130785 (720866), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Зрозуміло, багато чого залежить від винахідливості персоналу. Але важливіше всього вміння використовувати винахідливість хворих, а коли вони виявляють певний інтерес, стимулювати їх до активності. Медична сестра повинна концентрувати свою увагу на тих хворих, які малоактивні, несміливі й відстороняються від життя групи. Якщо більше займатися з ними, вони втягуються в спільні інтереси і загальні заняття.

«Люди в білому» діляться, як згадувалося, на три підгрупи. Кожна з них має інший соціальний і економічний статус і займає іншу позицію в ієрархії лікувального закладу (лікарні або психіатричного відділення). Дивним образом, чим вище людина перебуває в ієрархії, тим більше зменшується частота його контактів із хворими. Найбільше контактують із хворими санітарки, а найменше - голова адміністрації. Справа стосується, зрозуміло, кількості, а не якості контактів, тому що інший характер має контакт лікаря із хворим, інший - медсестри й, нарешті, інший - санітарки. Подібна ситуація не приносить користі хворим, тому що найбільше з ними взаємодіють ті, які в силу своєї низької соціальної позиції, низької зарплати можуть почувати себе скривдженими й у силу згадуваного packing-order свою агресію можуть розряджати тільки на хворих, тому що єдино вони коштують нижче їх у лікарняній ієрархії. Що цього, загалом, не відбувається, видимо, можна пояснити відомою слов'янською м'якістю, що проявляється ніжністю й сердечністю у відношенні до більше слабкого. Проте варто більше думати про те, як поліпшити положення цієї самої нижчої підгрупи серед персоналу. Представляється, що використовуваний протягом декількох років звичай проводити медичну практику в ролі санітарок (і санітарів) деякою мірою буде сприяти підвищенню позиції цієї підгрупи. Крім того, належало б більше часу, чим дотепер, присвячувати їхньому професійному навчанню, особливо тому, що звичайно вони не мають ніякого професійного утворення.

Однієї з головних проблем психіатричного пацієнта є його почуттєва ізоляція від оточення. Вона приймає різні форми, але завжди викликає в пацієнта підвищену потребу почуття, теплої атмосфери, майже материнської опіки. Особливо гостро ця проблема виступає при шизофренії, і, на думку багатьох авторів, тепле почуттєве відношення є найважливішим терапевтичним фактором при цій хворобі. Особою, що, головним чином, задовольняє емоційно-почуттєвий голод хворого, є медсестра. Можливо, це випливає з деяких рис особистості, що привертають до професії медсестри, що є більше покликанням, ніж професією. При оцінці результатів як психологічних, так і соматичних методів занадто мало підкреслюється значення реалізованої медичними сестрами опіки. Робота сестер здійснюється в тіні, тому що все світло концентрується на роботі лікаря. У той же час на них лежить тягар безпосередньої опіки над хворим. Вони повинні опанувати дуже важким мистецтвом імпровізованої психотерапії, тобто вмінням дозволяти конфлікти, знижувати напруга хворого, переборювати його опір, викликати посмішку на його особі, мистецтвом, про яке мало пишеться в підручниках психотерапії і яке напевно нерідко буває сутужніше, ніж те, що офіційно називається психотерапією. На тих відділеннях, на яких медичні сестри перебувають постійно, а лікарі міняються, вони є центральними фігурами, що створюють клімат у відділенні.

Що стосується підгрупи лікарів, істотне значення має факт, що вони займають чільну позицію в ієрархічній структурі психіатричного співтовариства й що в результаті цього їхні способи мислення й поводження резонують часто з більшим посиленням у нижчих підгрупах.

Під поняттям психотерапії багато психіатрів розуміють різні речі, і трапляється, що за психотерапію психіатр приймає тільки те, що він робить сам. Приймаючи, однак, більше широке визначення психотерапії, варто визнати, що вона є невід'ємним елементом діяльності кожного лікаря й кожної медичної сестри, незалежно від їхньої спеціальності. У психіатрії цей елемент висувається на передній план. І якщо в інших медичних дисциплінах він часто буває несвідомим то тут він повинен бути, принаймні, частково свідомо керованим.

Психотерапія психіатричної медичної сестри звичайно буває уривчастої й імпровізованої. Вона намагається поправити настрій хворого, зменшити його подразнення, втягти його в життя відділення, зменшити його опір у відношенні до лікаря й лікування. Іноді досить посмішки, жарту, дрібного жесту, а іноді необхідно докладно поговорити із хворим. Кожний хворий вимагає іншого підходу, і па цьому ґрунтується психіатричний досвід як лікаря, так і медичної сестри, щоб уміти знайти правильний шлях до хворого. Необхідно миттєво орієнтуватися, хоча б загалом, у тім, який ця людина, які його вузлові проблеми. Звичайно це робиться інтуїтивно, але за цією інтуїцією криється великий психіатричний досвід.

Однак найважливішою справою в психотерапії є почуттєва установка, те, що хворий визначає словом «батько» у відношенні до лікаря й те, що вони почувають як потреба материнської опіки, що виходить від медичної сестри. Попросту необхідно любити своїх хворих і почувати себе відповідальним за них. Якщо є правильна почуттєва установка до хворих, то більше складні й часто дискусійні форми психотерапевтичного впливу виробляються згодом майже спонтанно.

Через постійний контакт із хворими заглиблюється паші знання про природу людини й, завдяки цьому, нам легше впливати на іншу людину. Також ми краще пізнаємо самі себе, що в психіатрії не маловажно, тому що в такому безпосереднім спілкуванні, яким є психотерапевтичний контакт, ми бачимо іншої людини через призму своїх найбільш особистих переживань і повинні постійно коригувати свої реакції й почуттєві установки.

Психічний вплив на хворого, або психотерапія, ставить перед нами багато медичних проблем, які усе ще залишаються для нас загадкою. Відомо, що цей вплив може впливати не тільки на психічне, але й на фізичний стан хворого. У сучасній медицині існує прагнення зводити процеси, що відбуваються в організмі, до біохімічного рівня, а в недалекому майбутньому навіть до мікрофізичного, забуваючи часом про найвищий інтеграційний рівень, тобто про психічне життя людини, що може впливати на нижчі рівні - фізіологічні й біохімічні.

Професія психіатричної медичної сестри - це важка професія; вона вимагає великого терпіння, самовладання й постійної роботи над собою. Необхідно вміти мистецьки розрядити свої негативні почуттєві установки не тільки у відношенні до хворим, але також і до персоналу. Немає необхідності, мабуть, пояснювати, як негативні почуття, що харчуються до хворих, відбиваються на їхнє здоров'я, як фізичному, так і психічному. Відомо також, що напруга між персоналом негативно впливає на атмосферу у відділенні, а, тим самим, терапевтичне співтовариство перетворюється в анти терапевтичне. Зрозуміло, психіатричні медсестри теж люди, а не ангели, і теж мають свої турботи, прикрості й конфлікти. Але контакт із психіатричними хворими вчить їх, і, у всякому разі, повинен учити життєвої мудрості, що у числі іншого ґрунтується на вмінні розряджати негативні почуттєві установки.

Список літератури

1. Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко А.Е., Сергєєв І.І. Психіатрія: Підручник. - К., 2006.

2.Руководство по психиатрии. Под ред. Г.В.Морозова. В 2-х томах. — М., 1988.

3.Посібник із психіатрії. Під ред. А.В. Снежневського. В 2-х томах. - К., 2003.

4.Посібник із психіатрії. Під ред. А.С. Тиганова. В 2-х томах. - К., 1999

5. Вид В.Д. Психотерапія шизофренії. - К., 2006

Характеристики

Список файлов реферата