більше шансів вижити й залишити потомство, ніж ті, які цих рис не виявляють. Набір генетичних рис даної популяції (так званої gene pool) повинен, отже, від покоління до покоління змінюватися в напрямку кількісної переваги чорт, корисних для даного суспільства. Таким чином, він буде відрізнятися від набору генетичних рис популяцій, що живуть в інших умовах.
Крім уроджених рис, у формуванні гіпотетичного національного характеру грали б роль придбані риси, обумовлені так званим соціальним спадкуванням і, отже, що домінують у даному суспільстві моделями поводження.
Використовуючи одну із психіатричних типологій, можна було б глобально визначити суспільство як характеризується перевагою рис істеричних і психастенічних. Істеричні риси Бжезицький назвав їх скиртотимними, від грецького skirtao – танцюю, щоб підкреслити своєрідні нюанси, що відрізняють їх від класичного істеричного типу. Ці риси – прагнення імпонувати оточенню, зробити ефект без почуття обов'язковості, безмежна фантазія, почуття бурхливі, але поверхневі, легко й швидко перехідні від однієї крайності до іншої. Навпроти, психастенічні риси найкраще виражає фігура селянина. Це – людина тиха, покладлива, що уникає суперечок, низької думки про себе, вона охоче провалилася б під землю, щоб нікому не заважати.
Деякою мірою ці два типи особистості взаємно доповнюються так, що суспільство, що складається з таких людей, може існувати; одні засідають, інші працюють. Зник дворянин і зник селянин, але певні форми поводження збереглися; як і раніше зустрічається фанфаронство й селянська ретельність. Обоє описаних на перший погляд протилежних типу зв'язує одна загальна риса. І для одних і для інших головним питанням життя є питання: «що інші про мене подумають?» Істерик прагне завоювати схвалення оточення блиском, фанфаронством, блискучістю, а психастенік – тихою обов'язковістю.
Подібні форми поводження свідчать про самозамилування «автопортретом», образом «я» (self-concept). Користуючись модним нині в психології й психіатрії визначенням, можна було б сказати, що в цьому виражається певна психічна незрілість. Тому що однієї з рис психічної зрілості є вміння об'єктивного сприйняття самого себе й здатність відповістити на запитання «який я?» Це питання, типовий для молодіжного віку. У цьому періоді життя він може стати джерелом болісних переживань. При негативних оцінках самого себе справа може дійти навіть до спроб самогубства. Щоб вирізнитися перед самим собою й перед оточенням, така людина здатна ризикувати своїм життям (молодіжна героїчна установка).
Алкоголь зменшує муку питань, пов'язаних з образом самого себе. Під його впливом людина здається самої собі краще, шляхетніше, відважніше й т. п. Доводиться, однак, пити до дна, щоб дійти до дна своєї душі. А оскільки дна цього в дійсності не існує, чим глибше поринаєш, тим темніше стає, і охоплює бажання покінчити із собою, у чому також алкоголь допомагає, приносячись замість смерті втрату свідомості.
Представляється, отже, що певні специфічні риси польського алкоголізму виводяться з гіпотетичного національного характеру, особливо з його психастенічних і істеричних елементів. Лікування в таких випадках повинне ґрунтуватися на підвищенні в пацієнта почуття власної цінності й на навчанні його мистецтву об'єктивного сприйняття самого себе.
У цей час багато говориться й пишеться про згубні впливи сучасної технічної цивілізації на здоров'я людини. Інтенсивне перетворення природного середовища в штучною, створеною людиною, є найсильнішим негативним фактором. При спробах аналізу шкідливості сучасної цивілізації приходять до песимістичних висновків про те, що все, що з її випливає, шкодить людському здоров'ю. Технікою отруюються три стихії: повітря, вода й земля. Через неї ускладнюються відносини й порушуються канони людського гуртожитку. Через неї зменшується «життєвий простір» людини; йому стає занадто тісно, занадто підсилюється тертя з іншими людьми, із чим зв'язане наростання негативних почуттів у відношенні до ближнього; усяке дія натрапляє на протидію, а тому людина відмовляється від творчої установки на користь споживчої й т.д.
Людина сучасної цивілізації, перш ніж шукати медичної допомоги, звичайно спочатку сам намагається редукувати нервову напругу й занепокоєння, обумовлені в значній мірі умовами середовища. З різних способів такий аутотерапії (наприклад, пошук контакту із природою, хобі, сексуальні ексцеси) найчастіше вдаються до допомоги хімічних засобів. Їх можна розділити на три групи: психотропні препарати (засоби, що редукують напругу страху, або збуджують або викликають особливі стани), наркотики, алкоголь. Як представляється, традиційно використовуються методи хімічної аутотерапії; але найбільше використовується алкоголь. У той час як у західних країнах значно більше, ніж у нас, використовуються наркотики й психотропні засоби. У нас неможливо впоратися з алкоголізмом, а в них з наркоманією й зловживанням психотропними засобами.
Одним з багатьох мотивів пияцтва є нудьга. Нудьга має багато причин, але завжди в її основі перебуває негативна установка до того, що нас оточує. У цьому плані вона подібна до явища, по-видимості протилежному – поспіху. Обоє явища – поспіх і нудьга – протилежні зацікавленості. Зацікавлена людина перебуває в даному (власному) відрізку часу; актуальний навколишній світ його притягає. Нудьгуюча людина, або людина що поспішає, хоче вистрибнути з того, що його актуально оточує теперішній час стає для нього перешкодою.
Негативні почуття, що перебуває навколо, викликають мобілізацію вегетативно-ендокринної системи. Звідси – парадоксальне стомлення. Наприклад, людина, що очікує в черзі, нічого не робить і повинна була би відпочивати, а в дійсності буває більше стомленою, чим після важкої роботи. Одним зі способів зниження нервової напруги й хоча б тимчасового звільнення від почуття нудьги й поспіху є алкоголь. Завдяки йому можна на короткий час вистрибнути з теперішнього часу, що дратує.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
