130451 (720729), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Психіатр уже при перших контактах із хворим довідається психопатологічний синдром шляхом схоплювання його цілісного образа й виділяючи його із тла - різноманітних відомостей, учинків і висловлень хворого, що прямо не ставляться до даного синдрому. Уловлюються в такий спосіб основні прояви, контур психопатологічного стану. Цей процес дізнавання синдрому подібний до дізнавання на вулиці знайомої людини, навіть якщо в зовнішньому його вигляді відбулися зміни (інший одяг, з'явилися вуси й т.п.). Психологічний акт дізнавання вимагає певної установки - відносини до пізнаваного об'єкта, що залежить від індивідуального досвіду. Починаючий лікар пізнає картину психічних порушень у хворого, дивлячись на предмет очима своїх наставників, засвоюючи їхній клінічний досвід. Навчитися психопатологічного обстеження самостійно, по книгах практично неможливо. У зв'язку із цим погляд професіонала-психіатра завжди відрізняється від вражень, отриманих від того ж хворого дилетантом, що не має систематичного психіатричного утворення.

Розпізнавши психопатологічний синдром, лікар одержує можливість аналізувати його, виявляти й описувати окремі симптоми хвороби. Самі по собі симптоми являють собою абстракцію й здобувають реальне значення тільки в структурі синдрому. У цьому також знаходить висвітлення принцип гештальт-психології: не ціле залежить від частин, а сприйняття частин - від цілого. Так, діагностувавши у хворого депресивний синдром, психіатр виявляє в нього потім знижену самооцінку, думки про безцільність життя, тривогу, надаючи цим симптомам саме те значення, що диктується їхньою приналежністю до депресивного стану; поза депресією ці симптоми ніякого певного значення для розпізнавання хвороби не мають. У структурі синдрому аналіз вхідних у нього симптомів має важливе значення, дозволяючи встановити індивідуальні особливості картини захворювання.

Розпізнавання психопатологічного синдрому дозволяє відрізняти психічні порушення від зовні подібних психічних явищ у здорового суб'єкта. У кожної людини, що не страждає психічним захворюванням, бувають нав'язливі думки й сумніви, коливання настрою, кожний може висловлювати помилкові судження й бути при цьому впевненим у своїй правоті. Але закономірне сполучення симптомів, що утворять психопатологічний синдром, зустрічається тільки при психічних розладах.

Характер психопатологічного синдрому відбиває певну глибину розладів психічної діяльності. Як показали дослідження академіка Андрія Володимировича Снежневського (1904-1987), існують закономірності динаміки психопатологічних синдромів - переходу одного синдрому в іншій, більше складний, у процесі розвитку хвороби. У найбільш легких випадках розладу психіки проявляються астенією - надмірною чутливістю до повсякденних подразників і психічних процесів. У випадку подальшого розвитку захворювання виникають афективні розлади - зміни емоційного відношення до миру й до самого себе, підвищення або зниження настрою. Прогресуючи, розладу психіки досягають рівня порушень почуттєвого сприйняття (галюцинацій) і понять, що спотворюють дійсність, і суджень (марення). Якщо надалі процес поширюється на всі сфери психічної діяльності, включаючи рухові функції, наступає глибоке порушення психіки - кататонія. Бачачи, як у процесі захворювання невротичні розлади поступово переміняються афективними, маревними, а потім, психіатр переконується в тім, що виявлені в анамнезі й у психічному статусі хворої зміни - не плід його уяви, а об'єктивно існуючі ознаки патології психічної діяльності.

Зміст і динаміка психічних розладів виявляються при безпосередньому контакті лікаря із хворим у процесі вільної, неструктурованої бесіди. Саме ця форма вивчення психічної діяльності часто зазнає критики як необ'єктивна, що дозволяє довільно витлумачувати результати спостереження. У цих критичних зауваженнях є частка істини. Однак вільна бесіда із хворим, проведена кваліфікованим психіатром, має переваги перед застосуванням стандартизованих опитувань. Вона дозволяє оперативно в процесі бесіди враховувати індивідуальні особливості пацієнта, розуміння їм змісту питань, що задаються, його емоційну реакцію на ті або інші зауваження лікаря. Психіатр значно збільшує обсяг одержуваної інформації, розташовуючи до себе хворого, користуючись різними інтонаціями голосу, мімікою й жестикуляцією, що служить природною формою комунікації для людей. Помітивши незвичайну емоційну реакцію хворого із тривогою, що пролунала в ній, підозрілістю у відношенні до навколишніх, досвідчений психіатр оперативно міняє напрямок бесіди, і це часто дозволяє виявити цілі шари раніше нерозпізнаних переживань пацієнта, що мають вирішальне значення для діагностики. Звичайно, це ставить результати обстеження в залежність від індивідуальних якостей психіатра, від його мистецтва в області психопатологічного методу, але не позбавляє останній властивостей, властивому науковому дослідженню. У свою чергу мистецтво лікаря залежить від його знання психопатології і її загальних законів, від уміння користуватися ними. Як затверджував І. П. Павлов, "якщо немає в голові ідей, то не побачиш і фактів".

Психопатологічне обстеження, з огляду на більшу складність досліджуваного предмета - психіки хворого, має й свої обмеженості. Недостатня стандартизація дані дослідження, активне втручання дослідника в психічну діяльність пацієнта, нестабільність результатів при повторних обстеженнях хворого різними фахівцями, неоднакові етичні переконання щодо припустимих границь вторгнення в інтимний духовний мир хворого - все це приводить до великої суперечливості в поглядах психіатрів різних шкіл і напрямків на ті самі проблеми психіатрії. Тому цілком природно прагнення доповнити психопатологічний метод обстеження іншими методами, що дозволяють підвищити об'єктивність і порівнянність результатів вивчення хворих, які в оптимальному варіанті могли б бути піддані математичному виміру й статистичній обробці.

Література

1.Руководство по психиатрии. //Под ред. О.В. Снежневського. В 2-х томах. — М., 1983.

2.Бухановський А.О., Кутявин Ю.О., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. - К., 2003

3.Коркина М. В., Лакосина Н.Д., Личко О.Є. Психіатрія: Підручник. - К., 1995

4.Руководство по психиатрии. Под ред. Г.В. Морозова. В 2-х томах. — М., 1988.

Характеристики

Список файлов реферата