130486 (720750), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Стосовно питання про предмет соціальної психології утворилося три підходи. Перший з них, що отримав переважаюче поширення серед соціологів, розглядав соціальну психологію як науку про «масоподібні явища психіки». В рамках цього підходу різні дослідники виділяли різні явища, які підходили під це визначення; іноді найбільший акцент робився на вивченні психології класів, інших великих соціальних об’єднань, і в зв’язку з цим на таких окремих елементах, сторонах суспільної психології груп, як традиції, характери, звичаї та ін. в інших випадках велика увага приділялася формуванню суспільної думки, таким специфічним масовим явищам, як мода і т.п. Насамкінець, всередині цього підходу майже всі одноголосно говорили про необхідність вивчення колективів. Більшість соціологів чітко трактували предмет соціальної психології як дослідження суспільної психології (відповідно були розмежовані терміни «суспільна психологія» - рівень суспільної свідомості, характерний для окремих соціальних груп, насамперед класів, і «соціальна психологія» - наука про цю ж суспільну психологію).

Другий підхід, навпаки, бачить основним предметом дослідження соціальної психології особистість. Відтінки тут проявлялися лише в тому, в якому контексті передбачалося дослідження особистості. З однієї сторони, великий акцент робився на психологічні риси, особливості та типологію особистості. З іншої сторони, виділялося становище особистості в групі, міжособистісні відносини, вся система спілкування. Пізніше з точки зору цього підходу дискусійним виявилося питання про місце «психології особистості» в системі психологічного знання (чи є це розділом загальної психології, еквівалент соціальної психології чи взагалі самостійна область досліджень). Часто на захист описаного підходу наводився такий аргумент, що він більш «психологічний», що лише на цьому шляху можна уявити соціальну психологію як органічну частину психології, як різновид саме психологічного знання. Логічно, що подібний підхід у великій мірі виявився популярним серед психологів.

Насамкінець, в ході дискусії оформився і третій підхід до питання. Певною мірою з його допомогою намагалися синтезувати два попередніх. Соціальна психологія розглядалася як наука, що вивчає і масові психічні процеси, і становище особистості в групі. В цьому випадку, природно, проблематика соціальної психології показувалась досить широкою, практично все коло питань, які розглядалися в різних школах соціальної психології, включалося в її предмет. Були зроблені спроби дати повну схему проблем, що вивчалися в рамках цього підходу. Найбільш широкий перелік вміщувала схема, запропонована Б.Д. Паригіним, на думку якого, соціальна психологія вивчає:

1) соціальну психологію особистості;

2) соціальну психологію суспільних груп та спілкування;

3) соціальні відносини;

4) форми духовної діяльності.

Згідно В.Н. Мясіщева, соціальна психологія досліджує:

1) зміни психічної діяльності людей в групі під впливом взаємодії;

2) особливості груп; 3) психічну сторону процесів суспільства.

Важливим є той факт, що при всіх особистих розбіжностях запропонованих підходів ідея була спільною – предмет соціальної психології достатньо широкий, і можна з двох сторін підходити до його визначення – як зі сторони особистості, та і зі сторони масових психічних явищ. Таке розуміння найбільшою мірою відповідало реально існуючій практиці досліджень, а отже. І практичним потребам суспільства. Саме тому воно виявилось якщо не одноголосно прийнятим, то, у всякому випадку, найбільш укоріненим.

Але згода у розуміння кола завдань, які вирішує соціальна психологія, ще не означає згоди у розумінні її співвідношення з психологією та соціологією. Тому відносно самостійно дискутується питання про «межі» соціальної психології. Тут можна виділити чотири позиції:

1) соціальна психологія є частиною соціології;

2) соціальна психологія є частиною психології;

3) соціальна психологія – це наука «на межі» психології та соціології, причому сама «межа» розуміється двозначно:

а) соціальна психологія відмовляється від визначеної частини психології та певної частини соціології;

б) вона захвачує «нічию землю» - область, яка не належить ні до соціології, ні до психології.

Якщо скористатися пропозицією американських соціальних психологів Макдевіда та Харрарі (а питання про місце соціальної психології в системі наук обговорюється не менш активно і в американській літературі), то всі вказані позиції можна звести до двох підходів: інтрадисциплінарному та інтердисциплінарному. Іншими словами, місце соціальної психології можна віднайти всередині однієї із «батьківських» дисциплін або на межі між ними.

Незважаючи на деякі відмінності, всі запропоновані підходи по суті зупиняються перед однією і тією ж проблемою: яка ж «межа» відділяє соціальну психологію від психології, з одного боку, і від соціології – з іншої. Адже де б не «розміщувати» соціальну психологію, вона все одно при всіх умовах межує з цими двома дисциплінами. Якщо вона є частиною психології, то де ж межа саме соціально психологічних досліджень всередині психології? Соціологія, якщо вона навіть при такому розгляді опинилась за межами соціальної психології, все одно також межує з нею в силу специфіки предмета тієї та іншої дисципліни. Такі ж умовиводи можна навести і стосовно положення соціальної психології всередині соціології. Але при інтердисциплінарному підході ніхто не відійде від питання про «межі»: що означає «на межі», якою частиною дотикаються психологія і соціологія? Або що означає «самостійна дисципліна»: «відрізає» вона якісь часини у психології та соціології чи взагалі має певні абсолютно самостійні області, які не входять ніяким чином ні до психології, ні до соціології.

Спробуємо розглянути ці «межі» з кожної із двох сторін окремо. Що стосується соціології, то її сучасна структура зазвичай характеризується за допомогою виділення трьох рівнів: загальної соціологічної теорії, спеціальних соціологічних теорій, конкретних соціологічних досліджень. Відповідно, в системі теоретичного знання існує два рівні, кожен з яких безпосередньо дотикається до проблем соціальної психології. На рівні загальної теорії досліджуються, наприклад, проблеми співвідношення суспільства та особистості, суспільної свідомості та особистості, суспільної свідомості та соціальних інститутів, влади і справедливості тощо. Але саме ці ж проблеми цікавлять і соціальну психологію. Саме тут проходить одна із меж. В області спеціальних соціологічних теорій можна знайти декілька таких, де очевидними є і соціально-психологічні підходи, наприклад, соціологія масових комунікацій, суспільної думки, соціологія особистості. Мабуть, саме в цій сфері особливо важким є розмежування, а саме поняття «межі» є достатньо умовним. Можна сказати, що саме з предметом іноді н вдається віднайти відмінностей, вони прослідковується лише з допомогою виділення специфічних аспектів дослідження, специфічного кута зору на одну і ту ж проблему.

Стосовно «межі» між загальною психологією та соціальною психологією, то це питання відноситься до категорії ще складніших. Якщо залишити в стороні першу інтерпретацію соціальної психології як вчення про соціальну детермінацію психіки людини, адже в цьому смислі вся психологія, що орієнтується на культурно-історичну традицію, соціальна, то специфічна проблематика соціальної психології, природно, знаходиться найближче до тієї частини соціальної психології, яка визначається як психологія особистості. Спрощено було б думати, що в загальній психології досліджується особистість поза її соціальною детермінацією, а лише соціальна психологія вивчає цю детермінацію. Весь зміст постановки проблеми особистості полягає в тому, що особистість з самого початку розглядається як «задана» суспільством. А.Н. Леонтьєв відмічає, що діяльність окремих індивідів може протікати у двох формах: в умовах відкритої колективності або віч-на-віч з оточуючим предметним світом. Але в яких би умовах і формах не протікала б діяльність людини, яку б структуру вона не набирала б, її не можна розглядати окремо взяту із суспільних відносин, із життя суспільства. З цієї точки зору в загальній психології досліджуються структура потреб, мотивів особистості та ін. Тим не менше залишається ряд специфічних завдань для соціальної психології. Не говорячи вже про ті завдання, які просто не вирішуються загальною психологією (динаміка розвитку міжособистісних відносин в групах, сама природа спільної діяльності людей в групах і форми новоутвореного спілкування та взаємодії), навіть стосовно особистості у соціальної психології існує своя власна точка зору: як конкретно діє особистість у різних реально існуючих соціальних групах – це і є проблема соціальної психології. Вона повинна не просто відповісти на питання про те, як формуються мотиви. Потреби, установки особистості, чому саме такі, а не інші мотиви, потреби та установки сформувалися у цієї особистості, в якій мірі це залежить від групи, в умовах якої дана особистість діє та інші моменти.

Таким чином, сфера власних інтересів соціальної психології розглядається достатньо чітко, що і дозволяє обмежити її як від проблем соціології, так і від проблем загальної психології. Це, однак, не додає аргументів на користь більш точного виявлення статусу соціальної психології між двома вказаними дисциплінами, хоча дає основи для визначення області дослідження. Що стосується статусу, то суперечки навколо цього питання до сьогодні продовжуються в західній соціальній психології. Французькі дослідники Пенто і Гравітц так пояснюють основну лінію цієї полеміки: «До виникнення соціальної психології існувало дві лінії розвитку проблематики особистості та суспільства: психологія аналізувала природу людини, соціологія аналізувала природу суспільства. Потім виникла самостійна наука – соціальна психологія, яка аналізує ставлення людини до суспільства». Така схема можлива лише стосовно такої психології, яка аналізує природу людини окремо взяту від природи суспільства. Але тепер вже складно віднайти такого роду психологічні теорії, хоча багато з них, признаючи факт впливу суспільства на людину, не знаходять коректного вирішення проблеми про способи такого впливу. Розуміння предмета соціальної психології та її статусу в системі наук залежить від розуміння предметів як психології, так і соціології.

4. Завдання соціальної психології і проблеми суспільства

Широка дискусія з приводу предмета соціальної психології - участь більшості наук, що виникають на межі різних дисциплін. Саме так висновки дискусій у всіх таких випадках не обов’язково приводять до вироблення точної дефініції. Проте вони все одно вкрай важливі тому, що , по-перше, допомагають розглянути коло завдань, які вирішує ця наука, і, по-друге, ставлять невирішені проблеми більш чітко, змушуючи усвідомлювати свої власні можливості та засоби. Дискусія про предмет соціальної психології не може вважатися завершеною, хоча база досягнутої згоди є достатньою, щоб проводити дослідження. Разом з тим залишається безперечним те, що не все ще вирішено. Як відомий компроміс склалось таке положення, що практично існує дві соціальні психології: одна, пов’язана безпосередньо з більш «соціологічною». Інша – безпосередньо з «психологічною» проблематикою. В такому значенні ситуація виявилась спорідненою з тією, яка склалася в ряді багатьох країн. Так, наприклад, в США соціальна психологія офіційно існує «двічі»: її частина існує всередині Американської соціологічної асоціації і всередині Американської психологічної асоціації; в передмовах до посібників зазвичай вказується, ким є автор за освітою – соціологом чи психологом. У 1954 році в США за пропозицією відомого соціального психолога Т.Ньюкома в одному з університетів був проведений цікавий експеримент: курс соціальної психології начитувався половині студентів одного курсу в першому триместрі лектором-соціологом, а другій половині студентів того ж курсу в другому семестрі – лектором-спихологом. Після закінчення курсів студентам запропонували провести дискусію по проблемах соціальної психології, але дискусія не вийшля, оснільки студенти повністю були впевнені, що вони прослухали абсолютно різні курси з абсолютно різних дисциплін. Виданий у США в 1985 році навчальний посібник К.Стефан та В.Стефан так і називається «Дві соціальні психології». Звичайно, така подвійність викликає ряд незручностей. Вона може допускатися лише на певному етапі розвитку науки, користь від дискусії про її предмет повинна полягати, між іншим, і втому. Щоб сприяти однозначному вирішенню питання.

Гострота проблем соціальної психології диктується не тільки певною невизначеністю її становища в системі наук і навіть не переважно цією її особливістю. Досить важливою та істотною рисою соціально-психологічного знання є його включеність в соціальну і політичну проблематику суспільства. Звичайно, це стосується особливою мірою таких проблем соціальної психології, як психологічні характеристики великих соціальних груп, масових рухів і т.д. Але і традиційні для соціальної психології дослідження малих груп, соціалізації чи соціальних установок особистості пов’язані з тими конкретними завданнями, які вирішуються суспільством визначеного типу.

У теоретичній частині частини соціально-психологічного знання безпосереднім є вплив конкретних соціальних умов, традицій і культури. У певному значенні слова можна сказати, що соціальна психологія сама є часиною культури. Звідси виникає принаймні два завдання для дослідження.

По-перше, завдання коректного відношення до зарубіжної соціальної психології, насамперед до змісту її теоретичних концепцій, а також методів і результатів дослідження. Як свідчать результати багатьох західних робіт, більшість практично орієнтованих досліджень в соціальній психології були викликані до життя абсолютно конкретними потребами практики. Відповідно, сама орієнтація цих досліджень повинна бути уважно вивчена під кутом зору завдань, поставлених у свій час практикою. Сучасні наукові дослідження не можуть реалізуватися без визначеної системи їх фінансування, а система сама по собі диктує і ціль, і визначене забарвлення основного напрямку роботи. Саме тому питання про ставлення до традиції соціальної психології в будь-якій іншій країні не має однозначного вирішення: нігілістичне заперечення чужого досвіду тут так само недоречне, як і просте копіювання ідей та досліджень. Не випадково в сучасній соціальній психології введено поняття «соціального контексту», тобто прив’язаності дослідження до визначеної соціальної практики.

Характеристики

Список файлов реферата