130385 (720695), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Віднесення добровільної ініціативи на рахунок стійких диспозицій, а не пропонованої винагороди. Дослідження, проведене Нисбеттом, Капуто, Лигантом і Маречеком, показало, що при наявності можливості пояснити або пророчити поводження в термінах диспозицій вплив навіть такого явного й широко визнаного фактора, як фінансове стимулювання, може бути ослаблено. Дослідники дозволили випробуваним спостерігати за поводженням інших - активних випробуваних, що брали участь нібито в дослідженні процесу прийняття рішень, про що й тим, і іншим було повідомлено заздалегідь. Всі випробувані були студентками молодших курсів. Експериментатор повідомляв: «Перш ніж ми приступимося до нашого дослідження, я пропоную вам прийняти одне сьогодення рішення». Він пояснював далі, що існуючий у студентському містечку «Інститут розвитку людини» збирається фінансувати культурну програму на вихідні дні для членів ради директорів і деяких значних осіб, що роблять інституту фінансову підтримку. У вихідні дні для дружин цих людей необхідно організувати розваги й екскурсії по студентському містечку. Якщо випробувані не бачать перешкод для своєї участі в цьому, то їм буде забезпечена погодинна оплата. Деяким випробуваним запропонували 50 центів у годину, а іншим - один долар і 50 центів Із числа тих, кому була запропонована низька оплата, добровольцями записалася тільки одна п'ята частина, у той час як серед тих, кому запропонували більше високу оплату, число добровольців склало дві третини. Відсоток добровольців, таким чином, збільшувався в явній залежності від розміру запропонованої суми.

Питання про причини, по яких люди записалися або не записалися добровольцями, були задані як спостерігачам, так і реальним діючим особам. Те, наскільки поводження діючих осіб був розцінено як прояв їхньої узагальненої диспозиції добровільно брати участь або не брати участь у гідних починаннях, виявляв наступне питання: «Наскільки ймовірно те, що ви (або той, за ким ви спостерігали) станете збирачем засобів для Об'єднаного фонду?» (Іншими словами, випробуваних запитували про готовність зробити суспільно корисний учинок в іншій ситуації, де за нього до того ж не платили.)

Випробувані-спостерігачі порахували, що ймовірність виступити в подібній ролі буде істотно вище для випробуваних, що вже записалися добровільними екскурсоводами й організаторами розваг, чим для тих, хто цього не зробив, незалежно від того, пропонували їм за це 50 центів або півтора долара. Очевидно, що спостерігачі були уведені в оману поводженням «діючих осіб», припустивши, що воно відбивало схильність, що корениться в їхніх диспозиціях, до добровільної участі, а не реакцію на можливість пристойно заробити.

Ігнорування рольових детермінант на користь умовиводів про диспозиції. Якщо вже люди не в змозі побачити, що грошові стимули, а не особистісні диспозиції значною мірою детермінують поводження, то навряд чи здасться несподіваним, що вони не зможуть усвідомити й ступінь впливу, надаваного на поводження більше тонкими й схованими факторами - такими, як рольові відносини.

Росс, Амабайл і Стейнметц продемонстрували це простим, на перший погляд, способом. Вони запропонували своїм випробуваним пограти в щось начебто вікторини, у якій відібраний випадковим образом один з випробуваних повинен був задавати питання іншим випробуваним. Завданням «питаючого» було сформулювати десять «важких, але не безнадійних» питань, на які ті хто змагається повинні були давати відповіді вголос. Раз за разом запитувачі користувалися перевагами своєї ролі для того, щоб продемонструвати свої виняткові пізнання як за допомогою питань, що задаються, (наприклад: «Як називається рідина, що має солодкуватий захід, одержувана з організму китів і використовувана як основу для парфумів?»), так і відповідей (ця рідина - сіра амбра), які вони повинні були давати самі у випадках, що ті, хто змагаються відповідали неправильно.

По завершенні вікторини й питаючої, тих, хто змагається (а після повторної гри також і сторонніх спостерігачам) було запропоновано оцінити загальні пізнання тих, хто змагається й «запитувачів». Запитувачі мали дуже істотні рольові переваги, і можна було припустити, що цей факт буде очевидний як для випробуваних, так і для спостерігачів. Іншими словами, роль запитувача гарантувала її виконавцям те, що вони не виявлять пробіли у своїх пізнаннях у жодній з областей, у той час як роль учасника не залишала шансів для формування в навколишніх настільки вигідного враження. Однак, як виявилося, рольові переваги запитувачів не були в достатній мері ясні. Інакше це перешкодило б їм відгукнутися про запитувачів як про людей, що володіють неабиякими пізнаннями. І ті, і інші охарактеризували запитувачів як більше ерудованих людей у порівнянні з кожним із тих, хто змагається, а також у порівнянні з будь-яким «середнім» студентом університету.

Чи можемо ми зробити узагальнення на основі виявленого в даному дослідженні факту сліпоти випробуваних до розходжень ролей питаючого й що змагається й припустити, що люди бувають також несприйнятливі й до значимості більше звичних для них соціальних ролей? Припустити таке було б ризиковано, якби не дані одного дуже дотепного дослідження, початого Хамфри. Він сконструював у лабораторних умовах цілий мікрокосм ділового офісу. Випробуваним Хамфри повідомляв, що його цікавлять те, «як люди працюють один з одним у діловій обстановці». У результаті зовні випадкового вибору деякі з випробуваних відібрані на ролі «керуючих» і повинні були прийняти на себе керівні функції. Іншим випробуваним були відведені ролі простих «клерків», зобов'язаних додержуватися вказівок начальства. Керуючим було дано досить часу на ознайомлення з посібниками, що містять опис їхніх майбутніх обов'язків. Поки ті були зайняті їхнім вивченням, експериментатор демонстрував клеркам ящики для пошти, пояснював систему документообігу й все інше в цьому роді. Потім новоспечена управлінська команда на другу годину віддавалася своїм діловим обов'язкам. Як і в реальній конторі, керуючі виконували досить висококваліфіковані завдання, спускаючи вказівки клеркам, у той час як клерки були зайняті різноманітною некваліфікованою, рутинною роботою, що не вимагає великої самостійності.

По завершенні роботи керуючі й клерки оцінювали один одного по ряду рис, пов'язаних з виконуваними ними ролями. У їхнє число були включені й такої характеристики, як здатність до лідерства, рівень інтелекту, мотивація до інтенсивної праці, наполегливість і прагнення надавати підтримку товаришам по роботі. Ще вони оцінювали здатність до лідерства й мотивацію до інтенсивної праці, які кожний з них міг би виявити в майбутньому, виконуючи певного роду роботу. По кожній із запропонованих рис керуючі більш високо оцінили своїх колег-керуючих, чим підлеглих. Клерки ж оцінили своїх керуючих більш високо, ніж інших клерків по всіх згаданих параметрах, за винятком працьовитості.

Таким чином, можна провести повну аналогію між дослідженням Хамфри й нехитрою демонстрацією Росса і його колег. Вона може бути застосована до реальних обставин і завдань із набагато більшою впевненістю. Звичайно за ширмою зовнішньої видимості людям буває важко побачити рольові детермінанти поводження, навіть коли випадковий характер розподілу й конкретних переваг окремих ролей цілком ясні. Можна припустити, що в реальному житті, де подібні речі ще більш невизначені, люди в ще меншому ступені здатні зробити подібні рольові виправлення, з більшою готовністю приймаючи те або інше поводження за чисту монету.

Список літератури

1.Узнадзе Д.Н. Психологія установки. - К., 2004

2.Огден Т. Мріяння й інтерпретація: Відчуваючи людське. - К., 2005

3.Лейнг Р.Д. «Я» і Інші. - К., 2004

4.Паттерсон С., Уоткинс С. Теорії психотерапії. - К., 2003

5.Изард К.Э. Психологія емоцій. - К., 1999

Характеристики

Список файлов реферата