131414 (721110), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Коментарі тут зайві, настільки ясно видна екстраполяція капіталістичних відносин, що панують у суспільстві. Досить показово також, що коментатори цієї теорії Дойч і Краус зовсім не зауважують цього й, більше того, уважають, що висловлені Хомансом постулати, у тому числі й правила «розподіленої справедливості», пояснюють багато аспектів соціального поводження. Вони вважають цілком природний і нормальним ринковий підхід до відносин між двома людьми, що видно з наступного висловлення: «Розглядаючи будь-який акт, цілком релевантне думати про його вартість для ініціатора й винагороді або доході для споживача. Наприклад, якщо А. просить У надати йому допомогу, те цей акт коштує А певна кількість одиниць (у зв'язку з визнанням власної неповноцінності або невміння), і той же акт винагороджує В деякою кількістю одиниць (визнанням його переваги); якщо В робить А якусь допомогу, те це буде щось коштувати В (плюс його витрати у зв'язку з тим, що він відкладає свої власні справи, допомагаючи А) і винагороджує А, якому він допомагає певною кількістю одиниць».

Так відбулося своєрідне злиття двох, у сутності тотожних моделей: механічної людини з його прагненням до задоволення й втечею від болю й гедоністичного (а фактично економічного) з його прагненням виграти, а не програти на ринку «людських відносин». Обидві моделі знаходять друг у другу взаємну підтримку й стимулюються конкретним соціально-економічним контекстом.

Їхнє сполучення лежить в основі моделі взаємодії індивіда й суспільства, яку можна було б назвати моделлю «пластичної людини». Відповідно до цієї моделі, найбільше яскраво представленої ідеями Б. Скиннера, людина є повністю продукт зовнішніх обставин, впливу суспільства, результат впливу заохочень за соціально схвалювані реакції й покарань за несхвалювані. Звідси треба висновок: цілеспрямовано використовуючи систему заохочень і покарань, можна (і потрібно) формувати людини по вибраній моделі. Саме ж суспільство зміниться як результат формування особистостей потрібного типу. Іншими словами, починаючи із правильної в загальному (хоча й однобічної) посилки про те, що особистість формується суспільством (вірніше було б сказати - у суспільстві), Скиннер і прихильники «соціальної технології» по досить своєрідній, але цілком зрозумілій логіці містять, що причина недосконалості суспільства - недосконалість тридцятилітніх його індивідів. Саме цей ідеологічний поворот і пояснює штучно підтримує популярність серед широкої публіки в США ідей Скиннера по перетворенню суспільства. По цій же причині біхевіоризм займає провідні позиції в різних теоріях соціалізації й соціального контролю.

Разом з тим не можна не визнати, що Б. Скиннер - це лише одне крайнє, найбільш консервативне крило біхевіоризму. Не випадково Мак Девид і Херери, оцінюючи статус біхевіоризму в 1968 р. словами «значення росте», в 1974 р. заявляють про те, що біхевіоризм «втрачає свою особу».

Дійсно, біхевіоризм в цей час являє собою досить строкату картину. У теоретичному плані можна виділити принаймні три основних напрямки: конвенціональний (або звичайний) біхевіоризм (Халл, Міллер і Доллард, Маурер, Берлайн, Харлоу), радикальний, що представляється Скиннером і його послідовниками, і, нарешті, що висувається зараз на перше місце соціальний біхевіоризм, що представляють А. Бандура й А. Стаатс.

Як відомо, біхевіоризм у цілому розвивався по шляху усе більше вторгнення в схему «стимул-реакція» різних проміжних змінних, і в цей час лише радикальні біхевіористи захищають свою цитадель від настань «менталізму». Однак найбільший крок уперед (або, скоріше, назад від догми) зробили соціальні біхевіористи, які успішно конкурують із представниками психології (А. Маслоу). Працюючи в основному з людьми, а не із тваринами, найчастіше в умовах реального життя, а не тільки в стерильній обстановці лабораторного експерименту, вони не могли не виявити вад у твердій і однобічній формулі «стимул - реакція». Установивши істину, що людина - не тільки продукт зовнішніх обставин, але й активний їхній творець, вони змінили парадигму однобічного впливу «середовище - індивід» на двосторонню «середовище» - =«індивід».

До цього висновку соціальних біхевіористів привели факти, що свідчать про провідну роль у поводженні людини таких факторів, як оцінка можливих наслідків своїх дій, у тому числі й досить віддалених; самооцінка - можлива оцінка іншими; когнітивні процеси - коротше, вся та «менталістика», що і понині відкине радикальний біхевіоризм. Саме із цієї причини соціальні біхевіористи виявилися найбільш підготовленими до «психологічного» буму, характерному для США 70-х років, до того, щоб виконати роль «прикладного гуманізму». У цей час вони лідирують у бурхливо, що розвивається області, методів самоконтролю, саморегуляції й самопрограмування. При цьому прокламуються такі завдання: «Зробити людину вільною, інженером своєї долі, ученим для себе, треба уміти протистояти тиску зовнішніх обставин». Стаття А. Бандури «Теорія поводження й моделі людини» - досить яскраве свідчення еволюції біхевіоризму й того як, звертаючись до практичних потреб людини, психологія змушена ставити вічні, філософські проблеми, які вона раніше повідомляла псевдо проблемами. «Міркування про природу людини неминуче ставлять фундаментальні питання про детермінізм і людську волю», - визнає А. Бандура.

Його стаття також свідчить про те, як зміна регулятивної моделі людини веде до істотної зміни методологічних основ всієї орієнтації. У той же час не можна не помітити, що, озброюючи людини методами саморегуляції й самопрограмування, соціальні біхевіористи, за рідкісним винятком, припускають, що цей процес повинен відбуватися в умовах того ж суспільства, без зміни його основ. Незважаючи на критику ідей Скиннера й у цілому великий крок уперед, незважаючи на весь їхній гуманістичний пафос, вони також виходять із того, що зміна суспільства повинне починатися зі зміни особистості. На ділі «самопрограмування» людини без зміни програми суспільства рано або пізно обертається ще більш ефективним припасуванням особистості до діючих соціальних інститутів, хоча суб'єктивно (і ілюзорно) може усвідомлюватися як результат самостійного вибору. По суті ж це ще одна, але найбільш витончена й замаскована форма маніпуляції. Властиво, у цьому й складається глибокий задум зміни парадигми біхевіоризму.

Підводячи деякі підсумки розвитку моделей людини, суспільства і їхні взаємодії, можна, видимо, відзначити як загальне явище «повернення» у соціальну психологію людини й людського. За останні два десятиліття особливо помітно, як поступово об'єкт досліджень буквально нав'язує в соціальній психології свою логіку, позбавляючи біхевіоризм однієї опори за інший, ставлячи перед неминучістю вибору: внести в модель механічної людини вигнаний раніше «менталізм», здатність до оперування символами, організації поводження за допомогою знаків (Л.С. Виготський), пізнавальні процеси - або поступитися місцем іншої концепції, здатної інтегрувати всі ці властивості. Варіант такої моделі й був запропонований так званою когнітивною орієнтацією, що при поясненні поводження «наголошує на центральні процеси (наприклад, атитюди, ідеї, очікування)». Вся орієнтація виникла саме як антитеза необіхевіоризму й протистоїть йому, як пише Д. Озюбель, по наступних пунктах: «Біхевіоризм має справа із класичним, механічним, інструментальним і дискримінаційним научанням, у той час як когнітивну теорію більше цікавить утворення понять, мислення й придбання знання.

Література

1. Ломов Б.Ф., Носуленко В.Н. Вербальне кодування в пізнавальних процесах. - К., 1996.

2. Брушлинський О.В. Мислення й прогнозування. - К., 1999.

3. Буєва Л. П. Людина: діяльність і спілкування. - К., 2002

4. Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 2004

5. Ионин Л. Г. Понимающая социология. - М., Наука, 1979.

Характеристики

Список файлов реферата