131236 (721056), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

батьків як вихователів, що ухиляються від активного позитивного втручання у життя й долю дитини, надаючи перевагу комфортному співіснуванню з ними, яке не потребує душевних витрат. За таких умов дитина найчастіше стає індивідуалістом, емоційно байдужим до проблем інших, для якого сім’я як емоційний магніт є фікцією, а проблеми життя й переживання рідних просто не існують.

Потуральник виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові) передбачає систему відносин, за яких батьки, забезпечуючи власною працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від будь-яких турбот, зусиль і життєвих складнощів, приймаючи їх на себе. За таких умов штучного дистанціювання від зусиль і відповідальності дитина виростає млявою й байдужою до всього, що не стосується її особистісних інтересів. У неї відстані самостійність та ініціатива, власний досвід долання труднощів. Вона так і залишається некомпетентною й безпорадною у розв’язуванні питань, що стосуються безпосереднього задоволення її потреб, а тим більше загальних проблем сім'ї. Інтегральним підсумком такої тактики сімейного виховання є інфантилізм дітей, їхнє прагнення уникати відповідальних рішень і видів активності, які потребують від людини мобілізації фізичних і особистісних зусиль. В її свідомості міцно вкорінюється егоцентрична домінанта, формулою якої виступає така установка у ставленні до людей, що її оточують: егоїст кожен, хто не ставить за мету своєї активності задоволення моїх потреб.

Нестійкий стиль виховання передбачає тактику не прогнозованого переходу батьків від одного стилю ставлення до дитини до іншого. Такий підхід у вихованні породжує у дитини двоїсте ставлення до дорослих, проростає в її душі недовірою й відстороненністю від батьків, формує установки реагувати на форму, а не на зміст їхнього звертання, тенденцію орієнтуватися на свої потреби всупереч мінливим і нестійким вимогам батьків, використовувати ситуативно сприятливий емоційний фон стосунків з батьком або матір’ю з метою задовольнити свої індивідуалістичні потреби.

Таким чином, лише демократичний стиль батьківського ставлення до дітей визнається нині беззастережно педагогічно продуктивною тактикою сімейного виховання. Усі інші стилі призводять до певних порушень сімейного виховання й розглядаються як передумова виникнення різних проблем розвитку особистості дитини в сім'ї.

В узагальненому вигляді вплив деяких особливостей стилю сімейного виховання (слів, приписів, інструкцій та зразків поведінки) на формування психологічної позиції дитини у табл. .

Вплив факторів сімейного виховання на формування психологічної позиції дитини.

№	Зовнішні фактори виховання	Психологічні позиції (варіанти особистості і типи долі)
1. 2 3 4.	Підтвердження від дорослих „негарності” дитини Відкидання дитини Суперечна поведінка батьків Жорсткі покарання Побої Розбещеність дитини Твердження дорослих про позитивні риси дитини. Прийняття її такою, якою вона є. Розвиток у дитини зусиль до самовдосконаленя, прийняття відповідальності за своє життя, соціального інтересу та продуктивного підходу до невдач: „Не вийшло, то спробуй інакше”.	„Я –негарний, інші – гарні” (комплекс неповноцінності) Кредо: „Моє життя не багато коштує” Варіанти: пасивне переживання невдач; прагнення удосконалити себе за допомогою якихось предметів (зовнішня перевага за рахунок модного одягу, автомобіля тощо); прагнення вдосконалити себе за рахунок досягнення успіху в кар’єрі, спорті (зовнішня зверхність) „Я – негарний, інші – погані”. (повна безнадійність). Кредо: „Жити взагалі не варто! ” Варіанти: невдачі, алкоголізм, наркотики, самогубство. „Інші – погані, Я – гарний”. Кредо: „Чуже життя не багато коштує! ”. Варіанти: жертва (усі погані); Бажання робити боляче іншим: вербальна (критика інших) або фізична (побиття, убивства); бажання розпоряджатися іншими (прагнення до влади). „Я – гарний, Інші – гарні, Життя – гарне”. Кредо: „Життя варте того, щоб жити! ”. Для того, щоб стати переможцем, необхідні свідомі дії й цілеспрямованість.

1.5 Порушення сімейного виховання

Порушення сімейного виховання в психології розуміється як стійке поєднання певних рис виховання, що призводить до негативних наслідків розвитку особистості дитини. Для аналіз порушень виховання перспективно послуговуватися такими критеріями:

рівень протекції (тобто скільки сил і часу приділяють батьки вихованню дитини); тут розрізняють:

* гіперпротекцію як надмірну увагу до проблем виховання дитини;

* гіпопротекцію як недостатню увагу з боку батьків до виховних проблем;

ступінь задоволення потреб (якою мірою діяльність батьків націлена на задоволення матеріально-побутових і духовних потреб дитини); мова йде про:

потурання – прагнення батьків до максимального й некритичного задоволення потреб дитини;

ігнорування потреб дитини, недостатнє прагнення батьків до задоволення їх;

рівень вимогливості до дитини в сім’ї виступає у вигляді заборон, покарань по відношенню до неї, а також знаходить прояв у колі її обов’язків:

надмірність вимог – обов’язків (містить ризик психотравматизму й розвитку в дитини почуття власної несвободи й залежності від батьківської родини);

недостатність вимог-обов’язків (має наслідком складність залучання дитини до будь-якої справи);

надмірність вимог-заборон (формує у дітей реакцію емансипації з захисно-агресивними проявами або, навпаки, розвиток її надмірної чутливості й тривожності);

недостатність вимог-заборон (стимулює розвиток сваволі й надмірної самостійності дитини, сприяє формуванню нестійкого типу характеру);

надмірність санкцій (бурхливе, надто суворе реагування навіть на незначні порушення поведінки дитини зазвичай призводить до формування залежної безініціативної особистості дитини або ж набутої агресивності як захисно-агресивного реагування на позицію батьків);

мінімальність санкцій, що проявляється у відсутності системи контролюючих дій з боку батьків, у їхньому ставленні на заохочування дитини та в сумнівах у результативності будь-яких покарань.

Наведені риси виховання, поєднуючись між собою, утворюють певний тип порушень сімейного виховання. Класифікація цих типів є такою:

потуральна гіперпротекція (характерна для потурального стилю виховання);

домінуюча гіперпротекція (авторитарний стиль), емоційне відкидання (авторитарний і ліберальний стилі);

підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль);

гіпопротекція (ліберальний стиль).

Незалежно від того, якими є особливості порушень у взаємовідносинах „батьки-дитина”, дорослі займають по відношенню до дитини неефективну виховну позицію.

Серед причин неефективного батьківського ставлення назвемо такі:

педагогічна й психологічна неграмотність батьків;

ригідні стереотипи виховання;

вплив особливостей спілкування в сім'ї на відносини батьків і дитини;

особистісні проблеми й особливості батьків, які вносяться у спілкування з дитиною;

Доволі часто батьки схильні розв’язувати особистісні проблеми за рахунок дитини. Це може виражатися у наступному:

переданні дитині своїх власних небажаних якостей;

винесенні конфлікту між подружжям у сферу виховання;

зсуві в установках батьків по відношенню до статі дитини (надавання переваги жіночим або чоловічим якостям у дитини протилежної статі);

нерозвиненості батьківських почуттів;

надмірному розширенні сфери батьківських почуттів;

виховній невпевненості батьків;

фобії (боязні) втратити дитину (особливо, якщо такі прецеденти вже були).

Подібні порушення викривають такі причини: підвищену протекцію батьків (домінуючу або потуральну) або, навпаки, їхню низьку опіку, емоційне відкидання й жорстоке поводження – проблема, яку психологові доводиться вирішувати у кожному окремому випадку. Ця робота необхідна батькам, насамперед, для того, щоб усвідомити, як не слід чинити по відношенню до дітей.

1.6 Визначення показників, рівня психокорекції

При визначенні показників до сімейної терапії

В першу чергу необхідно вирішити, чи необхідні взагалі в даному випадку сімейно-терапевтичні форми роботи;

Важче всього відповісти на ряд специфічних питань, і особливо, яким способом буде проводитися сімейна терапія. Розрізняють сімейну психокорекцію в вузькому розумінні, котра складається з сеансів з участю всіх членів сім’ї. В широкому смислі робота буде проводитися з застосуванням самих різних методик, тренінгів.

В деяких випадках, наприклад, при серйозних конфліктах між членами сім’ї, або представниками різних поколінь, вже з самого початку на першому плані знаходяться конфлікти відносин

Розділ 2. Задачі і методи сімейної діагностики

2.1 Задачі сімейної діагностики

Задача сімейної діагностики полягає в вивченні сімейних і психосоціальних умов, маючих значення для виникнення, підтримки або подолання сімейних конфліктів або психічних порушень. Сімейно-діагностичний аналіз проводиться на двох рівнях:

На рівні сімейної системи необхідно вияснити, яке значення сімї для психопатології індивіда і яке значення індивідуальних психічних проблем пацієнта. Ціль цього дослідження – вияснення проблем, що призводять до звернення за допомогою, в їх контексті.

На рівні корекційної системи одночасно з цим потрібно визначити, який вид допомоги може бути прийнятий сім’єю, який нею з самого початку не сприймається і наскільки це співпадає з нашими представленнями і можливостями.

Сімейна діагностика при цьому не обов’язково націлена на сімейну терапію, але вона повинна допомогти нам визначити, чи показана взагалі корекція, які його форми слід рекомендувати і яким способом може здійснюватися співпраця з сім’єю.

Методи сімейної діагностики можуть бути поділені на дві великі групи. Методи спостереження основані на прямому спостереженні взаємовідносин в сім'ї. Методи само звітності складаються головним чином з використання опитувальників. В ході цієї процедури всі члени сімї дають відомості про аспекти сімейного життя.

Найбільш важливим методом сімейної діагностики є сімейно-діагностичне інтерв’ю. Перелік опитувальників дуже великий. Ми наводимо лише декілька з них.

Таблиця.

Діагностичний метод	Способи діагностики
	Інтерв'ю	Опитувальники та інші способи
Загальний для всієї сімї, або з деякою її частиною.	Загальне сімейно- діагностичне інтерв’ю	Завдання на визначення показників (наприклад, загальний тест Роршаха)
Індивідуальний: з дитиною або підлітком або з одним з інших членів сімї.	Сімейно-діагностично Орієнтоване дослідження індивіда	Опитувальники (наприклад, GT, FACES, SFB)	Інші способи дослідження (наприклад, FAST, проективні мет.

2.2 Загальне сімейно-діагностичне інтерв’ю

В якості приклада проведення першого сімейно-діагностичного інтерв’ю наводимо методику, розроблену і апробовану в клініці Марбургского університету („Марбургське сімейно-діагностичне інтерв’ю”). На бесіду запрошуються, як правило, представляє мий пацієнт і його батьки, а при необхідності і інші члени його сім'ї (наприклад, брати та сестри). Сімейно-діагностичне інтерв’ю по можливості проводиться двома колегами, причому один з них проводить з сім’єю бесіду, котра продовжується коло часу, інший спостерігає цю бесіду з допомогою відеоапаратури, крім того, проходить відеозапис розмови.

Проводячи бесіду, психолог або терапевт орієнтується на слідуючи принципи.

Відкритість. Доступність для розуміння змісту психокорекційної роботи і повна проінформованість сім'ї допомагають їй почувати себе впевненіше в контакті з терапевтом. Якщо психолог, наприклад, вже має інформацію про сім’ю, він повідомляє про це; крім того він обов’язково пояснює цілі бесіди, суть застосовуємих методик і, звісно, отримує згоду учасників.

Перспективність. Підкреслюється, що кожен має право на свою точку зору, може внести свій вклад в загальну картину і тому особиста думка

Діагностично-емпатійні установки. Необхідно по можливості точно зрозуміти і прийняти те, що повідомлює сім'я, не займаючись оцінкою цього. При всіх питаннях, що стосуються психокорекції, необхідно вказувати на те, що ми на початку намагаємося уточнити проблематику, перш ніж давати поради, або що-небудь пропонувати. .

Орієнтація на розвиток. Психолог цінує довір’я, котре дарує йому сім’я. Там, де сім’я бачить тільки помилки, він використовує їх для подальшого розвитку продуктивних моментів. В питаннях і в заключному коментарії психолог знову і знову повертається до можливості позитивних змін, до сімейних ресурсів, цільових установок і можливості самодопомоги в сім’ї.

2.2.1 Тематична структура і часова послідовність сімейно-діагностичного інтерв’ю

1. Контакт і загальна інформація.

2. Попередній досвід, шляхи вирішення проблеми і прийняття рішення про звернення за допомогою до спеціаліста.

Характеристики

Список файлов реферата